ОСОБЛИВОСТІ СТОЛИЧНОГО МЕНТАЛІТЕТУ,
або ЧИ МОЖНА ДОМОГТИСЯ ВИБОРІВ У КИЄВІ
Четвертий місяць своєї нелегітимності столична влада відзначила ще однією (уже другою поспіль) перемогою над опозицією, мешканцями Києва і просто здоровим глуздом. 2 жовтня, як і 19 серпня, у приміщенні Київради «засідали» депутати, повноваження яких спливли ще 2 червня. Відмінність позавчорашнього дійства від попереднього лише в тому, що так звана сесія тривала значно довше — приблизно три години.
Утім, питання, що розглядалися «простроченими» депутатами, виявилися надзвичайно знаковими. Умовно їх можна поділити на два блоки. Перший — перерозподіл міського бюджету на нинішній рік та корекція програми соціально-економічного розвитку столиці. Ну, а другий — своєрідне «повернення боргів» працівникам міліції. Як жартують кияни, за самовіддану оборону нелегітимних депутатів від самих киян.
До «наступів» мешканців столиці на своїх колишніх обранців ми ще повернемося. А поки що слід зауважити, що перерозподіл міського кошторису цього разу виглядав вельми привабливо. Хтозна, можливо, провладні депутати усе ще вірять у те, що їм до снаги завоювати прихильність людей, котрі мешкають у Києві...
«Благодійники»
Наведемо лише кілька прикладів «плідної» та «самовідданої» роботи Київради. 7,6 мільйона гривень депутати виділили на будівництво зовнішніх інженерних мереж у провулку Моторному для своєчасного введення будинків в експлуатацію. Ще чотири мільйони перепало на будівництво наземного пішохідного переходу від вулиці Милославської до пересадочного вузла на міську кільцеву електричку.
На завершення першої черги будівництва гідровузла у мікрорайоні Бортничі та введення в експлуатацію свердловин перерозподілили п’ять мільйонів гривень.
Подбали обранці навіть про кілька дуже знакових для столиці об’єктів. Одним із них виявилася Олександрівська лікарня. Та сама, частину території якої киянам довелося відвойовувати від спроб будівництва на ній чергових «свічок». Про той дерибан столичної землі як попередніми, так і нинішніми депутатами міськради свого часу ходили справжні легенди.
Нині ж на завершення робіт із реконструкції приймальних відділень Олександрівської лікарні було виділено п’ять мільйонів гривень. Ще 930 тисяч — на реконструкцiю будiвлi Київської мiської станцiї швидкої медичної допомоги та медицини катастроф.
На реконструкцію музею Тараса Шевченка в рамках підготовки до святкування 200-річчя Великого Кобзаря за рахунок додаткових субвенцій з державного бюджету виділено чотири мільйони гривень.
Ось так! Поглянеш на подібну «благочинну» діяльність столичних депутатів і мимоволі подумаєш: а навіщо й справді якісь там вибори проводити? Працюють собі люди, знають свою справу...
Але в тім-то й річ, що навіть ці, нібито такі благородні депутатські поривання (насправді ж — елементарна повсякденна робота міської влади, не більше того) можна скасувати в судовому порядку, бо термін дії Київради сплив ще чотири місяці тому. І заперечувати це — все рівно, що на чорне говорити біле.
А судді хто?..
Звісно, в нинішніх умовах суцільного абсурду охочих говорити саме так — вистачає. Скажімо, до нинішньої «сесії» був приурочений ще один судовий вердикт про нібито легітимність повноважень київських депутатів на чолі з секретарем міськради Галиною Герегою.
Саме 2 жовтня, у той час, коли провладні обранці зі столиці ощасливлювали своїх невдячних виборців, Київський апеляційний адміністративний суд залишив без зміни рішення Окружного адмінсуду міста, який визнав повноваження депутатів Київради.
Також суд визнав повноваження заступника голови Київради Галини Гереги до проведення чергових виборів. Цим самим апеляційні служителі Феміди постановили залишити без задоволення скаргу депутата фракції «Батьківщина», переможця одного зі столичних округів Олександра Чорноволенка. Щоправда, в рішенні колегії суддів ідеться й про можливість подальшої апеляції — згадане може бути оскаржене у Вищому адміністративному суді України.
Утім, мало хто зі спостерігачів вірить у потенційний успіх і наступної апеляції. Хоча уже згадуваний депутат Олександр Чорноволенко повідомив журналістів, що оскаржуватиме це рішення і має намір дійти до Європейського суду з прав людини. Невідомо лише — як скоро можна очікувати розгляду у цій, справді об’єктивній інстанції...
Європа допоможе?
Та саме час повернутися до приміщення Київради, а точніше — на площу перед будівлею на Хрещатику, 36. Позавчора, як і в серпні, представники опозиції намагалися не допустити проведення цієї «сесії».
Для того, щоб її провести, носіям столичних мандатів знову знадобилася майже тисяча бійців внутрішніх військ, які від самого ранку закрили своїми тілами весь периметр Київради.
Напередодні опозиційні сили поширювали серед киян інформацію про те, що провладна частина депутатського корпусу проникатиме всередину приміщення ще від сьомої ранку, отож закликали небайдужих збиратися під Київрадою якомога раніше.
Узагалі такі заклики не залишилися поза увагою. Однак слід визнати, що громадянських активістів знову зібралося небагато — не більше, ніж тисяча осіб. Чим пояснити подібну байдужість, однозначно сказати непросто. Нині щодо цього висуваються найрізноманітніші версії. Зокрема, традиційно частку провини «вішають» і на опозиційних лідерів, котрі досі не визначилися з єдиним кандидатом.
