ВІД ЛАНУ — ДО СТОЛУ
Не секрет, що Україна має значні конкурентні переваги в агробізнесі. Більшість експертів вважає, що бар'єрами на шляху його розвитку є проблеми, пов'язані з інфраструктурою, фінансуванням, недосконалим законодавством.
Теоретично при достатньому фінансуванні та відповідній інфраструктурі наша країна спроможна стати лідером експорту в усіх галузях агросектора, і не лише з низькою доданою вартістю. Україна має всі можливості бути передовим експортером продукції з високою доданою вартістю, зокрема м'яса, молочної продукції та переробки фруктів і овочів.
Аби ці можливості використати, треба запровадити жорстку систему контролю безпечності харчової продукції. Тоді її можна експортувати на ринки ЄС та інших розвинутих країн. Отримавши туди доступ, наші виробники харчів могли б наростити свої продажі й прибутки, адже харчова продукція має більш високу додану вартість, ніж традиційний український експорт — зернові.
Існує думка, що ринок ЄС досяг своєї максимальної здатності у випуску продукції з високою доданою вартістю та все більше уваги приділяє таким країнам, як Україна, щоб задовольнити свою потребу в продуктах переробки молока, м'яса, фруктів, овочів. Із розвитком агросектора швидко з'являтимуться нові робочі місця та зростатиме конкурентоспроможність вітчизняної економіки.
В нашій державі методи контролю харчів здебільшого ґрунтуються на досвіді кінця 1980-х. Підприємства постійно стикаються з перешкодами, викликаними глобальною кризою, ринковою конкуренцією з боку імпортерів, ціновим тиском роздрібних продавців і нескінченними перевірками держорганів. Контроль у нас спрямовано на кінцевий продукт. Світ переконаний — ця система неефективна, контролювати кожну партію продукції неможливо.
У нас надмірно зарегульована система безпеки харчів, надто багато контрольних процедур, націлених на те, аби харчова продукція була якісною і безпечною. Утім, надмірний контроль зазвичай веде до корупції. Така система затратна для держави і бізнесу. Тотальний контроль був притаманний радянській системі, коли держава володіла всім виробництвом і перевіряла його.
Зараз більшість компаній приватні, хоча контрольні функції залишились у компетенції держави. Дотепер діє спецкомісія, уповноважена приймати рішення в системі постановки харчового зразка на виробництво. І підприємство не має права ігнорувати вердикт цього органу. До нього входять представники різних міністерств і відомств, вони куштують продукт, якщо той смакує, дають добро.
У радянську добу це було звичайною справою, зараз викликає посмішку. Правда, радує, що цей процес безкоштовний. А ось отримання санітарно-гігієнічних висновків — неабияка морока. Документ, що містить 40 показників безпечності харчів, видають органи МОЗ. Ніби серйозна перешкода для небезпечних харчів. Однак немає гарантії того, що виробники до лабораторій надають ту продукцію, яку потім продають своїм громадянам. До того ж левову частку висновків роблять дистанційно — без отримання харчових зразків.
Виробник платить 100–500 грн, зокрема за перевірку на ГМО. Кондитерам, приміром, слід отримати висновки на 340 найменувань солодощів, і за кожний заплатити 300–500 грн. Тож підприємства віддають суттєві суми держустанові за одержання документів, які не гарантують безпеки харчів. Свої надлишкові витрати вони закладають у ціну продукції, що невигідно покупцям.
Існують чимало документів, які регулюють виробництво, — держстандартів та технічних умов (у кондитерській галузі їх майже дві тис.). Стандарти є добровільно-примусовими, виробник зобов'язаний їх обрати й виконувати. Можна розробити ТУ, у яких майже третина — опис показників безпечності. Чим більший обсяг ТУ, тим вони дорожчі. Держава підштовхує виробників до розробки ТУ і їх використання. Цей документ коштує 7–10 тис. грн. Дію ТУ треба продовжувати, перезатверджувати, знову платити.
У країнах ЄС обходяться без стандартів та ТУ на харчі. Наші виробники дивуються, навіщо прописувати у ТУ нюанси і погоджувати їх із державою, коли вона визначає у своїх документах критерії безпеки харчів. І навіщо змальовувати технологічний процес для тих, хто працює за системою НАССР.
Виробники харчів кажуть, що система контролю їх якості і безпеки в Україні непрозора, учасники ринку не можуть підстрахувати себе від конфліктних ситуацій із контролюючими органами і мусять отримувати сертифікати якості, які містять такі ж показники безпечності, як у сангігієнічних висновках. І вони теж не гарантують безпечності харчів. Їх теж треба поновлювати за гроші (один документ — 2 тис. грн).
