МІСІЮ ПРОДОВЖИЛИ
Примарну надію на все ж таки позитивне вирішення питання щодо підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом позавчора ввечері вже вкотре нашій державі подарував... Європарламент, точніше Пет Кокс та Александр Кваснєвський. Схоже, ці двоє політиків настільки зблизилися з українськими політичними реаліями, що просто уявити собі не можуть: як можна зустріти Вільнюський саміт без стовідсоткової гарантії на геополітичний прорив держави, де вони впродовж останніх місяців побували 26 разів?!.
Між тим загроза зриву підписання Угоди на даний момент — найреальніша від початку нашого нелегкого європейського шляху. Чимало спостерігачів навіть відверто прогнозують: бенефісу України у Вільнюсі чекати не слід. А позавчорашнє продовження місії Кокса — Кваснєвського варто розцінювати суто як намір європейців убезпечитися від намагань провладних українських політиків в усьому звинуватити самих очільників ЄС.
Від кохання до ненависті...
Проте навряд чи річ тільки в цьому. Передусім не треба забувати, що обмежитися лише оприлюдненням проміжних висновків 13 вересня панів Кокса та Кваснєвського першою попросила українська опозиція. А її чинна влада уже й так «і в хвіст, і в гриву» звинувачує в усіх смертних гріхах. І як би не завершилася епопея з підготовкою до Вільнюського саміту, імідж опонентів в очах представників влади не поліпшиться.
По-друге, в автора цих рядків мало не з кожним днем зміцнюється відчуття, що чимало представників Євросоюзу надзвичайно воліють довести проведену титанічну підготовчу роботу до логічного завершення. Протягом багатьох років, коли мова заходила про відносини України та ЄС, ключовою тезою європейців була така: насамперед це потрібно вашій державі.
У принципі багато очільників євроспільноти так міркують (принаймні, вголос) і досі. Однак ніде правди діти: Україна ще ніколи не перебувала так близько до омріяної євроінтеграції, як тепер. Хтозна, може, поважні бонзи з ЄС просто вже звикли до нас. Чи то поведінка Російської Федерації настільки зблизила переговорні сторони...
Але так само не варто відкидати народну мудрість про те, що від кохання до ненависті — тільки крок. Нинішня не менш неадекватна поведінка української влади цілком може нівелювати всі попередні досягнення. Зроблені, скоріше, не завдяки, а всупереч діянням чинних українських можновладців.
«...А я нікуди не поспішаю»
Після карколомних подій минулого четверга (коли змучені Пет Кокс та Александр Кваснєвський на всі сто познайомилися з «принциповістю» представників української влади — то підтримаємо лікування Тимошенко за кордоном, то не підтримаємо, доки не...), минув лише тиждень. Але впродовж цього часу провладні політики та їхні «посіпаки» різного калібру активно формували громадську думку, мовляв, нічого страшного — не підпишемо Угоди про асоціацію зараз, так зробимо це через рік.
Спочатку подібні сентенції звучали тільки в так званих аналітичних публікаціях та висловлюваннях на численних телешоу. «У бій» були кинуті як окремі народні депутати з фракції ПР (Олег Зарубінський, Володимир Олійник, Олена Бондаренко), так і виразники аналітичного лобі партії влади (Кость Бондаренко, В’ячеслав Піховшек)...
Аргументація цих ретрансляторів нових владних віянь переважно зводилася до того, що Україна, мовляв, нікуди не поспішає. Від європейського вибору ми не відступимося, але до підписання Угоди треба підійти надзвичайно зважено, вивчити всі можливі наслідки і в жодному разі не дозволяти європейцям диктувати нам свої умови.
Кость Бондаренко в одній зі своїх публікацій навіть навів анекдот, котрий буцімто був дуже популярним у 1937-му. Його суть: найхитріший із засуджених до розстрілу селян у відповідь на пропозицію обрати собі місце останнього прихистку забажав бути похованим поруч із... товаришем Сталіним. А у відповідь на обурені вигуки НКВДистів: «Так він же — живий!» чемненько відповів: «А я нікуди й не поспішаю».
