ВИСТАВА, ЩО САМА ЗНАЙШЛА РЕЖИСЕРА
У Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я», яка нещодавно відзначала чвертьвіковий ювілей, завжди надавали перевагу серйозній драматургії, що розрахована на вдумливого глядача. Театр залишився вірним цій традиції і в останній цього сезону прем'єрі — виставі «Страх бажання», яку за мотивами творів Теннессі Вільямса втілив на сцені Володимир Борисюк.
Першу свою постановку у КАМТМ «Сузір'я» — «Мне тесно в имени твоем» за п'єсою сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко — В. Борисюк здійснив у 2004 році. Крім цієї вистави, в репертуарі театру представлені поставлені ним «Випадкове танго» Віктора Аїма та «Сміх лангусти» Джона Маррелла. Режисер дуже ретельно обирає авторів для своїх постановок, адже переконаний, що вдало вибрана п'єса — це вже п'ятдесят відсотків успіху.
«Володимир добре обізнаний із сучасним театром. Працює в манері добротного сценічного реалізму. Актори у його виставах працюють осмислено. Вони не лише допомагають йому реалізувати творчий задум, а й самі виступають співтворцями. Для нас він дорогий тим, що цінує атмосферу домашнього театру, котра склалася в колективі за двадцять п'ять років»,— таку коротку, але влучну характеристику режисерові дав художній керівник КАМТМ «Сузір'я», народний артист України Олексій Кужельний.
До речі, коли О. Кужельний уперше перечитав текст п'єси «Страх бажання», то не побачив, як можна втілити її на сцені. Але нерідко твори самі шукають режисерів і акторів. Так само п'єса «Страх бажання» знайшла В. Борисюка. А вже він переконав художнього керівника «Сузір'я» та акторів, чому потрібно здійснити постановку цього твору.
Варто зазначити, що задум поставити Теннессі Вільямса виник у Борисюка майже двадцять років тому. Та робота була завершена лише минулої осені. По суті, «Страх бажання» — це оригінальний твір, створений режисером на основі оповідання Вільямса «Бажання і чорношкірий масажист» та п'єси «Раптом минулого літа». Ці два твори єднає таке незвичне для нас явище, як канібалізм. Але театр, насамперед, алегорія, і, звичайно ж, усе зображене на сцені не потрібно сприймати буквально.
Насамперед — це канібалізм психологічний. І в наш непростий час, щоб відбутися як особистість при повазі до інших думок, треба, аби вистачило розуму та мужності, щоб відстояти свою власну позицію, навіть тоді, коли вона не збігається з тим, що думає більшість. А якщо пливти за течією, то тебе обов'язково «з'їдять», і ти ніколи не станеш справжньою особистістю. Це, звичайно, не аксіома, а лише одна з думок, що виникає під час перегляду «Страху бажання».
На противагу цій думці звучить цитата з вистави, що «добровільне підкорення насильству — це шлях до очищення». Можливо, хтось погодиться з цими словами, а хтось зауважить, що приниження — не кращий шлях до гармонії, і під ним може ховатися банальна гординя.
У кожного з героїв «Страху бажання» є частинка автора. Це і сам Теннессі Вільямс у виконанні заслуженого артиста України Анатолія Ященка; це і його частка в образі Віолетти Вінебл (народна артистка України Неоніла Білецька), яку дехто сприйме, як мало не Богоматір, а хтось — навпаки; і в образі Кетрін (Тетяна Круліковська), що може здатися і блудницею Магдаленою, і жінкою з багатьма чеснотами; це і лікар Цукрович (Павло Алдошин), який хоче в усьому докопатися до істини. До речі, жіночі образи подані з проекцією на біблійний сюжет, і кожна з них змагається за вплив на Себастьяна, який хоча й не присутній на сцені, однак, по суті, є чи не головним персонажем.
Режисер залишився вірним собі у новій постановці. Йдучи на творчі експерименти, він водночас намагався максимально відтворити добу, в якій жили його герої. Отож сцена стилізована під Америку 30-х років минулого століття, звучать популярні джазові мелодії того періоду. Все це створює ефект достовірності.
Дійсно, вистава вийшла непроста. Але це швидше її перевага, ніж недолік. Вона дарує глядачеві суміш емоцій. Від іронічних посмішок до сліз. Очевидно, так і має бути в трагікомедії. А взагалі нам дуже не вистачає таких складних вистав, де кожен зробить лише свій висновок, який може бути далеким від авторського та режисерського задуму.
Едуард ОВЧАРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- «ФАУСТ» ХХІ СТОЛІТТЯ?
- АЛЕ-АП!
назад »»»