ГАЗОВА РЕВОЛЮЦІЯ
Улітку у віці 94 роки у США помер Джордж Мітчелл. Наприкінці 70-х років ХХ століття він купив невелике нафтове поле поблизу Далласа у Техасі і почав бурити. Всі знали, що за кілька сотень метрів під поверхнею є газ, але ніхто не знав, як до нього добратися. Газ був у скелях — щоб його видобути, треба було їх розкришити. Мітчелл пробував протягом 20 років: крок за кроком. Аж нарешті у 1998-му знайшов вирішення: дорогі бурові суміші можна замінити водою під високим тиском.
Важко сказати, чи Мітчелл на смертному одрі зрозумів усі наслідки зробленого ним технологічного прориву. А вони можуть бути глобальними.
Задум Джорджа Мітчелла, щоб при розриві скелі застосовувати воду у поєднанні з технологією горизонтального буріння, привів протягом кількох років до сланцевої революції в Америці. Видобування газу зі скельних порід на глибині кількасот метрів під землею стало рентабельним. Від 2005 року розвідані запаси газу у США виросли на 800%, і їх вистачить на сто років забезпечення потреб держави. Нині вже 30% енергії у США походить від сланцевого газу, а у 2030 році буде понад 50%.
За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), Америка вже за два роки випередить Росію як найбільший виробник газу у світі. Приблизно у 2030 році США стануть повністю енергетично самодостатніми.
Сланцева революція вже привела до різкого падіння внутрішніх цін на газ — нині він коштує вчетверо менше, ніж вісім років тому. Зазначимо, що японці платять за газ у п'ять разів дорожче від американців, а європейці тільки трохи менше, ніж японці. Переставити термінали лицем до моря виявилося відносно дешевою переробкою порівняно з можливими прибутками у майбутньому.
В Америці протягом двох років точилася гостра дискусія, чи дозволити експорт газу. Противники переконували, що його низька ціна прискорює другу промислову революцію. Впродовж кількох останніх років в Америку повертаються хімічна і металургійна промисловість, спокушені дешевим газом. За словами президента Барака Обами, завдяки цьому буде створено 600 тисяч робочих місць. Дозвіл на експорт може підняти внутрішню ціну на газ і призупинити відновлення промисловості.
Прихильники перепрофілювання терміналів зі свого боку аргументували, що все компенсують доходи від експорту нафти і безпрецедентні геополітичні здобутки. Останні дозволи свідчать, що міністерство енергетики вже ухвалило рішення, і незабаром світ масово заповнить дешевий американський зріджений газ.
Досягненнями Мітчелла вже користуються європейці, хоча перші танкери з американським газом ще туди не дісталися. Газовий бум у США звільнив мільйони кубометрів газу з Перської затоки чи Росії, який був призначений для Америки, але ніхто його вже там не хотів. Надпрограмний газ розійшовся по світу і за нижчими цінами потрапив до другорядних клієнтів.
Коли газ з Америки врешті-решт буде спрямований до Європи, ефект буде ще більшим — зарівно економічним (нижча ціна газу для європейців; збиток для американців), так і геополітичним завдяки встановленню незалежності американських союзників зі Східної Європи від газу з Росії. Цьому мають допомогти новозбудовані термінали LNG, зокрема у польському Свіноуйсьце і хорватському Омішалі.
Геополітичну користь принесе американцям продаж газу Туреччині. Анкара нині споживає 90% іранського експорту газу, який є одним з останніх джерел закордонного доходу аятол. Якщо турки будуть мати альтернативу з Америки, то міжнародний тиск на Іран стане ефективнішим.
Для кількох європейських держав, передовсім для Німеччини, дешевий американський газ може стати помостом між старими джерелами енергії, такими як вугілля, і новою зеленою енергетикою без додаткового навантаження на клімат. У США, де газ випихає з електростанцій вугілля, з 2007 року на 9% знизилась емісія тепличних газів, адже природний газ при спалюванні емітує наполовину менше тепличних газів, ніж вугілля.