Цинізм автора уже в тому, що він порівнює радянський репресивний орган 30-х років, від рук якого загинули мільйони невинних людей, із нинішніми цінностями європейського співтовариства. Адже він цілком виправдовує шахрайську поведінку чинної української влади стосовно представників структур ЄС. Більше того, закликає й надалі діяти в такому самому ключі. Мовляв, тільки так Україна зможе змусити поважати себе.
Утім, схоже, що подібна «аналітика» належного ефекту на суспільство не справила. Хоч би тому, що більшість провладних ретрансляторів протягом останніх кількох місяців дуже активно агітували за підписання Угоди. Переконані євроінтегратори з числа простих громадян залишилися на своїх позиціях. А у тих, хто в душі ще сумнівається, виникло цілком логічне запитання: то коли ж влада та її прибічники були щирими?
Кращий захист — це напад
Мабуть, ближче до середини нинішнього тижня це усвідомили і в президентській канцелярії. Відтак «спецоперацію» зі згортання руху в Європу передоручили «важкій артилерії» — представникам промислового лобі.
Колишній червоний директорат і раніше не був у захваті від ідеї підписання Угоди з ЄС. Але у своїй переважній більшості віддавав перевагу так званій страусовій тактиці — мовчанню. Лише в окремих народних депутатів із фракції ПР, приміром у Олега Царьова, вистачало сміливості час від часу підбурювати колег якщо не на відвертий бунт, то як мінімум на певний спротив.
Тому зовсім невипадково, що вдалося їм досягти своєї мети саме тепер — коли уперте небажання вирішувати питання Юлії Тимошенко поставило підписання Угоди на межі зриву. Промисловці зі східних областей вустами власника компанії «Норд» Валентина Ландика звернулися до Президента з проханням відтермінувати підписання Угоди на рік.
Їхня аргументація цілком очевидна і неоригінальна. Мовляв, не встигли підготуватися, не переорієнтувалися на Захід, не повністю завершили модернізацію виробництва... Про все це уже згадуваний Олег Царьов говорить півроку. Не зрозуміло лишень, чому підготовчі процеси, пов’язані з будь-якими новаціями, постійно відбуваються, як у не надто старанних студентів, коли не вистачає однієї ночі на вивчення матеріалу? Так свого часу, до речі, було і при вступі до СОТ...
Значно цікавіше поглянути на той «збіг обставин», що підприємці також ведуть мову про відтермінування підписання Угоди на рік. Що це, як не прямий натяк Вікторові Януковичу перейти від захисту в напад? У тому контексті, що під час Вільнюського саміту Президент має випередити всіх своїх європейських візаві. Перш ніж вони почнуть говорити йому про неможливість підписання важливого документа, йому слід, у розумінні декотрих регіоналів, самому запропонувати тайм-аут.
Що й казати, ефект від такої заяви може виявитися схожим на фінальну сцену з Гоголевого «Ревізора». Однак і тоді залишиться слушне запитання: а що від цього зміниться принципово? Угоду ж все одно підписати не вдасться. І чому в Партії регіонів вважають, що європейцям до вподоби всілякі несподіванки від Віктора Януковича? За майже чотири роки свого президентства він і так подарував їх світовій громадськості не один десяток...
«Феномен» Власенка
Чого варта остання «несподіванка», пов’язана із захисником Юлії Тимошенко Сергієм Власенком. Здавалося, після того як навесні його дуже сумнівним способом позбавили депутатського мандата, влада дещо заспокоїлася. Приміром, Власенкові не перешкоджали регулярно відвідувати свою підзахисну в Харкові і роздавати вельми гострі коментарі.
Проте сумніви таки були: невже позбавлення мандата зводилося виключно до отримання в парламенті лояльнішого за Власенка депутата Стаднійчука (котрий, і місяця не пропрацювавши у ВР, почав синхронно голосувати з регіоналами)? Втрата депутатської недоторканності нітрохи не змінила поведінки захисника Юлії Тимошенко. Вочевидь, саме тому цього тижня йому було інкриміновано нібито побиття колишньої дружини чотирирічної давнини.
