МАГІЯ БЕЗМОТОРНИХ ПОЛЬОТІВ
У східній частині Криму — на горі Клементьєва (Узун-Сирт), що неподалік від курортного селища Коктебель, — громадськістю України разом із представниками різних державних і місцевих організацій та зарубіжними гостями нещодавно було відзначено
90-річчя вітчизняного планеризму. На цьому святі ентузіастів безмоторного польоту побував і кореспондент «Демократичної України».
На свято планеризму
Уранці того осіннього дня ми розпочали повітряну подорож на літаку Ан-74 з аеродрому льотно-випробувальної бази державного підприємства «Антонов», а десь через півтори години приземлилися в Криму на аеродромі «Кіровське», розташованому поруч з однойменним райцентром. Цим рейсом зі столиці України в Крим вирушила представницька делегація ДП «Антонов» — його керівництво, провідні фахівці, ветерани й діючі льотчики-випробувачі.
Такий багатогранний склад делегації антоновців на ювілейному планерному святі пояснювався кількома причинами. Насамперед, тим, що засновник цього колективу — видатний конструктор авіаційної техніки Олег Антонов через усе своє життя проніс щире захоплення планеризмом і створив понад півсотні планерів різних типів. Початок цього творчого злету Олега Костянтиновича проходив саме на горі Узун-Сирт, яка з осені 1923-го стала колискою вітчизняного планеризму, а згодом — і його справжньою меккою.
Але глибокою повагою нинішніх творців літаків із фірмовою маркою «Ан» до людини, прізвище якої носить флагман українського авіабудування, не обмежувалася мотивація, що спонукала представників ДП «Антонов» вирушити на ювілейне свято, адже серед фахівців цього державного підприємства та його льотчиків-випробувачів є багато тих, котрі на тому чи іншому етапі праці в авіації та авіабудуванні також віддали і планеризму чимало своїх душевних сил та майстерності. Завітали на урочистості з нагоди ювілею і доньки Антонова — Ганна Олегівна та Олена Олегівна.
З аеродрому «Кіровське» ми автобусом вирушили у південному напрямку, потім повернули на схід по шосе Сімферополь — Феодосія, а згодом знову звернули на південь і поїхали дорогою, яка, огинаючи східні відроги Кримських гір, веде до Коктебеля — розташованого на Чорноморському узбережжі селища міського типу.
Не доїхавши до нього кількох кілометрів, автобус повернув на бічну дорогу й поступово піднімався нею, аж поки не в'їхав на територію Центру планерного спорту, котрий опанував верхнє плато гори Узун-Сирт. Ця її назва має тюркське походження, а перекладається приблизно як «довга спина» і являє собою своєрідну «столову гору» — сплющений згори хребет, піднятий природою трохи більше, ніж на 260 метрів над рівнем моря.
Зустріч крилатих поколінь
Незважаючи на похмуру погоду й дощик, що час від часу накрапав із сірих хмар, на горі Узун-Сирт зібралося багато людей. Чимало з них прибуло з різних куточків України. Приїхали й гості з Росії, адже наші сусіди також щороку влітку та восени піднімаються на різних планерах у небо над Узун-Сиртом.
Серед тих, хто взяв участь в урочистостях, ми побачили й сузір'я людей, у різні часи нагороджених геройськими відзнаками. Це, зокрема, два Герої Радянського Союзу — заслужені льотчики-випробувачі Юрій Курлін і Валерій Мигунов та п'ять Героїв України: президент і генеральний конструктор ДП «Антонов» Дмитро Ківа; президент акціонерного товариства «Мотор Січ», генеральний конструктор В'ячеслав Богуслаєв; член наукової ради «Укроборонпрому» заслужений льотчик-випробувач Олександр Галуненко; директор Державного науково-випробувального центру Збройних Сил України генерал-майор авіації Юрій Тишков; льотчик-випробувач ДП «Антонов» Сергій Трошин.
