БОРИС ПАТОН: ДЕРЖАВА БЕЗ НАУКИ
Попередній та нинішній тиждень ознаменувалися широкомасштабним відзначенням 95-ліття Національної академії наук України. Квінтесенцією цих святкувань стало відкриття ювілейної виставки наукових досягнень установ академії, мета якої — продемонструвати нові завершені науково-технічні розробки — вже впроваджені або такі, що найближчим часом сприятимуть заміні імпортної продукції вітчизняними аналогами. На ній було представлено понад 700 науково-технічних розробок, 234 з яких уже слугують підвищенню технологічного та технічного рівня широкого спектра галузей народного господарства країни.
На превеликий жаль, нездоланні об'єктивні чинники (передусім, надзвичайна зайнятість) не дали змоги особисто взяти інтерв'ю у Бориса Євгеновича Патона. Тим-то й скористався власними враженнями від зустрічей із ним безпосередньо в Інституті електрозварювання, в апараті ЦК КПУ та Рахунковій палаті, де свого часу працював, і, звичайно, в ролі представника нашої газети, шанованим автором якої він є протягом багатьох років.
Водночас із вдячністю використав спогади його колег-науковців, з якими вони у різний час поділилися зі мною. Окрема подяка працівникам прес-служби НАН України за допомогу в підготовці цього матеріалу. Усе це дало мені можливість додати окремі штрихи до портрета президента академії та виокремити для читачів найбільш важливі здобутки очолюваної ним впливової самостійної державної структури.
Наступного року минає 290 літ від заснування Петром І Академії наук Російської імперії. Імена її членів загальновідомі. Досить, скажімо, згадати М. Ломоносова, який навчався у Києво-Могилянській академії, та інших видатних науковців, відкриття яких і нині стимулюють сучасні фундаментальні дослідження.
Не можна, підкреслив Б. Патон, переоцінити й суто українську складову у розвитку науки в Росії, а згодом і в Радянському Союзі. Не можна не сказати й про особистий внесок у цю справу В. Вернадського, який став 27 листопада 1918 року першим президентом Академії наук України. З нагоди його 150-ліття від дня народження Комісія з наукової спадщини організувала урочисті заходи на честь фундатора цитаделі нашої науки, видатного ученого — геолога і геохіміка із світовим ім’ям.
Із глибокою вдячністю він згадує своїх попередників — президентів НАН України М. Василенка, О. Левицького, В. Липського, Д. Заболотного, О. Богомольця, О. Палладіна. Саме завдяки спільним зусиллям з року в рік зростала наукова і кадрова база академії. Спочатку було три напрями досліджень прикладної математики, математичної фізики та експериментальної зоології, якими займалися три інститути та 15 комісій.
Із часом структура академії розширилася до понад 170 інститутів, і нині в ній працює більш як 40 тисяч різних науковців і спеціалістів.
У всі часи успішна діяльність багато в чому залежала і залежить від уваги держави до фундаментальних та прикладних досліджень науковців, впровадження їх у життя.
З історії знаємо, як це було і сто, і двісті років тому. Статус академіка, згідно з теорією про ранги, у державі дорівнював міністерському. Попри всі царедворські інтриги, визнаним ученим створювали певні умови для творчої діяльності. Це було визнано у світі, на їх досягнення тоді рівнялися в багатьох країнах.
У мене особисто, згадував Б. Патон, є можливість судити про ці стосунки на власному досвіді, якого я набув під час Великої Вітчизняної війни. Київський політехнічний інститут закінчив у 1941-му, диплом захищав 22 червня. Свою трудову діяльність почав на «Уралвагонзаводі», куди був евакуйований інститут електрозварювання, очолюваний моїм батьком — Євгеном Оскаровичем.
Лише згодом дізнався й усвідомив усю велич зусиль держави про велике «переселення» потужних підприємств і авторитетних перед війною наукових закладів разом з їхніми колективами та (окремо зауважу) сім’ями на схід, у глибокий тил, де розгорнулася титанічна, виснажлива вдень і вночі праця в ім’я майбутньої перемоги.
Не можу не згадати, як на базі Челябінського тракторного заводу команда мого батька, до якої входив і я, розробила і впровадила у виробництво прогресивну на ті часи технологію зварювання замість закльопної, притаманної танкобудівництву, в тому числі в Німеччині. Завдяки цьому виробництво танків прискорилося у кілька разів, що, безперечно, сприяло значному підвищенню ролі танків Т-34 у перемозі над німецько-фашистськими загарбниками у нашій державі і в країнах Європи взагалі. І такі приклади непоодинокі.
Через шість місяців після визволення Києва Українська академія повернулася до столиці. Реевакуація відбулася досить швидко і на високому рівні. Було оперативно вжито всіх, можливих на той час, заходів, щоб наукові установи відновили свою діяльність, а їх колективам і сім’ям були забезпечені необхідні умови для подальшої творчості та мирного життя.