Справа ця меншою мірою непрозора. І уже тепер Власенко став значно скупішим у своїх діях. Навіть попри те, що він залишається на волі (принаймні, поки що) і має можливість відвідувати свою підзахисну, останнім часом йому не надто є коли це робити. Бо, скажімо, 12–13 листопада «слідчі дії» проти адвоката тривали кілька годин. А у вівторок він навіть не зміг зустрітися з Петом Коксом та Александром Кваснєвським, настільки важливу інформацію збирали в нього у Генеральній прокуратурі.
Сергій Власенко також позбувся можливості виїжджати за кордон, оскільки судовим вердиктом, окрім застави у понад 20 тисяч гривень, його зобов’язали здати закордонний паспорт. Теж нібито нічого особливого. Але якщо копнути глибше, можна відстежити певний ланцюжок.
Теза перша: Власенко — один із тих, хто найчастіше зустрічався з Юлією Тимошенко. Теза друга: саме він нерідко був своєрідною передаточною ланкою між Юлією Тимошенко і зовнішнім світом як в опозиційному середовищі в середині України, так і за межами нашої держави. Теза третя: нинішнє позбавлення Власенка можливості їздити за кордон неодмінно вплине на цю уже налагоджену схему. Це не виглядатиме критично, але певні незручності додасть.
На додачу до цього не варто ігнорувати заяву Сергія Власенка про те, що в разі непідписання Угоди з Євросоюзом в Україні можна очікувати чергової хвилі політичних репресій. І річ тут навіть не стільки в бажанні влади на комусь зігнати свою злість. Просто вийде так, що раз європейська спільнота так і не зуміла домогтися звільнення Юлії Тимошенко, стовідсоткового імунітету не може бути гарантовано нікому. Особливо якщо йдеться про опозиціонерів.
Магія дат і подій
Ситуація з українсько-європейським діалогом станом на сьогодні нагадує зависання комп’ютера, котрий вимагає перезавантаження. І без того перенесену Раду ЄС призначено на найближчий понеділок — 18 листопада. Саме тоді має бути озвучене рішення, що стане дороговказом під час саміту.
Разом із тим європейські чиновники усі як один твердять про те, що своє рішення вони ухвалюватимуть тільки за підсумками висновків місії Кокса — Кваснєвського. А вона, як уже було сказано, ще не завершена — позавчора було заслухано лише проміжний звіт, котрих уже й так було-перебуло...
Ще одна нестиковка в тому, що Рада ЄС, як випливає з усіх без винятку повідомлень, не готова ухвалити позитивне рішення щодо України без вирішення питання Тимошенко. А навіть якщо станеться диво, на вітчизняний парламент спуститься Божа благодать і він ухвалить закон про можливість лікування за кордоном, буде це не раніше 19 листопада. Отже, Раду Євросоюзу знову треба переносити?..
Сьогодні, менш як за два тижні до саміту, складається таке враження, що на ньому можливо... все що завгодно. Навіть найнеймовірніше, скажімо підписання Угоди й без вирішення питання Юлії Тимошенко. Хоча для цього, вочевидь, вона сама має передати свою на те згоду через місію Кокса — Кваснєвського.
Як знати, можливо, Юлія Володимирівна якраз тепер і вирішує неймовірно болісну дилему: чи готова вона пожертвувати своїм майбутнім заради того, щоб заповітну мрію багатьох (без сумніву, і її самої) було реалізовано руками найзатятішого опонента?
Між іншим, та легкість, з якою дехто з політиків закликає Тимошенко визначатися не на свою користь, подекуди просто шокує. При цьому такі, з дозволу сказати, експерти навіть не задумуються: а чи й справді такий вибір у Тимошенко є? Оскільки подібні сентенції все одно тільки межують із припущеннями. При цьому очевидний усьому світу вибір, перед яким постав Віктор Янукович, більшість провладних аналітиків в один голос називає дуже непростим і усіляко намагається поспівчувати чинному главі держави.
А, власне, в цьому і є основна відмінність між учасниками фінального забігу попередніх президентських виборів. Який нібито 7 лютого 2010-го так і не завершився. Змагання тривають і досі, тільки вже в абсолютно іншому вимірі...
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»