...Але поки що, перш ніж розповісти про мітинг, про повітряне свято в небі над Горою (саме так, із великої літери, пишуть про неї ентузіасти безмоторних польотів), хоча б коротко нагадаємо найважливіше з того, що сталося там за минулі 90 років.
Історія Узун-Сирту
Визначні аеродинамічні властивості повітряних потоків над горою Узун-Сирт помітив ще в 1916 році військовий авіатор (із бойовим досвідом Першої світової війни), планерист і художник Костянтин Арцеулов, який служив у Криму начальником одного з відділень Качинської льотної школи.
Згодом, у 1920-му, коли Арцеулов якось разом із відомим поетом і художником Максиміліаном Волошиним, який мешкав у Коктебелі, йшли пішки звідти до Феодосії, обидва звернули з дороги й піднялися на Узун-Сирт. Там, біля обриву південного схилу Гори, Костянтин Костянтинович запропонував Максиміліану Олександровичу підкинути капелюх угору. Той зробив це, проте його капелюх не впав на землю, як можна було очікувати, а злетів у повітря й протягом певного часу ширяв у висхідних потоках, що справило на Волошина неабияке враження. Відзначимо, що через вісім із лишком десятиріч, у жовтні 2011-го, та подія 1920-го, яка стала вже легендарною, знайшла своє матеріалізоване відображення в одному з пам'ятників, установлених на Алеї слави Центру планерного спорту. Ця скульптура, створена з ініціативи парашутистів і планеристів та на зібрані ними кошти, має назву «Капелюх Волошина» (у вигляді бриля) — щоправда, істотно збільшений у розмірах (близько півтора метра в діаметрі).
У 1923 році Костянтин Арцеулов став ініціатором і одним з організаторів першого всесоюзного зльоту планеристів, який отримав офіційну назву «І Всесоюзні планерні випробування». Місцем їх проведення обрали гору Узун-Сирт у Криму. Було представлено дев'ять планерів — «Стриж», «Коршун», «Буревестник», «Мастяжарт» та ін. (тут і надалі назви планерної техніки подаємо так, як вони іменувалися у ті часи, — російською мовою). Найкращих результатів досяг тоді Леонід Юнгмейстер, який пілотував планер А-5, сконструйований Костянтином Арцеуловим. Той політ тривав трохи більше години на висоті близько ста метрів над точкою старту.
У вересні-жовтні 1924-го на тому ж Узун-Сирті відбулися ІІ Всесоюзні планерні випробування, в яких узяли участь 36 пілотів і 49 планерів, а загалом було виконано 572 польоти. На жаль, тоді не обійшлося без трагедії: під час випробувань загинули планеристи П. Клементьєв (що літав на планері «Комсомолец» власної конструкції) та К. Рудзіт. Саме після того планерного зльоту в пам'ять про Петра Клементьєва — конструктора планерів із Поволжя, інструктора авіашколи і планериста — хребет Узун-Сирт отримав свою другу (також офіційну) назву — гора Клементьєва.
Наступні Всесоюзні планерні зльоти-змагання відбувалися на тій Горі восени щорічно (за винятком 1926-го і 1931-го, коли ці заходи не проводилися). З ними пов'язані імена багатьох творців планерів і пілотів-планеристів, які згодом стали відомими вченими, конструкторами авіаційної та ракетно-космічної техніки, уславленими льотчиками. Серед них — авіаконструктори Сергій Ільюшин, Олег Антонов, Віктор Болховітинов, Владислав Грибовський, Олександр Яковлєв, Володимир Мясищев, конструктори ракет і космічних апаратів Сергій Корольов і Михайло Тихонравов, учені-аеродинаміки Володимир Ветчинкін і Володимир Пишнов, льотчики-випробувачі Василь Степанчонок, Андрій Юмашев, Марк Галлай, Сергій Анохін, полярні льотчики Павло Головін і Олексій Граціанський, світові рекордсменки з планерного спорту Ольга Клепікова і Маргарита Раценська.
