СЬОМИЙ «КЛАС», ДРУГА «ЧВЕРТЬ»
ЧИМ ЗАПАМ'ЯТАЛАСЯ НИНІШНЯ СЕСІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ
Політичне міжсезоння в Україні традиційно вважається відкритим після завершення парламентської сесії. Відтак за усталеними традиціями саме тепер можна говорити про те, що політика відходить на другий план, а перші шпальти вітчизняних газет найближчим часом наповнюватимуться якимось іншим змістом. Втім, це — лише припущення. Оскільки випадків, коли посеред літа політики вирішують якимось чином нагадувати про себе, — вистачає.
І все ж таки нинішній початок липня — особливий. Хоча б з огляду на те, що теперішній склад Верховної Ради пішов відпочивати, пропрацювавши першу повноцінну сесію. Що б там хто не казав з формальної точки зору, а зимова сесія (грудень-січень), що тривала всього кілька пленарних засідань, скоріше, була такою собі пробою пера. Зараз можна підбити деякі підсумки і вказати на ті чи інші нюанси, притаманні роботі парламенту сьомого скликання.
Підкріплення старих «традицій»
Найбільше «подвигів» парламент здійснив у політичній площині. Передусім слід звернути увагу на те, що Верховна Рада в особі провладної більшості взялася продовжувати найгірші традиції своїх попередників. Упродовж другої парламентської сесії було достатньо прикладів перекуповування народних обранців з опозиції (по-народному — тушкування). Це свідчить як про настирність регіоналів, так і про ненадійність опозиційних лав. І чого в даному контексті більше — визначити складно.
Втім, нинішнє «форматування» парламентської більшості де в чому і перевершило попереднє. Якщо в минулому скликанні були лише факти переходу до провладного табору, то тепер влада започаткувала ще й механізм відбирання у неугодних депутатських мандатів.
Жертвами цього ноу-хау впродовж другої сесії стали адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко з «Батьківщини» та позафракційні Олександр Домбровський і Павло Балога. Причому стосовно мандата Власенка ситуація виявилася за межею цинізму. Замість адвоката до ВР за списками об’єднаної опозиції увійшов такий собі Роман Стаднійчук, котрий не попрацював у фракції політсили, яка привела його в депутати, і півмісяця.
Навряд чи це — проста випадковість. До того ж якщо вірити самому Сергієві Власенку, Стаднійчук був готовий отримати замість нього мандат ще... в день подання судового позову проти адвоката Тимошенко за нібито сумісництво. Ймовірно, аналітична служба Партії регіонів зумисне організувала показове позбавлення Власенка мандата, знаючи про політичну ненадійність наступного за списком «Батьківщини» кандидата.
Ситуація з Домбровським та Балогою — не менш абсурдна. Адже рішення про їхнє позбавлення мандатів було ухвалене з усіма можливими порушеннями законодавства. Вищий адмінсуд, котрий виніс цей «соломонів» вердикт, створив небезпечний прецедент. І тепер на гачку опинилися всі без винятку народні обранці. Провладні спічрайтери, приміром Михайло Чечетов, уже навіть не приховують цього.
Серед ключових «звершень» нинішніх парламентських законодавців — проведення на початку квітня так званого виїзного засідання Верховної Ради. Буцімто 244 нардепи (точну кількість назвати неможливо, бо провладні члени лічильної комісії вельми специфічно виконували свої обов’язки під час того зібрання) перебазувалися на вулицю Банкову до приміщень парламентських комітетів. Символічно, що своє засідання провладна частина ВР на чолі зі спікером Володимиром Рибаком проводила по сусідству з президентською Адміністрацією. Не менш символічно, що журналістів на таке збіговисько не пустили.
Попрання правових норм тривало і тоді, коли Президент Віктор Янукович підписав низку ухвалених на тому «засіданні» документів. Таким чином було створено ще один небезпечний прецедент. По суті, тепер частина народних обранців, котрій заманеться назвати себе більшістю, може збиратися будь-де.
Парламентські хронічні борги
Перелік політичних «шедеврів» можна продовжувати. Втім, окремим блоком варто вказати на ті питання, що їх нинішній депутатський корпус НЕ зробив. Хоча мав конче зробити. Передусім це — столичні вибори. От уже понад місяць, як у Києві відсутня будь-яка легітимна влада. Після того як повноваження Київради завершилися, говорити про якесь місцеве самоврядування в місті, де стоїть пам’ятник Магдебурзькому праву (!), просто смішно.
Взагалі, питання столичних виборів уже не перший рік є притчею во язицех. Ще відтоді, як три роки тому тими ж регіоналами було ініційовано скасування районних рад у Києві.
