ЧОМУ Ж МИ ТАКІ БІДНІ?..
Проблема бідності не є суто українською. Недарма ще в січні 2010 року Євросоюз відкрив Європейський рік боротьби з бідністю і ізольованістю. Інакше кажучи, бідність як явище є глобальною й існує в усьому світі.
Інша справа — її масштаби. І тут Україна, на жаль, не у виграші, адже кожна четверта родина живе на доходи, які нижчі від рівня прожиткового мінімуму. Найвищий рівень бідності — у багатодітних сім’ях. Скажімо, у родинах із трьома і більше дітьми цей рівень сягає 70%, а у домогосподарствах, в яких є діти і безробітні, — 40%.
Гострою в Україні є проблема великого розриву в доходах населення. Приміром, співвідношення загальних доходів 10% найбільш і найменш забезпеченого населення становить 5,4 раза, в тому числі серед міського населення — 5,4 раза, серед сільського — 4,6 раза. За оцінками експертів, картина ще сумніша: співвідношення доходів 10% найбідніших і найбагатших верств населення вони оцінюють більш ніж у 40 разів!
Причин цього багато. Але вони пов’язані насамперед із нерівномірним розподілом доходів, погіршенням умов життя багатодітних сімей, молоді, пенсіонерів, низьким рівнем оплати праці. Звичайно, є у нашому законодавстві таке поняття, як державна соціальна гарантія. Нею є мінімальна зарплата, і її розмір не може бути нижчим від законодавчо встановленої. Проте експерти нині вважають її розмір економічно необґрунтованим й соціально несправедливим, більш того — дуже заниженим. Я вже не кажу про те, що у нас фактично діють дві мінімальні зарплати: одна — для всіх, а інша — для бюджетників, яка обчислюється згідно зі ставкою (окладом) робітника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки.
І тут ми підходимо до іншої важливої проблеми. Законом України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що набори продуктів, товарів і послуг для визначення прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення необхідно переглядати кожні 5 років. У нас діють набори, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 14.05.2000 р. № 656. Виходить, споживчий кошик залишався незмінним 12 років! Щоправда, тепер його ніби збираються переглянути. Однак такі обіцянки були і в попередні роки.
Отже, причини бідності в нашій державі — це низький рівень соціальних стандартів і гарантій (мається на увазі занижений розмір прожиткового мінімуму, а відтак — і мінімальної зарплати, розмірів державної соціальної допомоги, застосування в законодавстві показника «рівень забезпечення прожиткового мінімуму», коли враховують при визначенні рівня допомоги не повний прожитковий мінімум, а його 50%).
Простіше кажучи, допомогу надають тоді, коли ваші доходи не дотягають до 50% прожиткового мінімуму. У той час як кількість бідних у нас зростає і все більше людей змушені сподіватися на виживання за допомогою держави, і причина цього — недосконала податкова система (великий розрив між сплатою податків багатими та бідними; відсутність справжнього неоподатковуваного мінімуму на доходи громадян, що призводить до суттєвої податкової дискримінації щодо працюючих; податкова дискримінація в оподаткуванні трудових доходів у вигляді зарплати порівняно з оподаткуванням нетрудових доходів. Ми за багато років не подолали такого зла, як заборгованість із виплати заробітної плати. У нас високий рівень безробіття серед молоді і людей передпенсійного віку).
Отож з усім цим слід щось робити. Так, ряд експертів наголошують на необхідності впровадження активної бюджетної політики, спрямованої на стимулювання економіки та підвищення добробуту населення, виконанні «Цілей розвитку тисячоліття щодо боротьби з бідністю», скорочення глибини та масштабів бідності. Йдеться, зокрема, й про включення показників бідності до основних макропоказників економічного й соціального розвитку, на яких формується бюджет, забезпечення використання виключно базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму під час визначення права на надання та розмірів соцдопомоги; забезпечення коригування впродовж року розміру прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп.
Також варто подбати, аби мінімальна зарплата зростала такими темпами, що дадуть змогу забезпечити відтворення сил працівника і дати змогу йому виживати. І ще важлива проблема: встановлення розміру мінімальної зарплати на рівні, що перевищує розмір фактичного прожиткового мінімуму для працездатної особи з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб, сімейної складової та з подальшим підвищенням її протягом року.
Слід переглянути ЄТС в оплаті праці працівників бюджетної сфери на основі посадового окладу працівника першого розряду на рівні мінімальної зарплати з поступовим її підвищенням, щоб зрівняти дві мінімальні зарплати і забезпечити державні гарантії з оплати праці освітян, медиків, соцпрацівників, працівників культури і науки.
Лідія РУТА
також у паперовій версії читайте:
- ЗМІНИ В ПЕНСІЙНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
- УРЯД ПЕРЕРОЗПОДІЛИВ ВИДАТКИ ДЕРЖБЮДЖЕТУ НА ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПИТАНЬ У РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
- «ГУМАНІТАРКА» ВИМАГАЄ ПРАВИЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ
назад »»»