Аби повністю використати потенціал зростання харчової галузі та створити більше робочих місць, міжнародні експерти радять підвищити рівень нашої системи безпечності харчів та офіційного контролю. В іншому випадку вона залишатиметься одним із головних бар'єрів для експорту продукції з високою доданою вартістю до ЄС та інших розвинених країн.
Зрушення
Усвідомлення того, що систему безпечності харчів треба змінювати, з'явилося після того, як до України зачастили міжнародні контролери. У 2006–2008 рр. міжнародні місії приїжджали з перевірками двічі-тричі на рік. Їхні методи контролю дивували прозорістю й ідеальною об'єктивністю. І ті, кого перевіряли, не могли знайти жодних нюансів, з якими хотілося б не погодитись. Адже кожна дія, кожне рішення міжнародних контролерів мали чітке, аргументоване підтвердження.
Чомусь після візитів вітчизняних інспекторів у виробників харчів виникало безліч запитань і невизначених моментів. Міжнародні ж експерти швидко й ефективно справлялись зі своїми завданнями.
Тож влада зрозуміла, що час змін настав. І не тому, що вітчизняним контролерам складно жилося. Ситуація влаштовувала майже всіх. Приміром, отруїлись діточки у дитсадку — головному районному санлікарю могли винести догану, а виробника неякісної продукції оштрафувати на невелику суму. Не вдоволені були тільки ті, хто отруївся. Аби в Україні можна було визначити того, хто виготовив неякісну, небезпечну продукцію, разом з експертами ЄС був розроблений спеціальний законопроект.
Якщо нардепи ухвалять його, ситуація з випуском харчів у нас зміниться. Виробники, які зараз працюють у тіні, будуть змушені піти з ринку. Світлий бізнес отримає конкурентні переваги. Поки ж міжнародні експерти зауважують, що у нашому виробництві багато тіньових нюансів, у яких їм важко розібратись, а українським споживачам — ще складніше. Ось чому систему харчової безпеки треба зробити прозорою.
Україна ухвалила рішення до кінця 2013 р. відмовитися від додаткової авторизації імпортних харчів. До того ж рішенням Президента був створений єдиний контролюючий орган на базі Держкомітету ветеринарної медицини — Державна ветеринарна та фітосанітарна служба. До неї входять не тільки ветеринари, а й спеціалісти санслужби, фаховість яких оцінює МОЗ.
Обов'язкова сертифікація харчів відходить у минуле, проте дублювання повноважень контролюючих органів на ринку поки залишається. Зокрема, повноваження Держінспекції із захисту прав споживачів (донедавна Держспоживстандарт) пересікаються з повноваженнями новоствореного контролюючого органу.
Поліпшення нацсистеми безпечності харчів вимагає як структурних змін, так і вдосконалення законодавства, приведення системи у відповідність до вимог СОТ та міжнародних стандартів. Наприклад, норма щодо обов'язкової сертифікації харчів тривалий час була додатковим бар'єром для нацвиробників. Попри те що той механізм порушував зобов'язання України перед СОТ, влада всіляко намагалася відстояти його, хоча він знижує конкурентоспроможність місцевих виробників і вбиває мотивацію до запровадження новацій.
Очікується, що позбавлення цього неефективного механізму звільнить компанії, які виробляють харчі, від зайвих витрат, полегшить виведення на ринок нової продукції та знизить її вартість. До речі, за оцінками експертів, річний дохід від сертифікаційних послуг сягав 40 млн грн. Експерти наголошують, що варто переглянути і низку інших обов'язкових дозвільних документів, методи перевірок, які перешкоджають виведенню наших продуктів на світові ринки.
Перепони
Іншою проблемою, яка не дозволяє держорганам почати повноцінну реформу системи контролю безпечності харчів, вважається відсутність відповідної статистики. Інформація щодо безпечності харчової продукції, якою оперує МОЗ, не відтворює реальної картини. Відсутні дані про поширеність захворювань, спричинених неякісними харчами. Доступними є відомості про випадки харчових отруєнь і гострих кишкових інфекцій, отруєнь грибами. Але вони не дають повного уявлення про проблеми зі здоров'ям людей, пов'язані з безпечністю харчів.
У країнах ЄС у 2007 р. була створена робоча група, до обов'язків якої входило надання громадськості максимально точних, статистично надійних даних щодо стану здоров'я населення ЄС, пов'язаного з безпечністю харчів. Ця група розробила 9 критеріїв, за якими склала перелік «ТОП-20» хвороб, спричинених недотриманням вимог безпечності харчів. Нині країни ЄС надають найповнішу інформацію щодо зареєстрованих випадків кожної зазначеної в переліку хвороби. Цей приклад може бути цікавим для України.