Поки що це прогнози, бо значущі обсяги американського газу доберуться до Європи лише у 2019 році, однак деякі наслідки видно вже нині. Росія знизила середню ціну газу, який продає в Європі, з 402 доларів за тисячу кубометрів у 2012 році до 360 доларів у цьому році. Кілька держав, у тому числі Болгарія і Греція, дістали від росіян газ за дисконтними цінами, нижчими від контрактних на 15–20%.
Німецький концерн E.on та італійський ENI отримали навіть 10% зниження. Але це не врятувало росіян від втрат на ринку. У 2012 році експорт російського газу до Голландії впав на 43%, до Словаччини — на 30% і до Франції — на 20%.
Газові відносини Росії з Європою після 1989 року — це окремий ринок, який керується власними правилами. Ситуація із закритими регіональними ринками найбільше влаштовує такі гегемони, як Росія, котрі використовують відсутність конкурентів, які могли б постачати у Європу газ за раціональними цінами. Наслідком стали довготермінові контракти, нав'язані росіянами своїм контрагентам, у яких ціна газу залежить від ціни на нафту.
Така залежність у контрактах має свої історичні передумови. Колись газ був у першу чергу побічним продуктом видобутку нафти, і його ціна з кількамісячним запізненням йшла за ціною нафти. Нині такого зв'язку немає, хіба що його нав'яже сильніша сторона. Росія спритно користувалася цією методикою ціноутворення, бо останніми роками ціна газу в усьому світі падала, а нафта залишалася дорогою.
Завдяки американському газу зараз в Європі все популярнішими стають спотові трансакції, тобто підписані без подальших зобов'язань. У результаті ціна за газ поволі стає результатом балансу пропозиції і попиту, а не змагання сильнішого зі слабшим.
Для Росії це — катастрофа. Продаж газу і нафти на сьогодні забезпечує понад 60% доходів російського бюджету. Від американського сланцевого буму найбільше потерпає російський газовий гігант «Газпром». Мало того що він зобов'язаний продавати 60% свого газу у Росії нижче собівартості, то ще мусить давати європейцям знижки, щоб зовсім не втратити ринку. Ще п'ять років тому «Газпром» коштував 367 мільярдів доларів і, за словами одного з його керівників, мав стати першою фірмою, вартою більйон доларів. Але тепер його капіталізація становить лише 77 мільярдів.
Коли за останні десятиліття ціна вуглеводнів на світових ринках різко йшла вниз, для московських еліт це ніколи не закінчувалося добром. Саудівське надвиробництво нафти наприкінці 80-х років минулого століття значною мірою сприяло падінню комунізму у СРСР. Наприкінці 90-х років економічна криза і наступне зниження ціни нафти і газу потягло за собою вниз і президента Росії Бориса Єльцина. Незважаючи на повторення історії, Росія досі не створила економічної альтернативи для моделі функціонування на основі вуглеводнів.
Всесвітньо відомий експерт у галузі енергетики Даніель Джергін уже два роки тому в книзі The Quest («Пошук») писав, що майбутня криза в Росії, викликана сланцевою революцією у США, це, як не парадоксально, один із небагатьох, якщо не єдиний шанс на демократизацію цієї країни: «Доходи від газу і нафти зробили Кремль незалежним від росіян. Тепер російські керівники будуть просити гроші у громадян. А ці взамін будуть вимагати від влади відповідальності, тобто демократії».
На допомогу від своїх громадян у такому випадку нема на що розраховувати монархіям із берегів Перської затоки. Різке зниження американського зацікавлення місцевим газом може виявитися вбивчим для режимів, які панують, зокрема, у Катарі і Кувейті. Вони пережили «Арабську весну» майже без наслідків, бо мали ресурси для купівлі соціального миру. Спокій у регіоні забезпечують також американські солдати, передовсім 20 кораблів 5-го флоту, розміщені у Бахрейні. Вони ж гарантують свободу вільного мореплавства в Ормузькій протоці, через яку пропливає 35% світової торгівлі вуглеводнями. Сланцева революція у США може це все змінити.
