ЦЯ ПІДСТУПНА ГЛАУКОМА
Коли говорять про хвороби, що забирають людські життя, то найчастіше називають інфаркт міокарда й онкологічні захворювання. Коли ж хочуть сказати про важке очне захворювання, що прирікає людину на сліпоту, то, як правило, мова заходить про глаукому. І невипадково. Відомо чимало хвороб органа зору — катаракта, більмо, відшарування сітківки, різні запальні процеси. Але навіть при їх важкому перебігу у хворого залишається шанс на те, що він знову буде бачити.
При катаракті видаляється помутнілий кришталик (зараз його можна замінити штучним). Більмо заміняють прозорою роговою оболонкою. Відшаровану сітківку навчилися зміцнювати. При глаукомі ж сліпота носить незворотний характер. Людина, котра стала незрячою від глаукоми, ніколи не буде бачити. Близько 20% сліпих — це люди, які втратили зір від цього захворювання.
Відомий тільки один шлях попередження сліпоти при глаукомі — своєчасне її розпізнавання і правильне лікування цього важкого захворювання. Саме про це наша розмова з лікарем-офтальмологом, кандидатом медичних наук Сергієм Романовим.
— Сергію Олександровичу, невже правда, що про глаукому знали ще в давньогрецькі часи?
— Терміном «глаукома» тоді називали сліпоту, що наставала в зрілому віці в результаті характерної зміни кольору зіниці (вона ставала блакитнувато-зеленою). Саме поняття «глаукома» походить від давньогрецького glaukos, що означає «блакитнувато-зелений». У деяких хворих при запущеній формі захворювання зіниця має зеленуватий відтінок, проте здебільшого, особливо на початковій стадії хвороби, зіниця не втрачає свого природного кольору.
У той же час при такому поширеному захворюванні, як катаракта, зіниця може набувати сірого, зеленувато-жовтого, коричневого або іншого кольору. У Стародавній Греції ці захворювання не розрізняли. Їх поєднували під однією назвою — глаукома. Пізніше почали виділяти глаукому виліковну і невиліковну. Під терміном «виліковна глаукома» мали на увазі катаракту, яку лікували хірургічним методом. Невиліковним захворюванням вважалася справжня глаукома.
Ефективні методи лікування глаукоми були запроваджені в XIX сторіччі. Німецький офтальмолог Ернст Генріх Вебер (1795–1878) запропонував для зниження внутріочного тиску закапувати в очі розчин пілокарпіну. Загальновизнана заслуга російських фахівців у розвитку вчення про глаукому. Так, професор Е. В. Адамюк (1839–1905) знайшов залежність перебігу глаукоми від психоемоційного стану людини, а також впливу кровопостачання на рівень очного тиску.
— Серед хронічних очних захворювань глаукома, схоже, найпоширеніше...
— Найчастіше вона розвивається у людей старше 40–50 років (за статистичними даними, 1–2% людей такого віку хворіють на глаукому). Однак зараз ця хвороба помолодшала і досить часто зустрічається в юних людей і навіть у немовлят, якщо вагітна жінка курила, пила спиртні напої, приймала ліки без призначення лікаря. Діти з вродженою глаукомою (часто у них виявляють і порушення діяльності центральної нервової системи) народжуються з очима блакитнуватого кольору, що навіть більші за очі дорослої людини.
Останні досягнення науки і техніки дозволяють надавати суттєву допомогу таким дітям. Своєчасна, у перші тижні і місяці життя мікрохірургічна операція забезпечує відносно нормальний відтік внутріочної рідини, що сприяє більш-менш стабільному розвитку сітківки і зорового нерва. Іноді вдається стабілізувати внутріочний тиск і таким чином зберегти дитині зір. Аби запобігти лиху, дитину з перших днів її життя обов’язково показати офтальмологу.
— Розкажіть, будь ласка, які характерні прояви глаукоми?
— Це насамперед підвищення внутріочного тиску, в результаті чого поступово відбуваються незворотні зміни в сітківці і зоровому нерві. Внутріочний тиск вважається нормальним, якщо він коливається в межах від 16 до 27 мл ртутного стовпчика. У хворого на глаукому він періодично чи постійно підвищується до 40–50 і навіть до 60–70 мл. Підвищення внутріочного тиску завжди пов’язане з порушенням циркуляції водянистої вологи, якою заповнені задня і передня камери ока. Відтікає з ока водяниста волога завдяки спеціальній дренажній системі.
Щоб зрозуміти причини підвищення внутріочного тиску, згадаємо шкільну задачу: по трубі А в басейн тече вода, по трубі В — витікає. Якщо діаметри обох труб однакові, то в басейні вода буде триматися на одному рівні. Якщо ж у труби А діаметр більший, то басейн швидко переповниться.
