ЗАОЧНІ ВИРОКИ СТАНУТЬ РЕАЛЬНІСТЮ?
Процедура заочного розгляду покликана забезпечити своєчасне та ефективне цивільне судочинство. Проте практика її застосування продемонструвала: існують обставини, за яких ці безумовні переваги суттєво девальвуються або зводяться нанівець. Між тим таку процедуру пропонують запровадити і в кримінальному процесі — відповідну законодавчу ініціативу нещодавно зареєстрували в парламенті.
Правосуддя без тяганини
Коли законодавці відновили в Цивільному процесуальному кодексі 2004 року норми, які уможливлюють заочний судовий розгляд, вони, без сумніву, керувалися добрими намірами. Мету сформулювали просто і доступно: ефективне правосуддя, без тяганини. До речі, це відбувалося в руслі загальноєвропейського процесу: в рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи державам-членам вказано на необхідність забезпечити сторонам спрощені і оперативніші форми судочинства.
Заочний судовий розгляд застосовують у багатьох країнах, тож він не позбавлений місцевих особливостей. Наприклад, у Великобританії ухвалення таких рішень є по суті адміністративною процедурою, її порядок гранично формалізований, жодним чином не включає вивчення обставин справи, однак має таку ж юридичну силу, як звичайне рішення. Там дотримуються принципу: заочний розгляд спрямований на попередження втрат часу і коштів для ведення процесу.
В Україні такий розгляд згідно зі ст. 224 ЦПК допускається лише в тому випадку, коли відповідач (або всі відповідачі у справі, якщо їх було кілька) повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду, проте не з’явився на судове засідання. При цьому там були відсутні його представники, а суд не поінформовано про причини неявки або ж вони не визнані поважними. Найбільше заочних рішень винесено при вирішенні спорів, що виникають із договорів, житлових, сімейних чи трудових правовідносин, а також щодо компенсації шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Утім, не все так просто із застосуванням цієї процедури. Зокрема, про це свідчить і нещодавно оприлюднене узагальнення практики, яке зробив Апеляційний суд Києва. Серед інших зауважень є й таке: виконавчий лист у переважній кількості розглянутих заочно справ видають без повідомлення про те, що відповідач отримав копію судового рішення, а це — порушення норм кодексу.
Водночас законодавчо не врегульовано, як має діяти суд, якщо згадану копію вручити відповідачеві неможливо через те, що він змінив місце проживання та ігнорує обов’язок повідомити суд про ці зміни чи банально ухиляється від отримання документа. Бувають випадки, коли копії рішень повертають суду з позначками: «За закінченням терміну зберігання», «За адресою не мешкає».
Залишається невирішеним ще одне важливе питання. Як раніше неодноразово наголошували судді, науковці та юристи-практики, інколи розгляд заочно не спрощує, а ускладнює судовий процес і навіть дає можливість відповідачеві затягнути його. Справа в тому, що така особа має право на скасування заочного рішення тим судом, котрий його ухвалив, а після цього справу розглядатимуть знову, але вже в загальному порядку — от вам і своєчасність та ефективність!
Сказане вище — це проблеми, які лежать на поверхні, хоча не бракує й інших. Тому Апеляційний суд Києва звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ із проханням надати рекомендації, як застосовувати деякі статті ЦПК при заочному судовому розгляді.
Якщо брати цю проблему в масштабах країни, то тут варто згадати про випадки, коли відповідачів не повідомили належним чином про час і місце судового розгляду (докази про це відсутні у матеріалах справи), судові повістки вручили невчасно, приміром, наступного після розгляду дня.
Отож, з одного боку, заочне провадження — це додаткова гарантія для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування, дотримання судами строків розгляду справи. З іншого ж — під час заочного розгляду тільки позивач бере участь у дослідженні обставин справи, таким чином змагальність сторін відсутня.
Хай там як, а заочне рішення — не панацея. Певно, найголовніший недолік — після винесення такого рішення виникають проблеми (інколи непереборні) з його виконанням.
На захист невідворотності кримінального покарання
Але це не зупиняє прихильників такої процедури. Звучать непоодинокі пропозиції застосувати заочне провадження і в кримінальному судочинстві. Їх автори, зокрема, вказують на те, що таку процедуру застосовували і в радянські часи. При цьому вони ігнорують факт, що тоді на першому місці були інтереси держави, тому заочне засудження (такі випадки бували нечасто) не сприймали як щось особливе.
Нині наша країна гармонізує своє законодавство із сучасною правовою доктриною. Вона ж передбачає, що в кримінальному судочинстві повинні переважати інтереси людини, тому має бути дотримано принципів рівноправності всіх учасників судового процесу, змагальності сторін, забезпечення обвинуваченому права на захист.
Хоча аргументи на користь заочного провадження в карних справах теж виглядають переконливими. Так, найпалкіший його прихильник — екс-голова Верховного Суду, доктор юридичних наук Василь Маляренко вважає таку форму необхідною в наших умовах, а її відсутність — прогалиною в законі. Він наголошує: значна кількість кримінальних справ, обвинувачені або підсудні в яких втекли, постійно закривається у зв’язку зі сплином строків давності.
Цю можливість уникнути відповідальності за вчинений злочин використовують доволі активно. Потерпілі ж усе життя страждають від того, що зло не покарано, а завдана їм шкода не компенсована. За таких обставин гарантоване Конституцією право на захист життя, здоров’я, майна, честі та гідності залишається не більше ніж декларацією. Це підриває авторитет України у світі.
Нещодавно у Верховній Раді зареєстровано законопроект, яким запропоновано запровадити заочне кримінальне провадження. Через його відсутність, сказано в пояснювальній записці, неможливо реалізувати принцип невідворотності кримінального покарання, належно захистити публічні інтереси держави та права осіб, які потерпіли від кримінального правопорушення.
Автор законопроекту акцентує увагу на тому, що така процедура передбачена в низці країн — членів Ради Європи. Її здійснюють без участі підозрюваної чи обвинуваченої особи, котрій водночас забезпечено процесуальні гарантії стосовно захисту та оскарження судового рішення. Важливо, що існування такого провадження не викликає заперечень з боку Європейського суду (за умови, що при цьому забезпечено права особи, закріплені в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Як підкреслює автор, поштовхом для такої законодавчої ініціативи стали неодноразові звернення жінок-виборців, які не можуть отримати аліменти через те, що їхні колишні чоловіки не з’являються на судові засідання.
Поки що негативне ставлення до цього законопроекту і небажання підтримати його під час розгляду в парламенті висловили представники як провладної більшості, так і опозиції. Несприйняття пояснюють однаково: він порушить право людини на захист. Між тим є й інші недоліки такого провадження — сумніви щодо об’єктивності судді стосовно обвинуваченого, неоднозначне ставлення суспільства і науковців до заочних вироків у кримінальних справах, не кажучи вже про проблеми з їхнім виконанням. Та й причини неявки до суду бувають різними, і не завжди суддя може об’єктивно оцінити, наскільки вони є поважними.
Вочевидь, це не остання спроба узаконити таку процедуру, проте досягти балансу прав потерпілого і злочинця при цьому важче, ніж пройти між Сціллою і Харібдою. В будь-якому випадку слід дотримуватися загальноприйнятого принципу: краще нехай сотня злочинців гуляє на свободі, ніж одна невинна людина потрапить за ґрати.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- ПО ІНФОРМАЦІЮ — ДО СУДУ
- БЕЗОПЛАТНУ ДОПОМОГУ ОТРИМАЛИ 20000 ОСІБ
назад »»»