За даними МЕА, вже у 2017 році завдяки застосуванню тих самих методів, що і при видобутку газу — гідророзриву і вертикального буріння, — США знову стануть лідером у виробництві нафти, випередивши у цій категорії Саудівську Аравію. Це ще одна зміна, бо нафта у США мала закінчитися протягом десятиліття.
При швидкому зростанні власного виробництва у Штатах падає внутрішній попит на нафту, бо роки дорожнечі змусили навіть американців пересісти на менші та економніші автомобілі. Крім того, через надзвичайно низьку ціну газ усе більше замінює бензин у транспорті. Ще один гігант Burlington Northern Santa Fe зараз проводить випробування автопоїзда з газовим пальним — кілька загальнодержавних транспортних фірм збираються ввести в експлуатацію нові гігантські газові цистерни.
Присутність американців у регіоні Перської затоки багато років мусила гарантувати безпеку поставок нафти у США. Багато аналітиків переконують, що нафта незабаром уже не буде потрібна цій країні. Нині понад половину нафти, спожитої у ній, походить із Західної півкулі, з Близького Сходу — лише 22%. Для чого тоді треба утримувати у затоці кілька десятків тисяч солдатів, на що витрачається 15% бюджету Пентагона?
Відірвані від суспільств, монархії у затоці утримувалися при владі завдяки двом факторам: високій ціні на вуглеводні і присутності американців. Перший фактор якраз зник, а другий чекає така сама доля. Найбільше нафти з Близького Сходу вже нині імпортує Китай, але поки що він не зацікавлений роллю регіонального поліцейського. «Пекін зараз на Близькому Сході їде «зайцем», — стверджує Пол Стівенс у книзі The Shale Gas Revolution («Революція сланцевого газу») — користується відносною стабільністю, яку забезпечують там американці».
Стівенс також вважає, що ця китайська потреба на нафту із затоки не дає американцям покинути регіон, бо у випадку конфлікту з Піднебесною достатньо буде кільком американським кораблям заблокувати Ормузьку протоку, а наслідки будуть незрівнянно гірші для Пекіна, ніж для Вашингтона.
Для нейтралізації загроз шляхам імпорту нафти не тільки на Близькому Сході, а й у Тихоокеанському регіоні Китай намагається повторити успіх американців і добратися до власних запасів сланцевого газу. Але тут з'являється проблема води, яка при видобутку методом гідророзриву потрібна у величезних обсягах. Китайці, які становлять 20% населення Землі, контролюють лише 6% її світових запасів. Того, що мають, їм ледве вистачає для сільськогосподарського виробництва.
Здійснюючи буріння під Далласом, Джордж Мітчелл радше не сподівався, що його винахід змусить китайських керівників до розгляду таких дилем. Як він сам говорив в інтерв'ю для тижневика «Економіст», він не очікував, що все так швидко прогресуватиме. Ще в середині минулого десятиліття ідея енергетичної самодостатності Америки, про яку колись думав Ричард Ніксон, здавалася так само далекою, як і те, що американські автомобілі колись будуть їздити на газі. Нині в обох випадках звучить не «чи», а «коли»?
Девід Роткопф пише, що сланцева революція у США і її експорт у світ — це найважливіша глобальна зміна, відколи у 90-х роках у Китаю розпочався прискорений економічний розвиток. Америка знову несе світу демократію, на щастя, цього разу не на борту авіаносця, а під палубою танкерів — щоб кожний міг собі вибирати, звідки брати енергію.
Поява нових поставщиків газу і нафти, таких як США, Канада чи Аргентина, у поєднанні з технологією транспортування зрідженого газу приведе до того, що відносини, при яких одна сторона диктує ціни і закручує вентилі, а друга плаче і платить, перестануть існувати. Клієнт не буде жорстко пов'язаний із постачальником за допомогою трубопроводу, зате зможе вибирати найдешевший товар, який припливе до нього танкером.
Американці як піонери на цьому ринку, очевидно, зароблять найбільше, проте решта світу буде почуватися набагато безпечніше.
За матеріалами іноземних
джерел підготував
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»