ПРО ДОСТУП ВІДКРИТИЙ І ЗАКРИТИЙ
Закон, який захищає право громадян на доступ до публічної інформації, ухвалено в 100 країнах світу. Його філософія — презумпція відкритості інформації, крім таємної. Здобутки і труднощі з його втіленням обговорили днями представники влади і громадських організацій.
Сучасна історія успіху
Рік тому в США видали книгу електронного листування адміністрації Рейгана, надісланого зі службових поштових адрес. На черзі — зібрання повідомлень
е-mail адміністрацій Буша і Клінтона. Не відстає від Штатів у прозорості й Німеччина. Канцлер Ангела Меркель здасть до архіву свої есемески, в яких міститься інформація про державні рішення. За прихильність до цього виду комунікації (експерти вважають, що завдяки йому вдається тримати економіку в цій країні на пристойному рівні) колеги по партії навіть називають її «фрау Смс». Тож текстові повідомлення пані Меркель членам кабінету міністрів вирішено вважати офіційними повідомленнями уряду. Їх належить заархівувати й зробити доступними громадянам Німеччини відповідно до закону про свободу інформації.
Наш Закон «Про доступ до публічної інформації» діє майже три роки. Практика його застосування має позитивні і негативні сторони. Керівник Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента Денис Іванеско назвав її сучасною історією успіху, адже влада, опозиція і громадські активісти зробили корисну для країни справу. Нині вся інформація, яку створюють органи влади, апріорі є відкритою.
Закон легалізував такий вид комунікації, як електронна пошта. Кожний другий запит до Адміністрації надходить у вигляді е-mail. Відповідь на запити — чи не найшвидша послуга, яку надає держава. У 99% випадків її дають у визначений законом термін — п’ять днів (по країні цей показник становить 93%).
Директор Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран оцінює практику менш оптимістично. Результати моніторингу засвідчили: третина міських рад невеликих міст і п’ята частина райдержадміністрацій ігнорують запити або надсилають неповні відповіді. Вимальовується чітка тенденція: чим менше місто, в якому розташований орган влади, тим імовірніше, що громадяни не отримають відповіді.
Контроль за виконанням згаданого закону здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Як зазначає представник офісу Омбудсмана Олександр Павліченко, найчастіше порушують п. 5 і 6 його шостої статті. В них ідеться про те, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном. Відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, не належать до інформації з обмеженим доступом.
Монополії— поза законом?
Інша проблема — неможливість дізнатися, як розпоряджаються своїми коштами такі монополії, як усі обленерго, «Укрзалізниця» тощо. Таким чином вони порушують статті 13 і 14 Закону, де сказано: розпорядниками інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, зокрема, є суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку, або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями.
Труднощі виникають і при намаганні отримати інформацію про себе. Яскравий приклад — відмова надіслати дані МСЕКу інваліду. Мотивували такі дії тим, що копія може становити майже тисячу сторінок, а також неможливістю переконатися, що ця інформація потрапить саме до тієї особи, яка її запитувала, а не до когось іншого.
Часто дозволяє собі порушувати закон апарат Верховної Ради. Є проблеми з його виконанням і у чиновників Мін’юсту. Вони чомусь вирішили засекретити свій штатний розпис, повідомляє юрист Інституту медіаправа Тетяна Олексіюк. Зрештою, він надав його копії, але для цього довелося звертатися не просто до суду, а дійти до касаційної інстанції.
Органи державного управління використовують неузгодженість норм чинного законодавства щодо доступу до публічної інформації та захисту персональних даних і перешкоджають отриманню відомостей про зміст декларацій стосовно доходів народних депутатів і держслужбовців, а також питань землевідведення. Інформацію про розпорядження бюджетними коштами відносять до конфіденційної, висуваючи для цього різні підстави. Тому в деяких випадках захист права на інформацію доводиться шукати в Європейському суді.
