ЗАВЕРШАЛЬНА СТАДІЯ ПРАВОСУДДЯ
Аналіз стану виконання судових рішень наводить на невтішні висновки. Тож цілком закономірно, що ця проблема стала предметом обговорення під час нещодавніх парламентських слухань. Їхні учасники — судді, законодавці, посадовці Міністерства юстиції — запропонували рецепти від цієї задавненої хвороби, яка псує реноме всіх гілок влади.
Реорганізація не пішла на користь
До плачевної ситуації в цій сфері призвела втрата зв'язку між ухваленням судового рішення і його виконанням. До 1999 року ним опікувалася сама судова система. Служителі Феміди зі стажем пам'ятають, що робочий день кожного з них, не кажучи вже про голову суду, розпочинався з того, що судовим виконавцям ставили завдання, а завершувався їхнім звітом. Потім службу судових виконавців вилучили зі структури судів і створили аналогічну в системі Мін'юсту. Того ж 1999-го з ухваленням Закону України «Про виконавче провадження» органи Державної виконавчої служби (ДВС) отримали незалежність. Проте результати роботи виконавців від цього, м'яко кажучи, не поліпшилися.
Спробою змінити становище на краще стало перетворення ДВС на окремий орган у складі Мін'юсту. Після адміністративної реформи 2010 року ДВС отримала статус центрального органу виконавчої влади, діяльність якого координує Кабінет Міністрів через Мін'юст.
Ліквідація посад судових виконавців у складі судів і створення окремої структури в системі органів виконавчої влади виглядала цілком логічно: потрібно було усунути непритаманні судам функції. Однак більш ніж десятирічна практика доводить: в українських реаліях це виявилося недоцільним і навіть підірвало базовий принцип правосуддя — обов'язковість судового рішення. Тож тепер лунають настійливі пропозиції повернути судових виконавців до лона судової системи. Зокрема, вони зафіксовані ще в рішенні сьомого з'їзду суддів, який відбувся 2 листопада 2005 року.
Про те, що реорганізація не пішла на користь, свідчить статистика. Рівень виконання судових рішень протягом останніх семи років не перевищує 30%.
Кількість скарг на ДВС зросла з 13 тис. у 2011 році до майже 17 тис. торік — такі цифри навів Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Показовими є й такі дані: у 2010 році за реагування прокуратури було притягнуто до відповідальності 553 працівників виконавчої служби, в 2011-му — 701, торік — 956, за перший квартал 2013-го — 321 особу. На початок року в органах ДВС залишок невиконаних проваджень становив майже три мільйони документів. Ще один красномовний показник: 70% справ, які надходять до секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стосуються невиконання судових рішень.
З вересня 2006 року не виконується рішення Любомльського районного суду Волинської області про стягнення аліментів на користь громадянки Кут. Заборгованість із цих виплат вже перевищила 60 тис. гривень. Незважаючи на неодноразові звернення заявниці до ДВС і Мін'юсту, конституційне право дитини на достатній життєвий рівень так і залишилося порушеним.
Понад десять років — з 2001-го по 2012-й — не виконувалося судове рішення на користь жительки Донецької області Вікторії (боржником була фізична особа). Перелік аналогічних прикладів можна було б продовжувати.
Необґрунтовані преференції
Особливої гостроти проблема набирає при виконанні рішень на користь Пенсійного фонду. За його інформацією, торік примусовому виконанню на його користь підлягала 441 тис. документів на суму 8,4 млрд грн. Із них виконано 154 тис. на суму 1,6 млрд грн. Тобто майже сім млрд грн не надійшло до пенсіонерів.
Важливий нюанс: суспільство не має реальної картини результативності діяльності держвиконавців, адже їхню роботу прийнято оцінювати за сумою завершених проваджень, а не за їхньою кількістю.
Нелогічно, коли в державі на законодавчому рівні існують заборони на виконання судових рішень, наголосила Омбудсман Валерія Лутковська. Йдеться про два нормативно-правових акти, згідно з якими встановлено мораторій на примусову реалізацію майна підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить 25%, а також підприємств паливно-енергетичного комплексу. До речі, останні — найбільш фінансово спроможні підприємства в Україні.
У цьому випадку порушуються дві норми Конституції: про те, що рішення суду, яке набуло статусу остаточного, підлягає безумовному виконанню, а також про рівність усіх форм власності. Високопосадовці, народні депутати, правозахисники неодноразово привертали увагу до того, що ці унікальні заборони не дозволяють ефективно виконувати судові рішення, однак ситуація залишається без змін.
Тому надзвичайно важливо скасувати згадані закони, а також не ухвалювати аналогічних, які дають необґрунтовані преференції приватним суб'єктам чи державним підприємствам, наголошує урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Назар Кульчицький.
Електронні торги
Частина проблем із виконанням судових рішень зумовлена далеким від досконалого станом реалізації конфіскованого та арештованого майна боржників і перерахунку коштів до бюджету. Органи ДВС не контролюють цього процесу належним чином. Протягом 2010–2011 років вартість такого майна, яке перебувало в торговельних організаціях, становила 18 мільярдів гривень, а від його реалізації до державної скарбниці надійшло менше двох мільярдів.
Як зазначив заступник міністра юстиції Андрій Сєдов, цю систему потрібно модернізувати, адже нині вона не позбавлена впливу суб'єктивних факторів. Торги проводить ліцетатор, котрого призначає спеціалізована організація — самостійний суб'єкт господарювання, і ДВС не має важелів впливу на нього. Реалізація часто здійснюється з порушенням вимог законодавства, терміни її виконання затягуються, майно переоцінюють, знижується його ринкова вартість.
Мін'юст і ДВС підготували проект наказу, згідно з яким продаж арештованого майна мають поводити на електронних торгах, оскільки подання заявок на участь у них, самі торги й обробка інформації про їхні результати відбуватиметься в автоматичному режимі.
Ще одним кроком до оптимізації могло б стати запровадження приватної виконавчої служби, яка діяла б паралельно з державною. Це розвантажило б відповідні державні органи, створило б конкуренцію і таким чином могло б поліпшити ситуацію в цій сфері. Однак існують побоювання, що це не на часі. За нинішнього рівня правосвідомості і правової культури можливий ризик неправомірного використання альтернативних виконавчих органів, тож шкоди від їхнього запровадження може бути більше, ніж користі. Як варіант — приватним виконавцям можна довірити такі функції, як пошук майна боржника, але без права застосовувати примусові дії.
Ніхто не заперечує, що система виконання судових рішень є малоефективною. Це підриває авторитет органів усіх трьох гілок влади не тільки в нашій країні, а й за її межами. Без завершальної стадії правосуддя втрачає сенс. Європейський суд з прав людини у справах проти України найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів у розумні строки.
Для виправлення становища простого рецепту немає, наголошує голова парламентського Комітету з питань правової політики Валерій Писаренко. До його складових слід віднести удосконалення чинного законодавства, реформування ДВС, визначення її підвідомчості, подолання корупції, встановлення належного контролю, удосконалення законослухняності і професійності кожного виконавця.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- ЄДИНІ СТАВКИ
назад »»»