ПРОГНОЗИ ООН МОЖУТЬ І НЕ СПРАВДИТИСЯ...
Демографічна ситуація в Україні є складною, але, на думку авторитетних учених, небезнадійною: вона може поліпшитись уже в найближче десятиріччя.
На початку 80-х років у моєму рідному подільському селі проживало близько 3 тисяч жителів, а в місцевій школі навчалося 320 учнів. Нині ж і тих, і інших значно поменшало: 60–70% мешканців є людьми пенсійного або ж передпенсійного віку.
Два десятиліття Україна ні з ким не воює, її, слава богу, обходять різні грізні стихійні лиха. А тим часом нас, українців, із кожним роком усе меншає і меншає.
Чому? Однозначно на це непросте запитання не відповісти.
11 ЛИПНЯ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ
Тривалість життя— одна з найнижчих
Згідно з інформацією Держкомстату України, найбільше нас, українців, було у 1990 році: 51,8 мільйона жителів. Хоч небагато води спливло в Дніпрі відтоді, але нині маємо лише 45,573 мільйона (станом на 1 травня 2012 року). Нескладно обчислити, що майже на 6 мільйонів менше.
На сьогодні рівень народжуваності становить, за даними Міністерства охорони здоров’я України, 11 дітей на тисячу осіб, а рівень смертності — 14,5. За підрахунками ООН, Україна за середньою тривалістю життя своїх громадян посідає «почесне» 124-те місце серед 243 країн світу! За цим показником ми опинилися далеко позаду багатьох країн світу.
Так, середня тривалість життя в Японії, Гонконгу, Швейцарії, Ізраїлі становить понад 82 роки, а в Іспанії, Швеції, Франції, Канаді, Італії наближається до цього показника. Навіть у деяких країнах, що раніше входили до складу СРСР, зокрема в Литві, Латвії, вона коливається в межах 72–73.
Якщо в країнах Європейського Союзу різниця в тривалості життя між чоловіками і жінками становить у середньому 5–7 років, то в Україні — 10.
Всі ці чинники, разом узяті, призвели врешті-решт до того, що Україна, яка до недавнього часу перебувала на 5-му місці за чисельністю населення серед країн Європи (не беручи до уваги Росію та Туреччину), пропустила вперед Іспанію.
Українці вимирають?..
Саме таке враження складається, коли знайомишся з відповідною статистикою. Так, за даними Державного комітету статистики України, у 2011 році померло 664588 наших співвітчизників.
Хвороби систем кровообігу, онкологічні захворювання та захворювання органів дихання, шлунково-кишкового тракту, інфекційні та паразитарні — ось перелік головних недуг, які найчастіше відбирають у наших громадян життя. При цьому чимало українців укорочують собі його й добровільно. Наприклад, тютюнокуріння, зловживання алкоголем найбільше провокують серцево-судинні та онкологічні хвороби, що є лідерами серед причин смертності і неабияк позначаються на середній тривалості життя.
За офіційною інформацією, майже 70% населення України страждають від серцево-судинних та інших небезпечних захворювань.
Більшість із нас вважає, що стан нашого здоров’я, а отже, і тривалість життя залежать суто від медицини. Та чи так це?
— Ні, звичайно, — говорить член-кореспондент Академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор Микола Поліщук. — На першому місці — спосіб життя, а від медичної галузі здоров’я людини залежить усього-на-всього на якихось 10–15%. На жаль, дуже багато українців свідомо підвищують ризик не просто підхопити те чи інше захворювання, а й укоротити собі вік. Бо курять, заливають очі оковитою, вживають наркотики, ведуть такий спосіб життя, який сприяє захворюванню на ВІЛ-інфекцію.
Нині досить поширеною є думка, що смертність дуже зросла за часів незалежності. Однак це не так, бо, за словами завідувача відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Ірини Курило, починаючи ще з 70-х років смертність практично не зменшувалася. Щодо останніх 20 років, то найвищою вона була у 1992–1997-х роках. А з 2005-го, хоч і повільно, та все ж зменшується, що дає підстави для оптимізму.
Дитина— дороге задоволення...
Нікому, мабуть, не потрібно доводити, що на чисельність населення будь-якої країни суттєво впливають два фактори — народжуваність і смертність.
Щодо першої, то вона не з найкращих. Приміром, із 26 регіонів України в 13 природний приріст протягом 1990–2012 років відбувався зі знаком «мінус». Найменший був у Криму, Хмельницькій, Київській, Харківській та Львівській областях. А Донеччина загалом побила всі, з дозволу сказати, подібні рекорди: цей показник становив тут 842 тисячі осіб.
Соціологічні дослідження, проведені Інститутом Горшеніна, переконують: головні причини низької народжуваності мають соціальне забарвлення. Щоб у цьому переконатися, достатньо завітати до пологового будинку чи магазинів, де продається все для малюків: ціни на послуги, що там надаються, а також на дитячі товари (одяг, харчування) змушують призадуматися навіть дуже оптимістичних жінок.
— Держава останнім часом значно підвищила допомогу при народженні дитини, — говорить Алла Марчук, яка нещодавно стала матір’ю. — І велике їй за це спасибі. Проте паралельно зі зростанням фінансової допомоги підскочила і вартість перебування в пологових будинках. Якщо, скажімо, кілька років тому народження першого сина обійшлося для мене в 4 тисячі гривень, то цього — майже вдвічі більше. Добре, що стара коляска збереглася, бо ще й за неї довелось би викласти кілька тисяч гривень.
