ІТАЛІЙСЬКИЙ ФОРМАТ
РОСІЙСЬКОЇ ЄВРОПОЛІТИКИ
25–26 листопада 2013 року російський президент Володимир Путін відвідав Італію. Ще за радянських часів Італія посідала особливе місце в західноєвропейській політиці Кремля. Рим був важливим торговельно-економічним партнером та інвестором. Ситуація не змінилася й після розпаду Радянського Союзу. Володимир Путін установив дружні відносини з італійським політиком-популістом Сільвіо Берлусконі. Навіть вимушений відхід останнього від великої політики не змінив розстановки сил.
Італія є важливим інвестором у черговий проект «Газпрому», пов'язаний із побудовою газопроводу «Південний потік». Останніми днями Володимир Путін розгорнув велику дипломатичну активність на цьому напрямку. Він домовився у Пітері з турецьким прем'єр-міністром Реджепом Ердоганом щодо підтримки «Південного потоку» Туреччиною. Крім того, напередодні візиту до Риму у Сербії Володимир Путін особисто започаткував побудову сербської гілки газопроводу «Південний потік».
Загалом цей проект став символом подвійних стандартів щодо України як з боку Росії, так і Євросоюзу. З одного боку, Євросоюз домагається від «Газпрому» виконання Європейської енергетичної хартії, яка передбачає відокремлення видобутку газу від його транспортування.
Але водночас Євросоюз дозволяє своїм провідним державам, таким, як Італія, разом із «Газпромом» будувати газопровід в обхід території України. Цинізм ситуації стає особливо зрозумілим, якщо згадати, що добудований «Південний потік» позбавить Україну левової частки транзиту в Європу російського газу. Унаслідок цього газотранспортна система України має всі шанси перетворитися на металолом. Отож Євросоюз де-факто допомагає Володимиру Путіну покарати Україну за її європейський вибір. Лобізм російських інтересів у виконанні Сільвіо Берлусконі виявився набагато ефективнішим, ніж усі запевнення Європейської комісії у намірі домогтися виконання Росією Європейської енергетичної хартії.
Помітною подією італійського візиту російського президента можна вважати й першу зустріч Володимира Путіна з Папою Римським Франциском. Переговори у Ватикані показали, що Російська православна церква намагається заплющити очі на поширення католичного впливу на православних теренах та налагодити контакти з Ватиканом на засадах захисту традиційних цінностей.
Утім, Папа Франциск у цьому сенсі може не виправдати сподівань російських консерваторів, адже Ватикан за часів початку його понтифікату намагається відповідати сучасним тенденціям тлумачення прав людини та свободи вибору. Щоправда, навряд чи варто розраховувати, що Франциск швидко стане новим Іоанном Павлом ІІ, який послідовно домагався свободи і демократії за «залізною завісою». Зважаючи на це, італійський формат російської європейської політики перетворився на черговий дипломатичний успіх Володимира Путіна.
також у паперовій версії читайте:
- ВІЛЬНЮСЬКИЙ РУБІКОН
- ІРАН — ЗАХІД: ІСТОРИЧНИЙ ПРОРИВ АБО ІСТОРИЧНА ПОМИЛКА
- ГЕОПОЛІТИЧНА ГРА ЗА ПРИДНІСТРОВ’Я ТРИВАЄ
назад »»»