От і цього разу потрапити до приміщення Київради з трьох лідерів парламентських опозиційних партій намагався лише Арсеній Яценюк. Віталія Кличка, котрий на сьогодні має найвищий рівень підтримки як потенційний кандидат у мери, та Олега Тягнибока знову, як і під час серпневого штурму, не було.
Щоправда, керівник фракції «Батьківщина» Яценюк під час спілкування з представниками ЗМІ дав зрозуміти, що двох його опозиційних побратимів і не мало бути того дня під стінами Київради. Мовляв, делегований був саме він, і цього — цілком достатньо для демонстрації незгоди з політикою влади на столичних теренах.
Це питання також доволі спірне. Бо той-таки Арсеній Петрович, уже після відмови опозиції продовжувати невдалий штурм, заявив: «До Олександра Попова в нас запитань немає. Ми до нього прийдемо пізніше, коли тут не буде 500 представників «Беркута». Треба визнати, що Попов — це лише маріонетка Віктора Януковича. Що саме Янукович сказав проводити це засідання і дав вказівку, щоб міліція не пропускала депутатів. І саме він дав вказівку не голосувати за вибори в Києві. Тому ми зараз тут приймемо рішення, яке передамо Віктору Януковичу і додатково озвучимо в стінах українського парламенту».
Також Арсеній Яценюк закликав людей підтримати звернення до Ради Європи і просити останню вплинути на Президента та змусити призначити вибори в Києві. Сам по собі заклик — цілком логічний. Але в ньому міститься й елемент відчаю. Бо, фактично, ним опозиціонери визнають: вони не можуть інакше вплинути на Президента, ніж просити Європу наставити його на шлях істини.
Однак і тут є одне «але». На жаль, вибори в столиці не потрапили до славнозвісного «списку Фюле». І якщо Віктора Януковича не вдасться змусити визначитися з цим питанням ще до проведення саміту у Вільнюсі, кияни можуть так і не дочекатися виборів. Принаймні, за президентства Януковича.
Протести під сльозогінний газ
Усвідомлення цього факту не може не турбувати, адже поведінка влади та підконтрольної їй міліції вже починає межувати з відвертим дикунством. Нехай що б там хто казав, а народні депутати мають право відвідувати засідання Київради. І не пускати їх — це не що інше, як службовий злочин. Більше того, на так звану сесію не змогли втрапити й деякі депутати самої Київради від опозиційних фракцій.
«Двері приміщення були зачинені, і з них навіть повиймали ручки, — ділиться враженнями від позавчорашніх подій народний депутат із фракції «Батьківщина» Леонід Ємець. — Є абсолютною брехнею те, що нам створили вхід через громадську приймальню. Там не було проходу, двері були зачинені і чимось підперті із середини.
Тепер щодо бійки. Я сам особисто бачив, як ще свіжа димова шашка вилетіла із-за спин «Беркута». Свіжа, тому що газ із неї почав іти ще в повітрі, а повністю роздимівся він уже серед натовпу. Після чого цю шашку і закинули назад, туди, звідки вона прилетіла. А міліція знову кинула її в натовп. І сльозогінний газ теж використовували працівники міліції. Про це я готовий свідчити під присягою. А активістів били вже із заламаними руками, за автобусами. По-звірячому. Це не міліція. Це бандити у формі, злочинці. Дякувати прогресу — є мобільні телефони з камерами, є Інтернет і соцмережі. Ми знаємо цих людей. Ми знаємо їх керівників. Прийде час — і їх судитимуть справедливим судом».
Вибори — не мітинг, кияни прийдуть
Аполітичність більшості мешканців столиці України — окрема тема для роздумів, якій було присвячено чимало уваги, зокрема й на наших шпальтах. Однак на завершення варто пригадати, що недавно Комітет виборців України оприлюднював дані соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології. З них можна зробити висновок: понад 61 відсоток киян хоче якнайшвидшого проведення виборів у столиці.
Повністю підтримують цю ідею 48 відсотків, скоріше підтримують — 17,8 відсотка. А от за проведення виборів мера і Київради у 2015 році — лише 12,6%.
При цьому, як стверджує голова КВУ Олександр Черненко, «якщо вибори призначать, у Києві буде нереально висока явка». «Точно прийдуть на вибори 53,3 відсотка киян, скоріше так — 28,3%, точно ні — 8%, скоріше ні — 6,1%, не знають — 6,1%, — продовжує голова комітету виборців. — Якщо скласти тих, хто точно каже «так» і «скоріше так», то вийде понад 80 відсотків. І це при тому, що в Києві явка традиційно становить 40–45 відсотків.
Навіть якщо зважати, що в опитуваннях люди хочуть здаватися кращими, і насправді на вибори їх може прийти менше, це все одно дуже великий відсоток явки.
У киян немає жодних ілюзій, чому вибори не відбуваються, кому це вигідно. 50,8 відсотка вважають, що перешкоджає виборам Президент, 48,2% — парламентська більшість, 19,1% — голова КМДА, 12,7% — міська рада. І лише 9 відсотків підозрюють, що тут винна опозиція.
Усім зрозуміло, що вибори не проводяться, бо в кандидата від влади немає рейтингу, і його хочуть якось «накачати» до 2015 року. Але опитування свідчить, що з кожним днем влада втрачає рейтинг усе більше».
Утім, навіть зважаючи на таку промовисту соціологію, в Комітеті виборців України не вірять, що влада призначить вибори. Вочевидь, так само вважає й більшість киян. А тому залишаються, скажімо так, активно байдужими. Хоч як прикро, але це — ще одна парадоксальна особливість столичного менталітету...
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»