ЗА КРОК ДО ПРОФЕСІЙНОЇ АРМІЇ
ЗНАХОДИТЬСЯ НИНІ УКРАЇНА, ПРО ЩО НЕЩОДАВНО ЗАЯВИВ МІНІСТР ОБОРОНИ ПАВЛО ЛЕБЕДЄВ
Розмови про необхідність створення професійної армії, у якій би служили виключно військовики-контрактники, ведуться в Україні фактично з дня проголошення її незалежності. Не скажу, що в цьому напрямі нічого не робилося, та, як би там не було, досягти 100-відсоткового комплектування ЗС професіоналами так і не вдалося. Головна причина — брак коштів. Адже професійна армія надто дорого обходиться будь-якій державі, не кажучи вже про Україну, якій їх хронічно не вистачає. Та, схоже, крига починає скресати.
— Восени поточного року відбудеться останній в історії нашої країни призов на строкову службу,— заявив нещодавно під час зустрічі з журналістами керманич військового відомства Павло Лебедєв. — В армії служитимуть лише охочі.
Звісно, при відборі майбутніх вояків враховуватимуть стан їхнього здоров’я, морально-ділові та інші якості. Як це було і при комплектуванні частин і підрозділів солдатами-строковиками. З єдиною відмінністю: молодих людей, які відповідали цим критеріям і не мали права на відстрочку, не питали, чи хочуть вони йти до війська...
Розповідаючи про стан справ у ЗС, а також ділячись планами на найближче майбутнє, Павло Валентинович сказав:
— Професіоналізація нашої армії є ключовим аспектом її реформування. Завдяки збільшенню останнім часом обсягів її фінансового та ресурсного забезпечення з боку держави нами поступово вирішується одна з головних проблем контрактної армії — підвищення рівня мотивації молодих людей до військової служби.
Зазначимо, що про мотивацію давно говорили. Але вона здебільшого зводилася до виховних заходів, які проходили під гаслом «Захист Вітчизни — почесний обов’язок кожного її громадянина». Ніхто не заперечує важливості патріотизму у справі захисту країни, проте часи, коли воно спрацьовувало, минули. Хоча люди, відповідальні за реформування армії, продовжували це робити в кращих радянських традиціях, тобто за допомогою агітаційно-пропагандистської машини. Певною мірою вони були приречені на це, оскільки держава грошей давала обмаль, натомість вимагаючи переходу на професійну армію.
З недавнього часу на вищому державному рівні ухвалили рішення про кардинальні заходи щодо розв’язання цієї проблеми. І тому вустами перших осіб МО було оголошено про значне скорочення ЗС, що дало змогу покращити грошове забезпечення тим, хто залишався. А ще — набирати на контрактну службу, яка саме через грошову призму стає більш привабливою.
Так, стрілець першого року служби зараз отримує 1500 гривень, а командир танка — 2170 гривень. Це, як мовиться, негусто. Разом із тим лише у цьому році бажання стати захисниками держави виявили майже 7 тисяч українців. Теж небагато. Але це значно більше, ніж у минулі роки.
Надто прискіпливий читач, який стежить за ходом реформ в армії, може дорікнути тим, що при наборі новоявлених вояків тисячі контрактників передчасно звільнилися зі служби, незадоволені умовами її проходження. Це, на жаль, так. Однак навіть з урахуванням цього прикрого факту число контрактників усе ж зросло на 3669 чоловік. І сьогодні загальна кількість військовиків цієї категорії становить майже 60% від чисельності Українського війська.
Відрадно, що Україна починає більш адекватно ставитися до внеску військовослужбовців різних категорій у справу її обороноздатності. Саме зважаючи на складнощі служби, інші, не менш важливі чинники, торік грошове забезпечення військовиків, які служать у Військово-Морських і Повітряних силах, десантних військах і частинах спеціального призначення, а також тих, хто забезпечує польоти в наземних службах, зросло практично вдвічі.
А ось у решти військовослужбовців воно підвищуватиметься поетапно — щоквартально і завершиться у серпні 2014 року. Тоді вище згадувані стрілець і командир танка отримуватимуть три тисячі і 3340 гривень відповідно. Навіть враховуючи інфляційні процеси, це, погодьтеся, не так уже й погано. Принаймні порівняно з цивільними фахівцями. Наприклад, нині випускник педагогічного вишу отримує приблизно стільки, скільки і солдат-стрілець. Дуже сумніваюся, що менш ніж за рік його зарплата подвоїться...
Грошова сфера — не єдина, у якій відбуваються позитивні зрушення. Підкреслюю: відбуваються, а не заплановані. Бо люди отримують кожні три місяці хоч і не занадто, але все ж підвищене грошове утримання. Передбачається, що ці зрушення відбудуться і в забезпеченні військовослужбовців житлом, продовольчими пайками, формою одягу.