Нині партія влади також намагається прикрити свої дії, спрямовані на руйнування місцевого самоврядування. Зокрема, підконтрольний можновладцям Конституційний Суд ухвалив рішення про проведення виборів аж у 2015-му. Після такого, з дозволу сказати, вердикту протистояння в столиці загострилося. І триває воно досі, навіть попри завершення роботи парламентської сесії. Так, учора «Батьківщина» ініціювала під стінами Київради мітинг із вимогою недопущення проведення засідання нелегітимної Київради.
А Верховна Рада запам’яталася протягом минулої сесії ще й тим, що так і не призначила виборів на п’яти «проблемних» округах. Нині серед політичних оглядачів немає чіткого тлумачення стосовно того, чи можна вважати таке відтермінування поразкою опозиції. Адже лідери «Батьківщини», «УДАРу» та «Свободи» наполягали на тому, щоб волевиявлення не відбувалося влітку, у розпал політичного затишшя. Регіонали ж, навпаки, відстоювали, зокрема, 18 серпня як дату проведення повторних виборів.
Що таке проведення виборів улітку, наочно було продемонстровано минулого вікенду в Севастополі. 7 липня на одному з тутешніх мажоритарних округів перемогу святкував висуванець партії влади Вадим Новинський. Власне, в тому, що саме він стане наступником Павла Лебедєва — нинішнього міністра оборони, котрий виборов мандат на цьому окрузі торік у жовтні, майже ніхто й не сумнівався. Однак за підсумками походу до виборчих дільниць з’ясувалося: явка виборців не дотягнула навіть до 25%. І це ж — лише початок мертвого політичного сезону, та ще й у місті, для мешканців якого курортний сезон є засобом для заробітку...
Проте рішення щодо виборів у севастопольському окрузі було ухвалене ще давно. А ми повернемося до решти потенційних «плацдармів». За великим рахунком, опозиція справді домоглася свого — улітку виборів не буде. Але залишаються запитання: чи будуть вони взагалі? І чи партія влади знову не перехитрила своїх опонентів, поступившись їм щодо проведення літнього волевиявлення?
Річ у тім, що нині активно готуються зміни до виборчого законодавства. І у планах провладної сили — змінити його рівно на стільки, щоб кандидатам від ПР створити ще комфортніші, ніж у жовтні, умови.
Закон — мінус, ЦВК — плюс...
Між іншим, вітчизняне виборче законодавство й без того було розкритиковане Венеціанською комісією. Однак у Міністерстві юстиції, котре минулого тижня отримало нового керівника — колишнього «міністра без портфеля» Олену Лукаш, — більшість зауважень «венеціанців» залишили без уваги.
Так, з десяти ключових побажань комісії в допрацьованому законопроекті відображено тільки два. Причому назвати саме ці враховані зауваження найпринциповішими язик не повертається. Одне з них стосувалося критики «венеціанців» з приводу відсутності заходів для активнішої участі жінок у виборах (Мін’юст, віднедавна очолюваний жінкою, запропонував партіям ввести відповідні квоти); а друге — вказувало на завищену максимальну кількість виборців на дільницях (профільне міністерство пропонує знизити таку цифру з 2,5 тисяч до двох).
Натомість значно принциповіші нюанси, що на них наполягали експерти Венеціанської комісії, так і залишилися поза увагою. «Це і претензії щодо формування виборчих комісій, і відсутність відкритих списків, — прокоментував ситуацію депутат від «Батьківщини» Володимир Бондаренко. — Більше того, не враховані деякі нюанси, які показали останні вибори. А саме — необхідність передбачити, що ЦВК не може відмовитися встановити результати виборів при наявності протоколів з мокрими печатками. Зараз фактично йде фальсифікація виборчих законів шляхом нібито врахування окремих рекомендацій, у той час як основні моменти залишаються без уваги».
До цього можна також додати, що Мін’юст не врахував критики змішаної виборчої системи (ну, ще б пак! Адже за умови стовідсотково пропорційних виборів ПР залишилась би в цілковитій меншості); обмеження права бути обраними для осіб із судимістю. Венеціанська комісія також висловила невдоволення тим, що у виборчих комісіях не представлено самовисуванців і непарламентські партії.
Крім того, запропонований законопроект, з точки зору міжнародних експертів, не передбачає незалежного моніторингу за фінансуванням виборчих кампаній. Виборчі комісії на місцях та ЦВК, на які покладено відповідний контроль, на думку «венеціанців», не здатні гідно все проконтролювати.