Статистичні проблеми пов'язані не тільки з проблемами здоров'я, що асоціюються з безпечністю харчів, система статистики вимагає нових підходів до реєстрації операторів харчового ринку. Зараз у нас є Єдиний держреєстр всіх підприємств та організацій (доступ до нього обмежений), однак відсутній єдиний реєстр операторів харчового ринку. В Інтернеті можна знайти список підприємств, що підлягають державному ветконтролю, але цей перелік неповний. Він не включає операторів харчового ринку, які не працюють із сировиною тваринного походження, ресторани, продуктові магазини.
Корисним може бути досвід Данії, бо підхід влади цієї країни до реєстрації операторів харчового ринку забезпечує детальну інформацію про підприємства, що виготовляють продукти тваринного походження на експорт і для внутрішнього ринку, їхню кількість. А крім того, про кількість підприємств, що випускають харчі та корми, кількість зареєстрованих магазинів і ресторанів. Така інформація дає можливість ефективно планувати перевірки, організовувати держконтроль за діяльністю операторів харчового ринку.
Надійна система
Законопроект передбачає, що система НАССР (аналіз небезпечних чинників та критичні точки контролю), тобто система управління харчовою безпекою, заснована на аналізі потенційних небезпек та їхньому запобіганню протягом усього виробничого процесу, для наших підприємств буде обов'язковою.
НАССР була створена у 1960-х американським космічним агентством NASA і швидко стала популярною серед виробників завдяки своїй гнучкості та адаптивності до різних видів бізнесу. НАССР визнано однією з найефективніших систем управління безпечністю харчової продукції. У країнах ЄС та США вона стала обов'язковою для виробників харчів і основою для багатьох міжнародних стандартів у сфері харчової промисловості.
Нині сучасна система управління безпечністю харчів, заснована на НАССР, — це перевірений часом бізнес-інструмент скорочення ризиків харчової безпеки для харчових підприємств. Ця система все частіше сприймається як механізм підвищення вартості підприємств за рахунок операційної ефективності та зростання продажів. Наявність на підприємстві системи НАССР є мінімальною вимогою до експорту продукції до ЄС та інших великих ринків.
В Україні великі роздрібні мережі все частіше вимагають наявності систем управління харчовою безпекою від своїх постачальників, зокрема від виробників товарів їх власних торгових марок. Наші покупці стають дедалі вимогливішими до безпечності продукції. Розуміючи це, вітчизняні підприємства засновують свої бренди на харчовій безпеці і запроваджують НАССР.
Ця система може вводитися на підприємстві впродовж кількох років. А ось у експортерів харчів, які не мають її, відразу після набрання чинності законом дозволи на експорт (не тільки до ЄС) будуть вилучені. Оскільки міжнародне право зазначає, що країна не може експортувати продукцію, яка не відповідає нацвимогам. А в них чітко визначено, що система НАССР є обов'язковою, незважаючи на продовження термінів для того, аби наші підприємства встигли підготуватися до неї і не мали втрат. Поки з 12 тис. підприємств переробної галузі до НАССР долучилися небагато.
На сьогодні майже половина інспекторів ветмедицини читає абревіатуру НАССР кирилицею, а не латиницею. Тож до лав інспекторів, які відповідатимуть за визнання дієвості цієї системи, будуть залучені молоді, перспективні, освічені фахівці. На першому етапі діятиме декларативний принцип — підприємство може просто заявити про запровадження НАССР, потім діяльність системи серйозно перевірятимуть.
Щоб систему визнали дієвою, інспектору достатньо попрацювати на невеликому підприємстві кілька годин, на великому — два-три дні, щоб розібратись. Якщо буде виявлено, що НАССР не діє, але це не критично для виробництва харчів, інспектор випише зауваження. Вони обговорюватимуться з виробником, який може відстоювати свої позиції.
Коли ж серед зауважень є хоч одне критичне, котре може спричинити випуск неякісної чи небезпечної продукції, діяльність підприємства призупинять до усунення зауваження. Ці європейські норми не мають дратувати виробників. Всі наступні результати перевірок інспектор включатиме до спецбази даних, якою можуть скористатися й споживачі продукції.
Завдяки НАССР буде запроваджений внутрішній контроль, відстежування вантажів, великі підприємства економитимуть гроші, але й нестимуть серйознішу відповідальність. Якщо виявиться, що в отруєнні винний виробник (розслідування буде прозорим і жорстким), на нього накладуть великий штраф або ж продукцію вилучать з усіх торговельних мереж. Такі випадки висвітлюватиме преса. Це — катастрофа для бізнесу, можна втратити суттєву частку ринку.
Прийшов час тих, хто старанно запроваджував систему НАССР й інколи сумнівався — чи варто це робити. У них є можливість удосконалити свою роботу. До речі, малі підприємства можуть запровадити НАССР самостійно без допомоги консалтингових компаній. А ось великим варто звернутися до консультантів.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»