Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2013 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); СУСПІЛЬСТВО
ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — «РЕФЕРЕНДУМ»...
Однією з топ-тем упродовж кількох останніх тижнів в Україні знову стала тема проведення всеукраїнського референдуму. Ще влітку Компартія порозвішувала по всій державі величезні білборди, з котрих простий українець мав зробити висновок, що лише референдум може гарантувати йому причетність до ухвалення того чи іншого рішення.

Утім, ідеали комуністів ні для кого не є секретом. Відтак і про «повернення влади народу» вони згадують виключно тоді, коли йдеться про якесь поглиблення співпраці з Росією.
До речі, дивлячись на численні компартійні заклики провести референдум стосовно можливого приєднання до Митного союзу Білорусі, Казахстану та Російської Федерації, мимоволі пригадуєш інші білборди. Рік тому колишній глава Адміністрації Президента Леоніда Кучми Віктор Медведчук, що нині позиціонується як лідер громадської організації «Український вибір», заклеїв усю державу схожими закликами.
Пан Медведчук пояснював громадянам, що країною управляють саме вони, а не влада, котра цими самими громадянами обрана. Не надто обізнані в політичних тонкощах люди довго не могли зрозуміти істинних причин такої масової появи подібних закликів з портретами Віктора Володимировича. Тим паче що ні він сам, ні якісь його офіційні протеже не пішли на останні парламентські вибори, що відбувалися торік у жовтні.

І суд — не указ?
Нині Віктор Медведчук продовжує демонструвати свою активність. І цього разу діє він чітко в тандемі з Компартією. Буквально позавчора саме КПУ та «Український вибір» стали ініціаторами проведення в деяких українських містах так званих громадських зборів, котрі передують формуванню ініціативних груп зі збору підписів за проведення всеукраїнського референдуму.
Подібні збори було проведено всупереч тому, що представників Центрвиборчкому на них не було (а така присутність — один з атрибутів тривалого референдумного ланцюга). Річ у тім, що ще напередодні Окружний адмінсуд Києва уже вдруге (!) заборонив ЦВК направляти свого представника на збори з питань організації референдуму про вступ України до Митного союзу та ЄЕП.
Між іншим, на завтра заплановано другу серію подібних «всенародних» зборів. Побачимо, як відбуватимуться вони. Можливо, зважаючи на вихідний день, вони будуть хоч трішки численнішими.
Позавчорашні збори у Миколаєві, Дніпропетровську та Сумах велелюдними назвати не можна аж ніяк. Скажімо, в Миколаєві правоохоронці нарахували не більше двохсот євразійських інтеграційних активістів. Відео- та фотозвіти доводять справедливість цієї арифметики.
Однак самі ініціатори чомусь наполягають, що рекрутованих ними прибічників Митного союзу було... вдесятеро більше. Просто вони не стояли на місці, а постійно відлучалися «хто в туалет, хто куди...».
Зрештою, в Україні справді є прибічники євразійської інтеграції. Хоча керівництво Російської Федерації на чолі з президентом Володимиром Путіним своїми останніми відвертими антиукраїнськими діями неабияк консолідували українське суспільство на шляху до зближення з Європейським Союзом.
Але нині значно цікавіше поглянути не на результати соціологічних досліджень, а на інші фактори, котрі так чи інакше визначатимуть найближче майбутнє нашої держави.
Перший — це уже згадуване рішення Окружного адміністративного суду столиці. В ньому, зокрема, говориться про те, що відповідно до 85-ї статті вітчизняної Конституції визначення основ внутрішньої й зовнішньої політики України перебуває в межах повноважень Верховної Ради.
Утім, лідер «Українського вибору», як і лідер КПУ Петро Симоненко, у своїх гаслах жодним чином не згадують про те, що парламент якраз і обирається народом. А тому цілком вправі виступати від імені народу. Приміром, ухвалюючи законодавчі акти, необхідні для подальшої євроінтеграції нашої держави. До речі, у своєму вердикті Окружний адмінсуд Києва послався і на низку законодавчих актів, які визначають вступ до Європейського Союзу як пріоритет зовнішньої політики України.
Проблема ж — в іншому. Якби парламентська більшість не формувалася штучно, виключно під Партію регіонів, вочевидь, євроінтеграційні документи з’являлися б навіть швидше, ніж це відбувається зараз — у час тимчасового опозиційно-владного політичного перемир’я.
Звичайно, серед представників Партії регіонів є політики, котрим нинішня євроінтеграція України — це щось на зразок скалки. Щоправда, не всі вони погоджуються вголос висловлюватися щодо цього. Багато регіоналів просто говорять на камери приблизно те ж саме, що й їхній лідер — Президент України. Проте за будь-яких обставин громадян, котрим теперішні зашкарублі ідеологічні штампи від КПУ та «Українського вибору» є ближчими за реальну євроінтеграцію, в Україні на порядок менше.

