НЕ ЗАГУБИТИСЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ЖИТТІ
ДОПОМАГАЄ ПРОЕКТ «УКРАЇНА—НОРВЕГІЯ», ЗАВДЯКИ ЯКОМУ ТИСЯЧІ ВІЙСЬКОВИКІВ НЕ ЛИШЕ ОТРИМАЛИ НОВІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ, А Й УСПІШНО ПРАЦЕВЛАШТУВАЛИСЯ
Незважаючи на те що протягом останніх 20 років чисельність Збройних Сил України зменшилася майже в 10 разів, процес цей триває: наприкінці 2017 року Українське військо налічуватиме 110 тисяч осіб.
Це значить, що тисячі офіцерів, прапорщиків знімуть погони. При цьому, як запевнив міністр оборони України Павло Лебедєв, звільнятимуть насамперед військовослужбовців, у яких є право на отримання пенсій і які забезпечені житлом. Проте, на жаль, серед останніх буде чимало й тих, хто нічого цього не матиме. Право так стверджувати дає досвід попередніх кампаній зі скорочення чисельності армії.
В Україні, окрім державних інституцій, діють і громадські, які опікуються проблемами колишніх захисників Вітчизни, котрі передчасно змінюють військові однострої на цивільні костюми.
Міжнародний фонд соціальної адаптації — одна з них. Очолює її полковник запасу, кандидат технічних наук, доцент Володимир Рубцов. Враховуючи те, що Володимир Сергійович подібними проблемами займається майже два десятиліття, я попросив його поділитися своїми думками з приводу вирішення питань, пов’язаних із цивілізованим входженням колишніх військовиків у нове для них життя.
— Скорочення армії — процес болісний, але необхідний,— говорить Володимир Рубцов. — Бо нам потрібна високомобільна, добре озброєна армія, а не з роздутими штатами, що дорого обходиться для платників податків, тобто нас із вами. Найбільш масштабні, найбільш болючі процеси, пов’язані зі скороченням війська, ми пройшли в 90-х роках, а також на початку 2000-х.
— Розкажіть, будь ласка, про фонд, який Ви очолюєте, роботу, що проводите із соціальної адаптації.
— Нагадаю, що постав він, як мовиться, не на пустому місці, а «виріс» із програми «Соціальна адаптація військовослужбовців, звільнених у запас або відставку», яка була складовою частиною Міжнародного фонду «Відродження». За час її існування були перенавчені десятки тисяч військовослужбовців.
Утім, перенесімось у день сьогоднішній. Так ось, ми реалізуємо проект «Україна—Норвегія», витоки якого сягають 2003 року. Мета проекту — перепідготовка колишніх танкістів, артилеристів, зв’язківців, моряків.
— Але ж на реалізацію будь-яких планів нині потрібні кошти...
— Від держави ми не отримуємо жодної копійки: фінансує виконання проекту виключно Норвегія, зокрема міністерство закордонних справ.
— А який сенс цій країні, від якої нас віддаляють тисячі кілометрів, вкладати гроші в адаптацію наших звільнених військовослужбовців?
— Норвежці розуміють, що Україна не в змозі на державному рівні вирішувати всі ті проблеми, які виникають у колишніх армійців по звільненні. А через це у суспільстві посилюється соціальна напруга, з’являються інші негаразди. Аби цього уникнути чи хоча б звести їх до мінімуму, і започатковано цей проект.
Якщо ви вже запитали про сенс допомоги, то нагадаю, що її нам, українцям, надавали і продовжують надавати чимало країн, міжнародних фундацій: подібна практика давно існує у світі, але за часів колишнього СРСР нас вона не стосувалася. Насамперед з ідеологічних міркувань.
— Хотілось би почути детальніше про сам проект. Наприклад, хто може стати його учасником, які спеціальності пропонуються і де саме їх отримують?
— Його реалізація розпочалася 10 років тому — восени 2003 року в Севастополі — нашій морській столиці, де базуються основні сили Військово-морських сил України. З часом географія почала розширюватись і незабаром охопила Сімферополь, Феодосію, Саки, Євпаторію, Бахчисарай, а також кілька селищ на Чорноморському узбережжі.
Буквально через кілька років перенавчання проводилося і в Запоріжжі, Мелітополі, Миколаєві та Києві. Воно проводиться здебільшого силами державних та приватних вищих навчальних закладів, зокрема Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Таврійського і Севастопольського національних університетів, Університету економіки та права «Крок», Феодосійської фінансово-економічної академії, Київського університету ринкових відносин, Мелітопольського інституту державного і муніципального управління, Класичного приватного університету.
До речі, коли постало питання про вибір навчальних закладів, викладачів, то ми не стали економити на них: можна було залучити й інші, цим самим зекономивши певні кошти. Однак ми на це не пішли. Бо тоді б і рівень знань у наших підопічних був би дещо нижчим. А вони, знання, хто б і що не говорив, із кожним днем усе більше ціняться як у державі, так і суспільстві. Адже для того, щоб зайнятися будь-яким видом діяльності, потрібно не просто бути інформованим про неї, а добре розумітися, знаючи всі тонкощі справи, якою займатимуться і яка дасть змогу заробляти на шматок хліба.