Були великі сподівання, що закон зробить доступними генплани міст, однак на заваді стали військові, точніше, засекречені ними карти. Нещодавно Генштаб Збройних Сил України вирішив зняти грифи «Для службового користування» з усіх великомасштабних карт, за винятком суто військових. В Інтернеті можна побачити детальну картину будь-якої місцевості, навіть кількість автомобілів на відкритій стоянці. Тож робити секрет із того, що стало широкодоступним, безглуздо. Врешті-решт, це визнали й у Генштабі.
Тому тепер до карт з обмеженим доступом належатимуть лише ті, на яких позначено місцезнаходження ракетних військ та артилерії, ракетно-технічних і ракетно-зенітних військ, спеціальні карти ділянок річок, гірських проходів і перевалів, джерел водопостачання тощо. Після такого розсекречування варто очікувати, що нарешті буде знято грифи обмеженого доступу з генеральних планів міст. Це сприятиме викоріненню корупції у сфері містобудування.
Закон діє на наших теренах із перемінним успіхом, зазначає учасниця руху «Стоп цензурі!» Наталія Соколенко. Великі державні підприємства «Нафтогаз» чи «Укравтодор» у відповідь на запити надсилають відписки. Торік держпідприємство «Гарант-сервіс» вирішило утаємничити факт закупівлі ним малини вартістю 600 грн за кілограм. Правда, протрималося тільки один день, а на другий визнало, що це таки було, але дорогі ягоди придбали не для високопосадовців, а для перепродажу за ще більшу ціну.
Кіна не буде
Як працює закон, можна судити і з того, з якими труднощами довелося зіткнутися при демонстрації документального альманаху «Відкритий доступ». Це — п’ять новел про те, як звичайні українці за допомогою закону домагалися вирішення своїх проблем. Одна з короткометражок має назву «Межигір’я», хоча інформація про нього донесена до суспільства вже неодноразово. Світова прем’єра фільму відбулася у березні, а затим покази майже в половині міст України намагалися зірвати. Часто в останній момент відмовлялися надати зал, який було замовлено заздалегідь.
У Донецьку в кінотеатрі вимкнули світло, заявивши, що через аварію немає електропостачання в усьому районі, хоча в сусідніх будинках воно було. У Броварах у парку «Перемога», де збиралися демонструвати стрічку, вирішили почистити літак і форсунки у фонтані, нагнали багато техніки. В Черкасах вимкнули світло, а організатори показу увімкнули генератор. Тоді приїхали працівники МНС і почали шукати якусь бомбу, в години пік перекрили півкварталу в центрі міста, проте нічого не знайшли.
У столиці фільм мали демонструвати в «Кінопанорамі» 27 вересня напередодні Міжнародного дня права знати, але не судилося. Попри те що організатори заявляли, що мають аж два генератори, а якщо буде потрібно, то знайдеться й три, це не врятувало ситуації. Перед сеансом до зали зайшли зо три десятки осіб, зовні схожих на бомжів, які мали роздруковані на принтері бейджі з написом «Преса». Ця публіка була нетвереза, курила, зчиняла галас. Коли на виклик прибула міліція і почала виводити їх, хтось кинув димові шашки. А ще через кілька хвилин невідомий зателефонував по 102 і повідомив, що «Кінопанораму» заміновано. Спеціалісти, які прибули на місце, жодних вибухонебезпечних засобів не знайшли...
Хоча впровадження закону відбувається не без проблем, але щоб оцінити цей процес, потрібно правильно вибрати точку відліку. Ще три роки тому в те, що цей закон стане реальністю, вірила невелика група ентузіастів з громадських організацій. Можливо, через кілька років у нас не тільки зникнуть законодавчі колізії в цій царині і чиновникам не буде за що ховатися у своєму небажанні відкривати інформацію, а й громадяни зможуть на запит отримати відомості про листування найвищих посадовців з їх службових телефонів.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- ЧОМУ ПІД ВАРТОЮ ТРИМАЮТЬ ПОНАД ПІВРОКУ?
назад »»»