До речі, про ЦВК. Цей найвищий лічильний орган не без допомоги народних депутатів отримав нового голову. Спершу у ВР розгорнулася майже детективна історія стосовно того, чи писав заяву про звільнення з посади попередній керманич ЦВК Володимир Шаповал. Так, він справді досяг 65-річного віку, що передбачає звільнення з посади. Але, як заявив лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк, заяви про звільнення Шаповал не писав.
Більше того, опозиціонер послався на слова спікера Володимира Рибака, котрий також спершу говорив про відсутність заяви. І якби пан Рибак не спростовував цього, документальне відеопідтвердження таких його слів — річ уперта.
Хоч би там як, а Шаповала звільнили з Центрвиборчкому, а замість нього до ЦВК обрали Олександра Копиленка — директора Інституту законодавства ВР. Показово, що це голосування відбувалося при заблокованій опозицією трибуні. Ставив питання на голосування спікер... просто із сесійної зали.
А вже наступного дня після закриття сесії Центрвиборчком обрав собі нового керівника. Ним став Михайло Охендовський — «рахівник» зі стажем. Він, зокрема, запам’ятався тим, що в ківаловському Центрвиборчкомі 2004-го був одним із тих, хто відстоював правильність підрахунку голосів за Віктора Януковича. Зокрема, й у Верховному Суді. Однак його тодішні аргументи (на відміну від нинішніх) були непереконливими...
Вочевидь, після таких бурхливих подій навколо потенційних змін до закону про вибори і ротації у ЦВК недивно було почути припущення опозиціонерів, мовляв, усе, що робиться сьогодні, — це предтеча до масових фальшувань. Як під час довиборів до парламенту, так і при обранні президента у 2015-му.
Економічний «хист»
Хтось може подумати, що політична діяльність депутатського корпусу — річ найскладніша і саме тому в цій царині за півроку назбиралося стільки прогалин. Проте і щодо економіки Верховній Раді особливо хизуватися нічим. По-перше, впадає у вічі те, що до сесійної зали так і не дійшли законопроекти, покликані посприяти підписанню Угоди про асоціацію між нашою державою та Європейським Союзом. І це при тому, що терміни, встановлені європейцями, були й залишаються доволі жорсткими.
Звісно, можна припустити, що найпрацьовитіші парламентарі разом з урядовцями не поїдуть улітку відпочивати, а присвятять свої канікули роботі над важливими законодавчими актами. Віриться у це слабо, а найголовніше — складається таке враження, що в Партії регіонів немає абсолютно ніякого уявлення: як саме варто готувати необхідні законопроекти. Попри постійні бравурні заяви представників партії влади у своєму небувалому економічному професіоналізмі.
Аби підтвердити цю тезу, достатньо поглянути на один дуже цікавий документ, ухвалений ВР майже «на десерт», напередодні закриття другої сесії. Йдеться про запровадження в Україні так званого утилізаційного збору на автомобілі. На перший погляд нічого екстраординарного. До того ж подібні збори є в багатьох державах Старого світу. Але вираховуються вони максимум кількома сотнями доларів.
В Україні ж новий утилізаційний податок безпосередньо торкнеться імпортерів транспортних засобів та їхніх виробників. Для легковиків ставку нового податку встановлено в розмірі 5,5 тисяч гривень. Плюс коефіцієнти — 0,86–5,5 для нових та 5,3–35,01(!) — для тих, що були у використанні. Зрозуміло, застосування таких коефіцієнтів залежатиме від об’єму двигуна.
Автобусникам поталанило ще менше. Для них ставка сягає 38 тисяч гривень. Щоправда, коефіцієнти — дещо менші: від 0,6 до 2 — для нових і від 1 до 5,2 — для потриманих.
Ставка утилізаційного податку для вантажівок — така сама, як і для автобусів, — 38 тисяч гривень. А от коефіцієнти зашкалюють. Для й без того дорогих нових ТЗ ще так-сяк — 0,5–2,9. А от для тих, що були в експлуатації, — від 0,88 до (увага!!!) 11,8. При застосуванні коефіцієнтів вираховуватимуть масу автомобіля.
А таку техніку купують, як правило, не для себе, а для створення нових робочих місць. Про який розвиток економіки за таких умов можна говорити?..
* * *
Така робота вищого законодавчого органу свідчить лише про одне — держава перебуває на серйозному геополітичному роздоріжжі. Котре стає тим сильнішим, чим більше влада намагається перехитрити весь світ заграваннями як із Заходом, так і зі Сходом. От тільки результатом таких загравань може стати... розбите корито. Звісно ж, не для можновладців, а для українського народу.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»