Щодо учасників проекту, то ними можуть стати як уже звільнені військовики, так і ті, які ще служать, але плануються до звільнення. Для цього наші представники бувають у військових частинах, спілкуються як з їхніми командирами, так із самими офіцерами та прапорщиками, роз’яснюючи всі нюанси перепідготовки. Учасниками проекту можуть стати і члени сімей військовиків. Проект включає професійне перенавчання, психологічну реабілітацію та надання допомоги в працевлаштуванні.
— Чи не є обтяжливим перенавчання для людей?
— Аж ніяк, бо за нього вони не сплачують жодної копійки.
— Які ж спеціальності опановують ваші підопічні?
— Це, наприклад, «Основи економіки й організація підприємницької діяльності», «Економіка малого підприємництва», «Агент з організації туризму», «Сучасні інформаційні технології в економіці і управлінні» тощо. Зауважу, що перепідготовка здійснюється за 13 спеціальностями, а курс навчання становить 500 академічних годин.
— Їх достатньо, аби людину озброїти високим рівнем знань?
— Так, цілком: усі вони мають вищу освіту, і їм потрібно опанувати лише деякі тонкощі майбутньої спеціальності, а вже потім, у процесі роботи, ці знання, звичайно, поглиблюватимуться.
— Однак, Володимире Сергійовичу, отримати спеціальність зовсім не значить вдало працевлаштуватися. Зараз серед безробітних можна зустріти і вчорашніх випускників університетів...
— Ваша правда: навіть наявність диплома престижного вишу не гарантує на всі сто відсотків вдалого працевлаштування. Такі реалії сьогодення, і від них нікуди не втечеш. Але, перефразовуючи відомий вислів, скажу так: щоб впіймати рибу, спочатку треба мати вудку, вміти нею користуватись, а також знати тонкощі рибної ловлі.
Так ось, ми, перенавчаючи вчорашніх військовиків, даємо їм вудку, навчаючи азів підприємницької діяльності. Розуміємо, що справу маємо з дорослими людьми, годувальниками родин, від яких у багатьох випадках залежить їхній добробут. Та і чи ставали б майори і підполковники учасниками проекту, знаючи, що перенавчання не дасть їм ніякого матеріального зиску?
Нам, чесно кажучи, не потрібно реклами нашої діяльності: її рекламують самі перенавчені, оскільки практично всі їхні друзі і знайомі є вихідцями з військового середовища.
— Де найчастіше працюють ваші випускники?
— Їх можна зустріти на підприємствах як державної форми власності, так і приватної. 60–65% працюють на підприємствах малого і середнього бізнесу, а 20% удається працевлаштуватись у державних структурах.
— А чи є серед них люди, які зуміли започаткувати власну справу? Чи сьогодні зробити це надзвичайно складно?
— Започаткування власної справи ніколи не було справою легкою. Принаймні в нашій країні. Та попри всі проблеми і негаразди, що зустрічаються на цьому шляху, чимало людей, які ще вчора були військовими, тепер знайшли себе в підприємництві. Не скажу, що вони постворювали цілі корпорації, але досить упевнено почуваються у цьому непростому житті.
— Зі структурами, які займаються проблемами працевлаштування, співпрацюєте?
— Звичайно. Наприклад, у нас налагоджені плідні відносини з центрами зайнятості тих регіонів, міст, де живуть і перенавчаються військовослужбовці. Їхні представники і підшуковують їм роботу, зважаючи на професійний рівень, досвід.
Не скажу, що всі перенавчені відразу знаходять роботу з гарними прибутками. Так не буває. Спочатку потрібно зачепитися за неї, зарекомендувати себе з гарного боку, а вже потім, як показує саме життя, люди піднімаються сходинками професійного сходження. А піднявшись і створивши свої власні підприємства, протягують руку допомоги колишнім товаришам по службі, які, звільнившись з армії, шукають себе в цивільному житті.
— Скільком військовикам програма «Україна—Норвегія» дала путівки в нове життя, Володимире Сергійовичу?
— За час існування проекту «Україна — Норвегія», тобто протягом десятиріччя, перенавчено понад 3700 чоловік, з яких майже 70% знайшли роботу. Ось і нещодавно у Таврійському національному університеті ім. В. Вернадського майже 200 осіб отримали свідоцтва про перепідготовку.
— Чиновники Міністерства оборони кажуть, що до кінця 2017 року процеси, пов’язані з організаційно-штатними змінами у війську, закінчаться. Чи означає це, що водночас і завершиться програма, про яку наша розповідь?
— Знаєте, до того часу потрібно ще дожити (посміхається). А якщо серйозно, то проблема соціальної адаптації військових буде завжди актуальною. Для нас головне — допомогти зберегти своє обличчя колишнім захисникам країни, дати змогу їм адаптуватися у цивільному житті і забезпечити собі і своїм родинам достойний рівень життя.
Користуючись нагодою, хочу зі шпальт поважного видання висловити норвезькій стороні вдячність за розуміння наших проблем, допомогу у їх розв’язанні.
Інтерв’ю взяв Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ПІДВИЩЕННЯ ПЕНСІЙНОГО ВІКУ НЕ НА ЧАСІ
назад »»»