Проблем тут стільки, що хоч греблю гати. Чого варто одне лише квартирне питання!.. Вирішити його обіцяє кожен черговий міністр оборони, але мало що змінюється в цій царині. Павло Лебедєв відверто каже, що за рік чи два її не подужати. Утім, пропонує конкретні кроки у даному напрямку. Якщо чесно, то в розв’язання житлової проблеми найближчим часом чи хоча б у зниження її гостроти у військах мало хто вірить. А як вірити, коли люди стали на квартирний облік лейтенантами і, дослужившись до полковничих зірок (а це майже 20 років), так і не мають власного даху над своїми головами? Що ж, будемо сподіватися на краще.
Восени цього року до лав Збройних Сил України буде призвано тільки п’ять тисяч її громадян. А це на 2,5 тисячі менше, аніж під час минулого весняного призову. Зважаючи на оприлюднені цифри, може виникнути цілком справедливе запитання: а чи не станеться так, що після їх звільнення в запас нікому буде служити? Маю на увазі ймовірність того, що тієї кількості контрактників, якими планується замінити цих строковиків, Міністерству оборони не вдасться набрати. Адже в житті всіляке трапляється. Однак у Міністерстві оборони налаштовані рішуче і міняти курсу на професіоналізацію армії не збираються. І ось чому.
— Ми планувати призвати більше, але, проаналізувавши динаміку укладання громадянами контрактів, відмовилися від намірів,— зізнався Павло Лебедєв.— Переконані, що план комплектування частин і підрозділів особовим складом із числа саме контрактників буде виконано.
При цьому він навів такий приклад. Зокрема, нагадав, що ВМС укомплектовано професіоналами-вояками більш ніж на 80%, а окремі морські підрозділи і кораблі — повністю. У військах спецпризначення, бригадах Повітряних сил та армійської авіації цей показник становить майже 90%.
Реформування армії потребує серйозних коштів. Навіть при тому, що її чисельність зменшується! Такий парадокс. Тому до кінця 2017 року з державного бюджету планується витратити близько 132 мільярдів гривень. Натомість, як стверджують, боєздатність її суттєво зросте, бо кошти, які асигнуються на потреби МО, витрачатимуть в основному на бойову підготовку, закупівлю військової техніки і зброї. У нас же вони переважно поки що йдуть на утримання особового складу: проживання, харчування, забезпечення речовим майном.
Схоже, що вже наприкінці наступного року ми матимемо професійне військо — те, в якому не служитиме жоден воїн-строковик. Якщо так станеться, то багато українських матерів, чиї сини мали служити, зітхнуть із полегшенням. Бо знатимуть, що їхні діти вже не стануть жертвами так званих позастатутних стосунків, про які наша газета неодноразово писала, наводячи жахливі факти.
Заради справедливості зауважимо, що коли б не кардинальні скорочення чисельності війська, яких воно зазнає останнім часом, то навряд чи Павло Лебедєв ризикнув би стверджувати, що нинішній осінній призов до армії строковиків буде останнім в історії країни. Тому що тієї кількості військовослужбовців, яка є тепер у ЗС, ніколи не набрати з числа контрактників.
Перед написанням цих рядків я спілкувався з офіцерами, які не один десяток літ віддали армійській службі. Всі вони в один голос підтримують перехід на контрактну армію. Але у них постають із цього приводу багато запитань.
Приміром, чи достатньо тієї кількості військовослужбовців, які залишаться після завершення реформ, для надійного захисту держави?
Чи буде здатне новітнє Українське військо адекватно відповісти на регіональні конфлікти, що аж ніяк не можна виключати?
За рахунок яких контингентів комплектуватиме держава армію при виникненні так званих позаштатних ситуацій, коли необхідно у стислі строки провести мобілізацію? Оскільки, призвавши тисячі чи навіть десятки тисяч громадян, їх потрібно буде навчати елементарних азів військової науки, чого не вимагали запасники, які не з газетних шпальт знають, що таке армія, і могли відрізнити танк від БТРа. І все ж...
...Україна повинна мати сильне, мобільне військо, спроможне реагувати на виклики сучасності. А їх, як бачимо, у світі вистачає, і поки що тенденції до їх зменшення не спостерігається. Офіційні особи МО кажуть, що кількісний показник не є головним. Важливий якісний.
Цілком згоден. Згадаймо минулу війну, коли Радянська армія, нараховуючи у своїх лавах мільйони солдатів і офіцерів, дозволила німцям протягом кількох місяців окупувати значну частину Радянського Союзу. Або радянсько-фінську військову кампанію, коли невеличка фінська армія вчинила «непереможній і легендарній» міцний спротив.
На календарі інші часи, інша політична ситуація у світі. Але слова «війни виграють не кількістю солдатів, а якістю їхньої підготовки», сказані ще Наполеоном, залишаються актуальними і досі.
також у паперовій версії читайте:
- «УКРАЇНСЬКІ СОКОЛИ» РВУТЬСЯ В НЕБО
назад »»»