На цьому тлі варто згадати про внесок українських науковців у створення балансу сил між колишніми нашими західними союзниками та Радянським Союзом. Реальна загроза його порушення виникла ще у 1943 році після розсекречення інформації про початок розробки в США ядерної зброї.
У зв’язку з цим постала нагальна необхідність розвідки запасів уранових руд. Завдяки нашим геологам на чолі з відомим науковцем Я. Белевцевим були відкриті копалини урану в Казахстані, а потім у Жовтих Водах в Україні. Ці відкриття і були використані для створення (знову ж таки за участю українських учених) нашої атомної, а згодом і водневої бомби. Рівновага між Заходом і Сходом була досягнута, і світ був урятований від ядерної загрози.
Цей екскурс у минуле, на мою думку, дає можливість на конкретних прикладах із нашої історії, по-перше, показати роль науки у кризових ситуаціях, а по-друге, зрозуміти вплив держави на створення належних умов для реалізації її науково-технічного потенціалу.
У післявоєнний час у ставленні до науки з боку держави були періоди, коли увага до неї час від часу змінювалася і не завжди, на жаль, у кращий бік. Були навіть спроби закрити академію наук за ініціативою М. Хрущова. Цього, на щастя, не сталося завдяки стрімкому розвитку космічної науки і запуску першого супутника землі та польоту Ю. Гагаріна. Тоді всі зрозуміли, що без науки держава не може бути незалежною.
Потім завдяки В. Щербицькому, який доклав чимало зусиль для прискорення науково-технічного прогресу, авторитет академії значно зріс і, як результат, почалося стрімке зростання розробки і впровадження наукових досліджень у практику, якому не в останню чергу сприяло посилення уваги на державному рівні розвитку фундаментальної науки. Науковці почали брати активну участь у розробці стратегічних напрямів у розвитку народного господарства, п’ятирічних планів.
Із переходом на ринкові відносини інтерес до науки почав набувати, м’яко кажучи, меркантильного характеру, в тому числі і з боку державних службовців. Стало модним для кар’єрного росту і особистого іміджу здобувати наукові звання, які не збагачують науки і не впливають на прискорення технічного прогресу.
Сподіваємося, що відзначення 95-річчя академії посприяє підвищенню ролі науки в нашому суспільстві, а відтак слугуватиме його гармонійному розвиткові. І буде можливість, як казав Тарас Шевченко, «Подякувати за хліб і сіль і за науку добрим людям».
В умовах ринкової економіки відбуваються реформи в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Не обминають вони й науки. Процес реформування Російської академії наук шляхом об’єднання галузевих академій, ніде правди діти, йде досить напружено. Чи підемо цим шляхом і ми, чи у нас є інші, свої пропозиції?
Із розмов з колегами Бориса Євгеновича, зокрема з президентом НАМН України А. Сердюком, дізнався, що кардинальні пропозиції про підпорядкування РАН Міністерству науки РФ (у нас теж є прихильники цього варіанта), передача частини інститутів іншим міністерствам, відчуження частини майна академії і створення державного агентства з управління наукою не були підтримані на вищому рівні. Натомість ухвалено рішення, за яким зберігаються значною мірою існуючі базові складові РАН, академія залишається самостійною державною організацією, при створенні держагентства воно входить до складу РАН із представниками Міннауки.
Будемо вивчати їхній досвід. Сподіваємося, що у нас не ставитимуть за мету кардинальної зміни статусу НАН України як самостійної державної організації, що, безперечно, не виключає відповідного реформування її структури, виходячи з необхідності вирішення актуальних проблем розвитку суспільства.
В академії є свої пропозиції щодо її реформування, в яких передбачаються конкретні заходи щодо підвищення ефективності забезпечення науково-технічного прогресу в сучасних умовах. Є досвід і можливості та відповідний кадровий потенціал для досягнення цієї мети.
Свого часу ми нагадали Борису Євгеновичу, що в «Демократичній Україні» була опублікована стаття з нагоди 60-річчя від дня смерті його батька — Євгена Оскаровича Патона. «Ви — прямий спадкоємець не тільки родоводу Патонів, а й послідовник розпочатого ним нового, перспективного наукового напряму — електрозварювання. Водночас Ви обіймаєте посаду президента НАН України та очолюєте Науково-дослідний інститут електрозварювання імені вашого батька. Які риси його характеру, принципи організації наукової діяльності найбільше запам’яталися Вам і стали у пригоді в житті?»
Б. Патон зазначив, що основна риса характеру батька, користуючись сучасною термінологією, це — трудоголізм. Робота і ще раз робота — таким було його життєве кредо. І не тільки суто в робочий час. Під час відпочинку у нього часто-густо визрівали плани і задумки, які він зранку починав реалізовувати на роботі.