Ініціативи з кримінальним присмаком
Наступний нюанс, на якому варто зосередитися, аналізуючи активність супротивників євроінтеграції, ще пікантніше. Цього тижня на своєму засіданні Центрвиборчком відмовився зареєструвати ініціативну групу з проведення сумнівного референдуму.
Основна причина відмови — фальшування реєстраційних документів. Себто виходить: якщо навіть не брати до уваги судовий вердикт, нинішні активісти все одно не мають шансів прозоро й чесно пройти попередній підготовчий шлях.
За словами заступника голови ЦВК Жанни Усенко-Чорної, на даний момент до Центрвиборчкому надійшли заяви про проведення 21 зборів громадян з організації проведення згаданого референдуму. «У мене складається враження, що ЦВК закидають спамом, а не документами, які підтверджують намір громадян ініціювати такий захід, як всеукраїнський референдум, — доводить пані Усенко-Чорна. — Серед осіб, які вказуються членами ініціативної групи, є померлі або взагалі люди з вигаданими іменами і прізвищами, а також особи, які не досягли 18 років».
Підозрілими, на думку заступника голови ЦВК, є й такі факти, як однакова кількість або учасників зборів, або ініціаторів зібрання. Більше того, одні й ті ж люди обираються в ініціативні групи різних зборів по всій (!) країні.
А подібні маніпуляції — це аж ніяк не безневинні забавки. Та ж Жанна Усенко-Чорна підкреслює: фальсифікація даних документів є кримінально караним злочином. Ось чому уже на найближчому засіданні ЦВК вона має намір запропонувати комісії надіслати ці документи до Генпрокуратури для їхньої перевірки та встановлення автентичності.
Показово, що лідер «Українського вибору» Віктор Медведчук упродовж усієї своєї кар’єри позиціонує себе не інакше, як досвідчений правник. Якщо це дійсно так, він не може не знати про кримінальну відповідальність за маніпуляції з документами при створенні ініціативних груп для проведення референдуму.

Політичні метаморфози
Утім, пан Медведчук — не з тих політиків, котрі переймаються подібними «дрібницями», адже навіть його нинішня тверда орієнтація на Схід не така уже й тривала. Прибічники Віктора Володимировича можуть заперечити, мовляв, ще 6–7 років тому Медведчук уже був ініціатором збору підписів за проведення референдуму з приводу євразійської інтеграції і двомовності.
Але ще раніше — наприкінці 90-х — на початку 2000-х — тодішній лідер СДПУ(о) (пригадуєте таку політичну силу?) стояв на зовсім інших позиціях. Він сам і його однопартійці, що законотворили у парламентах третього та четвертого скликань, сприймалися в суспільстві як цілком проєвропейські політики.
Скажімо, у 2002-му саме європейський вибір України декларувався у програмі партії, багаторічним лідером якої був Віктор Медведчук. Тоді, напередодні парламентських виборів (за результатами яких СДПУ(о) пройшла до Верховної Ради), есдеки оприлюднили свою програму. В розділі «Зовнішня політика», зокрема, зазначалося: «Ми виходимо з того, що Україна зробила вибір на користь європейської моделі суспільства і держави, і цей вибір не підлягає обговоренню або перегляду. Політична мета розвитку України — стати повноправним членом співтовариства європейських держав».
Далі — більше. Уже перебуваючи в парламенті четвертого скликання, фракція СДПУ(о) узяла активну участь в ухваленні Закону «Про основи національної безпеки України». Серед іншого пріоритетами національних інтересів нашої держави тут визначалися інтеграція в європейський (і аж ніяк не євразійський) політичний, економічний, правовий простір та євроатлантичний безпековий простір.
Цікаво, що тоді пан Медведчук не вважав, що парламентські рішення слід ставити під сумнів, виносячи на всенародне обговорення діаметрально протилежні ініціативи. І це при тому, що десять років тому в Україні було значно менше людей, котрі підтримували навіть поступову інтеграцію до Європейського Союзу.
Нинішні однодумці Віктора Медведчука — комуністи — нібито значно послідовніші у своєму євразійському прагненні. Однак і в їхніх діях можна відшукати чимало політичних метаморфоз. Скажімо, нині, коли мова заходить про підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом, представники КПУ, ніби мантру, на всіх телешоу повторюють про необхідність проведення референдуму.
Проте у той час, коли наша держава укладала Угоду про зону вільної торгівлі з Росією, ні про яку потребу радитися з громадськістю компартійці чомусь не заявляли. Отже, що, як не подвійні стандарти, ми маємо в сухому залишку від усієї комуністичної «принциповості»?..

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».