На тих планерних зльотах у Криму було встановлено чимало видатних для свого часу досягнень. У 1928 році Андрію Юмашеву вдалося подолати на планері «Гамаюн» 14-кілометрову відстань, набравши при цьому висоту 375 метрів. Згодом планеристи, не обмежуючись лише ширянням у повітряних потоках, почали під час польотів виконувати і фігури вищого пілотажу. Зокрема, у 1930 році Василь Степанчонок на сконструйованому Сергієм Корольовим планері СК-3 «Красная звезда» вперше в історії вітчизняного планеризму виконав на безмоторному літальному апараті «мертву петлю» (петлю Нестерова).
Планерна епопея Олега Антонова
Перший із 52-х різних планерів власної конструкції — навчальний ОКА-1 («Голубь») Олег Антонов створив у Саратові в 1923 році. А наступного, 1924-го, він продемонстрував своє творіння в Криму на ІІ Всесоюзних планерних випробуваннях.
У 1925 році Антонов розпочав навчання в Ленінградському політехнічному інституті. Там він брав активну участь у діяльності Товариства друзів повітряного флоту. У 1928-му Олег в очолюваній ним майстерні створив планер ОКА-3, а в 1929 році — навчальні планери «Стандарт-1» і «Стандарт-2» нової конструкції, розраховані на можливість їх серійного виробництва (у ті часи в СРСР планеризм ставав масовим явищем).
Однією з окрас VІІ Всесоюзного планерного зльоту (1930) став створений Антоновим рекордний планер-ширяч «Город Ленина», який тоді було охарактеризовано у пресі як «нове слово радянського планеризму».
Серійне виробництво планерів Олег Костянтинович поєднував із конструюванням нових типів безмоторних літальних апаратів і участю у Всесоюзних планерних зльотах у Криму. Низку антоновських планерів випускав тоді завод у Тушино. До того ж Олег Костянтинович і сам літав у Криму на планерах власної конструкції. Коли ж у 1931 році на масиві Узун-Сирт було створено Вищу льотно-планерну школу (вона стала центром підготовки інструкторів із планеризму), один із підрозділів тієї ВЛПШ — її технічну частину — очолив Антонов.
Багата на події планерна епопея в житті Олега Костянтиновича не обмежилася «коктебельським» (а точніше — «узун-сиртовським») періодом. Під час війни з німецькими загарбниками Антонов не лише займався виробництвом літаків для фронту, а й створив кілька десантних і транспортних планерів, серед яких — А-7 у 1941-му і А-40 (або КТ — «крилатий танк») у 1942 році. Після війни — вже у Києві — Олегом Костянтиновичем було створено кілька рекордних планерів.
Востаннє Антонов відвідав Узун-Сирт 1983-го, коли там відбувалися заходи з нагоди 60-річчя вітчизняного планеризму.
...Своє захоплення безмоторними польотами на планерах видатний авіаконструктор відобразив у словах, які викарбувано на одному з обелісків, установлених на горі Узун-Сирт: «Поки будуть висхідні потоки — будуть люди, що прагнуть літати».
Перед війною і після неї
Після 1935 року, коли в Криму відбувся ХІ Всесоюзний планерний зліт, державні інстанції чомусь вирішили більше не проводити такі заходи на горі Клементьєва (Узун-Сирт). І тому всесоюзні змагання планеристів було перенесено вглиб території СРСР — на рівнинні місцевості. Проте, незважаючи на це, Вища льотно-планерна школа на Узун-Сирті продовжувала функціонувати і поступово розбудовувалася.
На початку 70-х років ХХ ст. на Узун-Сирті відбувалися всесоюзні змагання авіамоделістів. А згодом Гору опанували планеристи — співробітники широковідомого ЦАГІ (Центрального аерогідродинамічного інституту). У цієї науково-дослідної бази ЦАГІ, окрім того, що залишилося їй у спадок від довоєнної ВЛПШ, з'явилися на Узун-Сирті ще й аеродром зі злітно-посадочними смугами, ангари для літаків і планерів, дослідницькі лабораторії. З 1981 року на цьому комплексі розпочалися льотні випробування різних планерів.