Приблизно те ж саме відбувається в оці при глаукомі, коли порушується відтік внутріочної рідини. По судинах в око під певним тиском подається кров, у нормі крові в порожнині ока не більш двох крапель, чого цілком достатньо для живлення й обміну речовин у всіх оболонках ока і забезпечення повноцінного зору.
Але в процесі старіння організму через те, що стінки судин стають менш еластичними, ламкими, звуженими, порушується рівновага між притоком і відтоком внутріочної рідини. Внутріочний тиск підвищується. При тривалому його підвищенні звужені судини постачають тканинам усе менше крові, що значно погіршує живлення дуже ніжної сітчастої оболонки і зорового нерва. У запущених випадках гинуть нервові волокна.
— Часто око порівнюють із фотоапаратом...
— Це досить точне порівняння. Адже роль об’єктива в оці виконують рогова оболонка і кришталик, котрі збирають світлові промені, що падають в око, і створюють зображення побачених предметів на сітківці. Роль світлочутливої плівки відіграє сітківка — внутрішня оболонка очного яблука, котра вистилає його задній відділ. У ній є світлочутливі елементи, так звані палички і колбочки (близько 150 млн паличок і 7 млн колбочок). Вони сприймають оптичне зображення, що утвориться на сітківці, і відсилають інформацію із зорового нерва до головного мозку. Зоровий нерв містить близько 1200000 нервових волокон, які безперервно несуть у мозок дані про побачений предмет.
Акт зору являє собою складний психофізичний процес, що включає діяльність оптичної системи, сітчастої оболонки, зорового нерва і мозку. Поломка хоча б в одній з цих ланок приводить до зниження (і навіть втрати) зору. При глаукомі вражається зоровий нерв, внаслідок чого обривається зв’язок між очним яблуком і мозком. На очному дні враженого глаукомою ока утворюється оптичне зображення, хоча дані про нього не надходять до мозку.
В очному яблуці є своєрідні джерела. Вони закладені в тілі вій. Рідина, що випливає з нього, прямує в усі відділи очного яблука. Внутріочна рідина утворюється постійно, тож необхідний безперервний її відтік з ока. Шляхи відтоку рідини різні. Вона в незначній кількості просочується навіть крізь оболонки очного яблука. Але в основному її відтік відбувається через кут передньої камери, у якій розташована своєрідна дренажна система, а звідти рідина надходить у зовнішні вени ока і потім — у загальний кровотік.
Завдяки постійному притоку і відтоку внутріочної рідини відбувається живлення тканин ока: рідина, що надходить в око, містить корисні речовини, а та, що витікає,— несе відпрацьовані шлаки. Кришталик, розташований у середині ока, не має живильних судин і повністю забезпечується необхідними речовинами за рахунок внутріочної рідини.
У більшості хворих на глаукому спостерігається поганий відтік рідини з ока, що, повторю, викликане змінами судинної системи. У людей зрілого віку число капілярів у тканинах значно менше, ніж у молодих. Одним із доказів участі судинної системи у виникненні глаукоми є те, що глаукома частіше спостерігається у хворих на атеросклероз, гіпертонію, цукровий діабет, при яких уражається капілярна мережа. У розвитку глаукоми суттєву роль відіграє і спадковість. Тому люди, у яких родичі хворіли на глаукому, повинні бути особливо уважними і регулярно контролювати внутріочний тиск.
— Із нашої бесіди ясно, що глаукома — дуже небезпечне і підступне захворювання. Що має насторожити людину і змусити негайно звернутися до окуліста?
— У дорослих розрізняють первинну і вторинну глаукому. Первинна протікає спочатку непомітно. Рання ознака — затуманювання зору вранці, що зникає після того, як хворий походить, попрацює. Буває, що з’являються райдужні кола, коли людина дивиться на джерело світла. Якщо закрити повіки і доторкнутися до очей, можна відчути суттєву різницю: здорове око на дотик еластичне, як м’яч, а хворе — щільне, немов камінь. Рогівка ураженого ока тьмяна чи навіть сіра від набряку. Слизова оболонка червона, як при запаленні (це обумовлено застоєм венозної крові), зіниця розширена.
На початковій стадії захворювання лікар обмежується призначенням ліків, які знижують внутріочний тиск. Якщо хворий суворо дотримується рекомендацій лікаря, наприклад стежить за тим, аби нормально працював кишечник і випорожнення були щоденними, обмежує вживання рідини, особливо на ніч, акуратно закапує в очі краплі, то нормальний зір може зберігатися.