Відповідно до досліджень, проведених торік в Україні, понад 50% українських жінок, народивши своїх кровиночок, так і не скористалися сповна даним їм правом доглядати малюків протягом 6 років. Причина банальна — незадовільний фінансово-матеріальний стан.
Відлуння минулого
Нас, українців, зараз могло би бути набагато більше. Не занурюватимемось у далеке минуле, бо воно позначилося на демографічних ситуаціях у всіх без винятку країнах, а зупинимося лише на минулому столітті.
Голодомори, репресії, яких зазнав український народ, відібрали життя мільйонів українців. Одна тільки Друга світова війна чого варта: у відсотковому відношенні Україна з-поміж інших республік колишнього Союзу втратила найбільше людей.
Утім, і в мирний час проблем вистачало. Так, протягом 1960–1980 років у УРСР відбувся справжній обвал приросту населення — з 1,36% до 0,35%. А впродовж 10 років — з 1980-го по 1990-й — з 0,35 до 0,05%.
Чому? Згадаймо ті часи. Якщо до цього у більшості громадян Української РСР були відносні статки і впевненість, як мовиться, у завтрашньому дні, то напередодні розпаду СРСР ситуація різко змінилася у гірший бік. Маю на увазі соціальний аспект. Через це багато молодих жінок не поспішали народжувати дітей, що й спровокувало утворення так званої демографічної ями. Починаючи з 1990 року не народилося понад 5 мільйонів українців — майбутніх батьків і матерів. Щоб читач краще зрозумів ситуацію, скажу так: у 1990-му українців, вік яких не перевищував 24 роки, було 18 мільйонів, а на 1 січня 2011-го — менше 13 мільйонів.
І коли йдеться про ті проблеми, які існують у нас із народжуваністю тепер, цей факт не можна не враховувати. Хоча, звичайно, його існування аж ніяк не може бути виправданням іншим чинникам, які протягом останніх 20 років погіршували демографічну ситуацію в країні.
Лідери і аутсайдери
Офіційна статистика свідчить: протягом 1990–2010 років Україна втратила 5,490 млн населення. Найсерйозніших втрат зазнали Донецька область — 842 тисячі, Дніпропетровська — 493 тисячі, Луганська — 452 тисячі, Харківська — 442 тисячі. Чим це викликано — важко сказати. По-перше, ці регіони є найбільш густонаселеними, отже, це не могло не вплинути на цю сумну статистику. А по-друге, найбільш промислово розвиненими: їхня територія насичена сотнями підприємств, виробнича діяльність яких є вкрай шкідливою для людини.
Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Львівська області мають не такі шокуючи показники. Нарівні з тим, що на них теж вплинули показники щодо населення, яке проживає на їх теренах, є й інші чинники, що сприяли цьому. Наприклад, спосіб життя. Взяти хоча б споживання алкоголю на душу населення, наркотичну залежність, кількість ВІЛ-інфікованих. На Заході України вони найменші, проте і там людей, що потерпають від цього лиха, вистачає. До того ж, за інформацією Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, умови праці, екологія там теж кращі.
А ось Закарпатська та Рівненська області взагалі завершили це двадцятиріччя з позитивними показниками, бо в них населення зросло на 49 і 16 тисяч відповідно.
Ситуація складна, але небезнадійна
Незважаючи на те що смертність і надалі перевищує народжуваність, а середня тривалість життя українців не може конкурувати з аналогічним показником жителів інших європейських країн, демографічна ситуація не така вже й безнадійна.
Підтвердженням цього може слугувати той факт, що торік народжуваність перевищила смертність майже у третині регіонів України.
Якщо, скажімо, у 2010-му народилося майже 498 тисяч наших громадян, то у 2011-му — трішки більше 502. А ось уже 2012-го — 520704 малюки побачили світ Божий. Так, різниця невелика. Однак справа в іншому: ситуація з народжуваністю починає стабілізуватися. Надто повільно, але все ж таки.
Щодо смертності, то втрати країни у 2010-му становили 698 тисяч, а у 2005-му — 782 тисячі. А у 2012-му померли 663 тисячі. Наведена статистика свідчить про незначні позитивні зрушення і за цими показниками.
Із середини 2000-х років соціальна допомога жінкам, які ризикнули народити дітей, підвищується. І попри те що разом із тим дорожчає і утримання дитини, про що я казав вище, цей чинник дуже важливий. Нагадаю, що після збільшення допомоги при народженні малюка з 760 гривень, які наші жінки отримували у 2004-му, до 8,5 тисячі у 2005–2007 роках народжуваність зросла.
Можна багато моралізувати з приводу тих чи інших явищ, що відбуваються в державі. Проте зрозуміло, що, окрім моралізувань, потрібні ще й і конкретні дії, спрямовані на виправлення ситуацій, що складаються. Справа з народжуваністю — зайве тому підтвердження. Варто було державі збільшити розмір соціальних виплат, як сталися позитивні зміни. Якщо до цих кроків додати ще й інші, то результати будуть більш обнадійливі.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ФОНД НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ООН ЗАКЛИКАВ ДО РОЗШИРЕННЯ ПРАВ ЖІНОК У СВІТІ
назад »»»