ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА ЗАБОРГОВАНІСТЬ
ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ НАБЛИЖУЄ ДЕРЖАВУ ДО УКЛАДАННЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄВРОСОЮЗОМ
Майже півроку минуло відтоді, як український парламент ухвалив заяву «Про реалізацію євроінтеграційних прагнень України та укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС».
Тоді, напередодні саміту Україна — ЄС, представники всіх парламентських фракцій проголошували, що європейська перспектива має стати таким собі об'єднавчим чинником, довкола якої консолідуватимуться всі (або, принаймні, більшість) політичних сил.
Власне, уже тоді було зрозуміло, що така делікатна тема не розвиватиметься гладко. Передусім: провладні та опозиційні сили настільки не довіряють одна одній, що в будь-якому кроці з боку опонента вбачають якийсь підвох.
Така ситуація нині виглядає доволі загрозливо, адже до проведення саміту східного партнерства, де й планується підписати Угоду про асоціацію, залишається трохи більше, ніж чотири місяці. А з українського боку все ще залишається чимало боргів, зокрема й законодавчих.
У цілому ситуація із законотворенням ілюструє різницю підходів та інтересів різних політичних сил до засад реформування правоохоронних структур, конституційних змін. Та, на жаль, існує брак дискусії і діалогу саме в парламентських стінах щодо подібних перетворень.
Представники опозиції постійно сумніваються (дуже часто — небезпідставно) в тому, що документи, напрацьовані їхніми опонентами, справді мають євроінтеграційний характер. А «регіонали» здебільшого лише звинувачують опозиційне тріо в тому, що воно перманентно вдається до блокувань трибуни, перешкоджаючи, зокрема, і євроінтеграційним намірам. От і виходить майже замкнене коло.
І все ж таки, деякі зрушення упродовж сесії, що не так давно завершилася, відбулися. Приміром, було ухвалено Закон з питань реалізації державної антикорупційної політики «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією».
Натомість подальшого розвитку потребують питання реалізації антикорупційного законодавства, засади створення спеціалізованої інституції стосовно протидії корупції, гарантії її незалежності та неупередженості. А з усім переліченим в Україні зараз — величезні проблеми.
Дискусійний характер стосовно незалежності судової системи мають норми ще одного законопроекту — «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежних суддів». Його, до речі, було подано Президентом Віктором Януковичем. Головна мета документа — змінити чинну нині процедуру призначення і звільнення суддів.
На перший погляд усе дуже правильно і прозоро. Проект пропонує зменшити роль політичних суб'єктів. Натомість органи, де більшість — саме судді, і матимуть значно ширші можливості.
Але це — лише теоретично. Бо спостерігаючи, скажімо, за тим, як партія влади наприкінці сесії доукомплектовувала Вищу раду юстиції, щось не віриться в її благі наміри стосовно судової реформи.
Вочевидь, саме тому ініціативи доволі критично сприймаються опозиціонерами. Більше того, саме таке сприйняття пояснюється ще одним нюансом. Згадані зміни потребують модернізації Основного закону. А Конституція, точніше її новий проект, досі пишеться поза участю парламенту, але під егідою Президента.
У сесійній залі так і не дійшли до розгляду проекту Закону «Про прокуратуру», який опрацьовується в комітеті й чекає на друге читання та порозуміння всіх сторін. Поза обговоренням сесійної зали залишилися питання про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо вдосконалення процедури здійснення конфіскації.
Поки що так і залишилися у вигляді лише законодавчих ініціатив намагання декриміналізації ст. 364 та 365 КПК України щодо декриміналізації відповідальності за надання економічних збитків державі, що сталися внаслідок політичних чи адміністративних рішень.
Про декриміналізацію цих статей в Україні говориться вже понад рік. Однак будь-які дискусії виходять за межі конструктивного русла, як тільки виявляється, що під дію такої статті може потрапити Юлія Тимошенко. А її звільнення в плани нинішньої влади поки що не входить.
На свою долю очікує законопроект, який передбачає доповнення Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» положеннями про парламентський контроль і регулярне звітування уряду з цього приводу.
Поки що не помітно особливого бажання модернізувати закон про засади протидії дискримінації в Україні. А він є актуальним не тільки для поступу у візовій лібералізації, а й, насамперед, стосовно дотримання прав і реальної рівності самих громадян. Водночас такого усвідомлення в парламенті бракує.
Не менше запитань — стосовно тотального нехтування виборчих прав. Утім, цю складову «євроінтеграційної заборгованості» було детально розглянуто в минулому числі «ДУ» тиждень тому.
Показово, що незадовго перед закриттям парламентської сесії Президент зауважував: ті закони, які залишаться на вересень, потребуватимуть експертної оцінки, в окремих випадках — висновків Венеціанської комісії.
Узагалі, ця комісія досить часто не надто жалує творіння вітчизняних законодавців. Та й це не головне. Слова Віктора Януковича більше скидаються на чергову спробу виправдання за те, що терміни стосовно підготовки до укладання Угоди про асоціацію Україна знову порушує. І основну кількість законодавчих рішень перекинуто на потім. Як зміниться ситуація з настанням осені і чи зміниться вона взагалі — покаже час.
Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:
- ПРЕДТЕЧА НЕЗАЛЕЖНОСТІ
назад »»»