Первинна глаукома може проявлятися і гострим нападом. Це трапляється частіше у людей похилого віку, переважно взимку, вночі. З’являється сильний головний біль, що супроводжується нудотою і блювотою. Нерідко вважають, що це — харчове отруєння і до лікаря не звертаються. Але ж у таких випадках долю ока вирішують години. Запам’ятайте! При гострому нападі глаукоми око твердіє, різко знижується зір, червоніє слизова оболонка ока, рогівка стає тьмяною і шорсткуватою, зникає її чутливість. Зіниця розширюється, стає зеленуватою.
Із перших же годин нападу хворий має приймати призначені лікарем ліки, зробити гарячу ванну для ніг, поставити гірчичник на потилицю. Якщо через 18–20 годин лікар не зафіксує зниження внутріочного тиску, то заради збереження зору роблять термінову операцію.
— А що спричиняє вторинну глаукому?
— Травми ока, запальні процеси в ньому, цукровий діабет, гіпертонія. Лікування вторинної глаукоми в основному хірургічне.
— Яким має бути режим хворого на глаукому?
— При глаукомі хворі потребують систематичного і тривалого лікування. Легковажне ставлення до порад лікаря може призвести до повної сліпоти. Але не варто вводити занадто багато обмежень у своє життя. Відмова від роботи, різка зміна звичного режиму будь-яка людина переносить погано. Не зайнята справами, вона зосереджується на хворобі, починає прислухатися до своїх відчуттів, а це нічого, крім шкоди, не принесе. Тому можна займатися посильною працею — розумовою чи фізичною. Працювати стільки, скільки дозволяє загальний стан здоров’я.
Потрібно обмежити лише важку фізичну роботу або таку, що потребує нервової напруги. Не рекомендується також виконувати роботу, пов’язану з тривалими нахилами голови. Утім, і це обмеження не категоричне. Робота в городі, саду, приміром, пов’язана з нахилом голови. Але якщо полоти грядки, сидячи на маленькій лавочці, і частіше робити перерви для відпочинку, то шкоди від цього не буде.
— А харчування відіграє якусь роль у розвитку хвороби?
— У ньому мають переважати молочно-рослинні страви — сир, кефір, вівсяна і гречана крупи, а також риба. Вилучіть із раціону смажені, копчені, солоні продукти. Впродовж доби рідини можна випивати не більше літра, включаючи перші страви. Намагайтеся налагодити роботу кишечнику, щоб не було запорів. Ті, хто курить, обов’язково киньте. І від спиртних напоїв відмовтеся. Алкоголь дуже несприятливо впливає на судинну систему ока і зоровий нерв.
— Що б Ви ще порадили людям, що страждають на глаукому?
— Неодмінно робіть ранкову зарядку, однак без вправи з нахилами, більше бувайте на свіжому повітрі. Телевізор можна дивитися тільки при хорошому освітленні. Для читання і шиття теж необхідне хороше освітлення й обов’язкові невеликі перерви через кожну годину. Працюючи, намагайтеся не нахиляти низько голови.
При яскравому освітленні користуйтеся окулярами зі світло-зеленим або димчастим склом. Дуже темні окуляри носити не варто, бо розширення зіниць може спровокувати гострий напад глаукоми. Від тугих комірців, краваток треба відмовитися, щоб не здавлювалися судини шиї і не ускладнювався кровообіг. Для підтримки рівня внутріочного тиску, досягнутого в процесі лікування, хворим на глаукому необхідний хороший сон. Тим, хто погано засинає, слід другу половину дня проводити спокійно, не збуджуватися. Корисні вечірні прогулянки, якщо дозволяє терапевт, теплі ванни для ніг або загальні, добре з додаванням хвойного екстракту. Лікар може призначити і снодійне.
— Фахівці стверджують, що проблема глаукоми була і залишається найважливішою в офтальмології...
— Це вірно. Її поширеність, інвалідизація, значні кошти, що витрачаються на лікування і тимчасовий його ефект, призводять до необхідності збільшення хірургічної активності навіть у початкових стадіях хвороби. Однак результати операції залежать від багатьох факторів і, зокрема, від якості післяопераційного періоду, коли важлива дієта, санаторно-курортне оздоровлення, спеціальна лікувальна гімнастика для очей, психотерапія, фізіотерапія, спеціальні методи офтальмофізіотерапії — фосфенотерапія, магнітотерапія ока, ультразвукова терапія.
Під впливом комплексного лікування у хворих підвищується гострота зору, розширюється його поле, стабілізується внутріочний тиск і гідродинаміка ока.
Розмовляла Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»