У МИРНІ 1932–1933 РОКИ УКРАЇНЦІВ ЗАГИНУЛО БІЛЬШЕ,
НІЖ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ, СТВЕРДЖУЮТЬ ФАХІВЦІ
23 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ
Найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався сталінський режим, більшість істориків називають голод 1932–1933 років. Різні джерела наводять різні дані щодо кількості його жертв. Та в будь-якому разі вони жахають — від трьох до п’ятнадцяти мільйонів людей померли в ті часи від штучного голоду.
У пік Голодомору, що припав на весну 1933-го, як констатував в одній із публікацій відомий учений, доктор історичних наук Юрій Шаповал, в Україні від голоду помирали 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 тисяч — щодня. Фахівці наголошують: у мирні 1932–1933 роки українців загинуло більше, ніж за роки Другої світової війни.
При цьому звертається увага на таке: близько половини жертв Голодомору — діти віком від шести місяців до 17 років. Як же реагували верхи на страждання людей? Відповідаючи на це запитання, дослідники, зокрема, наводять витяг із промови Сталіна на Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року: «В усякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10–15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».
І це при тому, що люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, борошно з кісток, а навесні 33-го почалося людоїдство! Бували випадки, коли матері кінчали життя самогубством, залишивши дітям страшний заповіт: «Як мене не стане, розрубайте тіло на частини, по шматочку варіть і їжте... Я хочу, щоб ви вижили».
Як відомо, однією з головних причин голоду 1932–1933 років і масової смертності у більшості матеріалів на цю тему називають свідомі і цілеспрямовані дії вищого керівництва Радянського Союзу на чолі зі Сталіним і Української РСР. У зв’язку з цим підкреслимо, що Організація Об’єднаних Націй (ООН) визнала Голодомор як національну трагедію українського народу.
Наявність в очолюваного Сталіним комуністичного керівництва СРСР свідомого наміру знищити частину української національної групи історики підтверджують і такими фактами: нереальні (значно завищені) плани хлібозаготівель для УРСР в 1932 році; вилучення всіх продуктів харчування у більшості українських селян; ізоляція голодуючих (заборони на виїзд у республіки, де не голодували); заборони на ввезення в райони лиха продуктів; мізерні розміри допомоги голодуючим, яка, окрім того, була запізнілою — коли багато сіл уже вимерли.
Стверджуючи, що держава могла запобігти масовому голоду, екс-суддя Міжнародного кримінального трибуналу, доктор юридичних наук Володимир Василенко навів низку фактів. Серед них такі: «У державних резервах Непорушного і Мобілізаційного фондів було нагромаджено досить великі обсяги збіжжя... В обох фондах на 1 січня 1932 р. зберігалося 2,033 млн т збіжжя, а на 1 січня 1933 р. — 3,034 млн т. Цієї кількості зерна цілком вистачило б для забезпечення хлібним раціоном (при денній нормі 1 кг) до нового врожаю 10 млн осіб у 1932 р. і 15 млн осіб у 1933 р.»; «величезні обсяги збіжжя та інших продуктів харчування, вироблених в Україні, експортувалися за її межі — в інші регіони СРСР і за кордон, тоді як мільйони українських селян були позбавлені їжі і вмирали голодною смертю. З Радянського Союзу було експортовано 5,8 млн т збіжжя у 1930 р., 4,8 млн т — у 1931 р., 1,6 млн т — у 1932 р. та 1,8 млн т — у 1933 р.»
Але й досі існують протилежні висновки. Ось кілька витягів із розміщених в Інтернеті публікацій. «Сразу отметаем такой факт, что Сталин сознательно организовал голодомор, чтобы уничтожить население большей части Украины. Потому что правители обычно массово не уничтожают своё собственное население, за некоторым исключением. Оное проявляется в том, что высший руководитель назначается со стороны мировым правительством специально для проведения геноцида в конкретной стране».