У його житті вдало поєднувалися два напрями — будівництво мостів, якими він почав займатися під час навчання, і зварювання, у перспективу котрого мало хто з науковців вірив. Про ефективне застосування цієї технології при спорудженні танків уже розповідалося. А зовсім нещодавно згадали цільнозварний міст, названий ім’ям Є. Патона, через Дніпро у Києві, що з’єднує обидва береги цієї могутньої ріки впродовж 60 років. До його пуску він не дожив лише кілька місяців.
Цей міст, довжиною понад півтора кілометра, за проектом мав щодоби пропускати до 10 тисяч автомашин, а нині кількість їх за цей же час доходить до 80 тисяч. Нині електрозварювання, попри заяви скептиків, застосовують не тільки на землі, а й під водою і навіть у космосі. У порядку експерименту ми створили китайсько-український інститут зварювання, названий за пропозицією наших колег ім’ям Євгена Оскаровича Патона, де спільно розробляємо інноваційні проекти, зокрема і зварювання живих тканин. Уже десь близько 100 тисячам пацієнтів в Україні були успішно проведені такі операції. Тепер технологію їх доопрацьовуємо і розширюємо спільно з китайцями.
Така співпраця, до речі, дає можливість одержувати асигнування й для проведення інших перспективних робіт і спільно застосовувати їх результати на практиці. Це тим більше важливо в нинішніх умовах, коли фінансування наукових досліджень не відповідає належним умовам для їх здійснення.
У цьому, зокрема, полягає і така гостра проблема, як омолодження нашої науки. Молоді вчені не завжди прагнуть продовжувати свої дослідження саме через брак коштів на це, а також відсутність належного матеріального забезпечення їх життєдіяльності. Тим-то, захистивши дисертації, вони переходять у бізнесові структури або їдуть шукати кращої долі за кордоном.
Наше пріоритетне завдання — виховувати у молодого покоління потяг до наукової діяльності. А для досягнення цієї стратегічної мети треба не розпорошувати, як зараз це роблять, а об’єднувати зусилля вузівської, відомчої й академічної науки. Цьому, на нашу думку, слугує й створення за нашою пропозицією Малої академії наук, до якої слід заохочувати юнаків і дівчат ще зі шкільної лави.
У цьому — запорука розвитку майбутнього наукового потенціалу нашої держави й підвищення її авторитету у світовому співтоваристві.
Олександр ПОБІГАЙ
РОВЕСНИК АКАДЕМІЇ
Невідворотний у часі збіг двох ювілеїв, до яких безпосередньо причетний знаний у всьому світовому науковому співтоваристві Борис Євгенович Патон — це, звичайно, випадок, гра долі. Але водночас цей історичний факт є переконливим, додатковим аргументом на користь нерозривності процесу становлення та розвитку Національної академії наук України та активної участі в ньому, протягом більш ніж піввіку президента Бориса Патона, яким обом у листопаді цього року виповнилося по дев'яносто п'ять.
Видатний учений у галузі зварювання, металургії та технології металів, автор багатьох фундаментальних досліджень, талановитий організатор науки Б. Патон відзначений численними вітчизняними державними і міжнародними нагородами, перелік яких зайняв би чимало газетної площі.
Однак усі ці заслужені відзнаки не можуть замінити людської принади ювіляра, його високий професіоналізм та громадянську позицію. Ці якості, зокрема, проявилися у таких важливих для держави справах, як підхід до розвитку атомної енергетики. Про його безкомпромісну позицію щодо вкрай небезпечного спорудження Чорнобильської АЕС ішлося в інтерв'ю з ним у «Демократичній Україні» під заголовком «Політики не повинні ігнорувати пропозиції вчених» («ДУ», 15 квітня 2011 р.).
Він, як талановитий організатор науки, постійно дбає про збереження і примноження інтелектуального потенціалу нації завдяки, насамперед, розвитку інформаційних технологій, генної інженерії, біотехнологій та всього спектра досліджень, пов'язаних з наноструктурами, впровадженням нанотехнологій, у тому числі біонанотехнологій.
І це далеко не повний перелік досліджень, актуальних на сучасному етапі розвитку суспільства, здійснюваних НАН України під керівництвом Бориса Євгеновича, який завжди і нині постійно прагне до підвищення авторитету національної науки в Україні та у світовому співтоваристві загалом.
Редакція газети приєднується до всіх вітань і побажань на адресу НАН України та її керманича, постійного автора газети Б. Є. Патона з нагоди подвійного свята і щиро зичить ювілярам нових творчих звершень в ім'я розбудови незалежної демократичної України.
Журналісти «Демократичної України»
також у паперовій версії читайте:
назад »»»