А вже за часів незалежності України, в 1992-му, на основі того аеродрому і бази ЦАГІ на Узун-Сирті було сформовано — як державне підприємство — Центр планерного спорту, що працює і досі.
...Плюс дельтаплани і параплани
Ще із середини 70-х років до планеристів додалися дельтапланеристи (згідно із визначенням Міжнародної авіаційної федерації, дельтаплан — це переносний планер, що злітає й приземлюється тільки завдяки енергії пілота, за допомогою його ніг). З 1980-го на тій самій Горі в Криму відбувалися зльоти дельтапланеристів і чемпіонати Української РСР з дельтапланерного спорту, а з 1993-го — чемпіонати України та різні кубкові змагання.
А наприкінці 80-х — на початку 90-х років на Узун-Сирті знайшли місце для реалізації свого захоплення і парапланеристи (Міжнародна авіаційна федерація визначає параплан як дельтаплан ІІІ класу, але без жорстких конструктивних елементів. У цього надлегкого літального апарата є крило — парашутний купол певної конфігурації, підвісна система для розташування у ній пілота і стропи, що з'єднують підвісну систему з крилом-куполом). Ініціаторами парапланеризму на Горі стали ентузіасти з Феодосійського філіалу Науково-дослідного інституту парашутобудування, згодом — уже в незалежній Україні — перетвореного на Науково-дослідний інститут аеропружних систем. Щорічно стали проводити на Узун-Сирті змагання парапланеристів на «Кубок Коктебеля». А на початку ХХІ ст. там, на Горі, було створено парапланерний клуб «Бриз», який діє і нині.
Захищаючи Гору від зазіхань
Олег Антонов свого часу закликав берегти Гору — «як святилище, як створене природою чудо краси, зігріте теплотою людських сердець».
Цей заклик залишився актуальним і згодом, коли вже в наші дні в тому куточку східної частини Криму тамтешня місцева влада затіяла спроби здійснити на Узун-Сирті... приватизацію землі із розпаюванням ділянок на догоду певному бізнесу і чиновництву Автономної Республіки. Районна адміністрація намагалася переконати всіх у тому, що буцімто гора Клементьєва не є історично значущим місцем.
Проти таких зазіхань повстала широка громадськість. Протести знайшли відгук у вищих ешелонах державної влади. Результатом цього стало відповідне рішення Верховної Ради України, після чого Верховна Рада АРК скасувала усі ті рішення місцевої адміністрації, якими санкціонувалося відведення земельних ділянок на Горі. А згодом було офіційно утворено регіональний ландшафтний парк «Повітроплавальний комплекс «Узун-Сирт» (гора Клементьєва)».
Але тепер виникла інша загроза природі навколишньої місцевості: на південь від Узун-Сирту й неподалік від заповідного гірського масиву Кара-Даг на догоду якимось бізнесовим структурам збираються відкрити каменевидобувний кар'єр, а це може завдати непоправної шкоди екології чудового куточка Криму.
Чи прислухається влада до протестних голосів громадськості?
Торжества на землі й у небі
На Алеї слави височить струнка вертикальна подвійна стела — обеліск на честь вітчизняного планеризму. Обабіч нього — два скульптурні погруддя — пам'ятники видатним конструкторам Олегу Антонову і Сергію Корольову, планерна молодість яких проходила саме тут, на Узун-Сирті.
Під час велелюдного мітингу, що відбувся біля тих пам'ятників, виступили президент — генеральний конструктор ДП «Антонов» Дмитро Ківа і президент АТ «Мотор Січ», генеральний конструктор В'ячеслав Богуслаєв, представники громадської ради при Міністерстві оборони України, Федерації авіаційного спорту Росії, Роскосмосу.
А потім присутні на святі помилувалися майстерністю планеристів, які на безмоторних літальних апаратах примхливо ширяли в небі над Горою...
Вадим ФЕЛЬДМАН, смт Коктебель (АРК) — Київ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»