«Если Сталин действительно хотел по какой-то неведомой причине уморить голодом всех жителей Украины, то почему же он этого не сделал? Отчего не довел геноцид до конца? Если в 1932–1933 годах умерли не все украинцы, почему в 1934 году власти не продолжили выгребать у них все продовольствие подчистую?» Вочевидь, під впливом таких публікацій у деяких громадян виник сумнів: чи правда те, що Сталін навмисне організував голод в Україні? Мовляв, для чого це було потрібно? Відповідь на це запитання містять праці істориків.
«Головною метою репресивних заходів сталінського режиму проти українців як нації зокрема і щодо селян як класу, — читаємо в одній із публікацій згадуваного вище Юрія Шаповала,— був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади, ослаблення та винищення волелюбного українського селянства. Влада добре пам’ятала масштаби селянського супротиву в Україні в 1930–1931 роках, коли проти «великого перелому» воювали цілими селами, бо хто ж віддає зароблене просто так. Пам’ять про ті події (не говорячи вже про події 1917–1920 років, зокрема проголошення УНР) значною мірою обумовило те, що під недовіру було поставлено все українське населення і навіть комуністи».
А в період колективізації, за деякими даними, в Україні відбулися 7382 бунти селян і актів масової непокори, 15 з яких визнані як широкомасштабні озброєні повстання проти радянської влади. Це посилило ворожість Сталіна до українців. У листі до Л. Кагановича від 11 серпня 1932 року він давав настанови щодо того, як утримати Україну: «Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохи по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше... Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять...».
І взялися — лише у листопаді 1932-го — cічні 1933 року ГПУ ліквідувало 1208 «контрреволюційних» колгоспних груп. 10 березня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову, де зазначалося: «надати право розгляду справ по повстанству і контрреволюції на Україні із застосуванням вищої міри соціального захисту (смертної кари. — Авт.) трійці у складі тт. Балицького, Карлсона, Леплевського».
...Водночас масштаби трагедії були б значно більшими, якби не доброчинці, які врятували багатьох людей від голодної смерті. Про багатьох із них ідеться у збірці «Людяність у нелюдяний час», яку було презентовано під час ХХ Форуму видавців у Львові. Як наголошують у вступному слові до книги співкоординатори Громадського комітету з вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні Іван Васюник, Стефан Романів та Ігор Юхновський, «серед хаосу, безкінечної вервиці смертей і страху продовжували жити люди, що не злякалися, не втратили благородства і протягнули руку допомоги приреченим. Без знання таких праведних людей, доброчинців у часи Голодомору національна пам’ять про цей злочин проти українського народу не є повною».
Ось кілька витягів із цієї книги, які наводяться в інтернет-виданнях.
«Морозовський Микита, с. Борсуки Балтського району Одеської області. Сільський священик. Під час Голодомору все, що давали на церкву, роздавав людям, які голодували. У 1933 році Микита Морозовський, його дружина та дочка померли з голоду».
«Козій Йосип Сидорович, с. Шпиків Шаргородського району Вінницької області. Працював головою колгоспу. Голодною весною 1933 року розпорядився, щоб усе зерно, яке лишилося у коморі, змолотили для порятунку людей... За вчинені дії голову колгоспу звинуватили у розкраданні колгоспного хліба та репресували. Йосип Козій був засуджений до 10 років ув’язнення».
«Козоріз Й., с. Великий Хутір Драбівського району Черкаської області. У роки Голодомору працював бригадиром місцевого колгоспу. Врятував від голодної смерті одинадцять дітей. Попри те що у його сім’ї росло шестеро власних дітей, узяв до себе ще одинадцять сиріт та виходив їх. Ділився чим міг і з іншими дітьми села».
Такі герої насправді були у кожному українському селі чи місті. Включаймося в роботу з установлення імен таких людей.
...Як відомо, в Указі Президента України Віктора Януковича «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні» чітко визначено завдання органам виконавчої влади щодо вшанування пам’яті жертв трагедії Українського народу. Зокрема, наголошено, що 23 листопада 2013 року є жалобним днем, тому рекомендовано на території України у цей день приспустити Державний прапор України, обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо та телебачення.
Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- У ФОКУСІ ЗАРУБІЖНИХ ЗМІ
назад »»»