ГАЗОВІ ГОРИЗОНТИ
На початку травня у Брюсселі презентовано серйозні можливості України у газовій сфері, які, можливо, будуть затребувані у ЄС. Але використати ті потуги, які пов'язують із нашою ГТС та її газовими сховищами, не проти і Росія. Вона, до речі, демонстративно проігнорувала участь у брюссельському засіданні круглого столу, присвяченому розвитку українського газового ринку.
Посол Росії в Україні М. Зурабов на брифінгу у Києві пояснив причину такого підходу тим, що Москва критично ставиться до створення тристороннього, тобто за участі і ЄС, газотранспортного консорціуму з управління українською ГТС. Адже європейська сторона не підтверджує обсягів споживання російського газу, що йтиме через українську ГТС.
Росія вустами свого посла пообіцяла, що при створенні двостороннього консорціуму транспортуватиме щонайменше 60 млрд кубів блакитного палива через нашу трубу. Мовляв, європейці нині активно розвивають альтернативні джерела енергетики, обсяги російського палива не задекларовані, тож участь їх у консорціумі сумнівна. Якщо Україна надасть свою ГТС, а Росія — виробник газу запропонує паливо для транспортування, то необхідні гарантії третьої сторони з прийняття газу. Їх поки немає.
Європейці були налаштовані благородніше й заявили, що Москва, Київ, Брюссель мають співпрацювати у газовій сфері. І відповідь на запитання — як саме, хотіли б отримати вже цьогоріч. Зокрема, як модернізуватиметься й експлуатуватиметься наша ГТС. Не без підтримки Брюсселя наша труба могла б качати газ реверсом з Польщі та Словаччини до України. Ухвалення рішення щодо нашої ГТС європейці залишають українському уряду та парламенту. Їм доведеться визначатися, з ким і як реформувати «Нафтогаз» і чи давати зелене світло на його приватизацію.
Кілька тижнів тому Кабмін підготував та передав до Верховної Ради законопроект, яким фактично скасовується заборона на оренду і приватизацію ГТС, «Нафтогазу» та його дочірніх підприємств. Влада допускає можливість передачі в оренду ГТС у рамках створення консорціуму з її управління. Поки розглядаються варіанти двостороннього з Росією і тристороннього — з Росією та ЄС.
Екскурс в історію
Спроби ухвалити закон про реформування ГТС, який передбачав дозвіл на її приватизацію, були ще торік. За прогнозами песимістів, десяте січня мало стати початком кінця вітчизняної ГТС як українського стратегічного об'єкта. Однак тоді депутати вирішили не поспішати й дочекатись офіційної інформації від уряду про хід газових переговорів у Москві і після цього ухвалювати доленосне рішення. Про необхідність витримати паузу у газотранспортних питаннях говорили і у Партії регіонів.
А саме — до завершення енергетичних перемовин із Росією передчасно ухвалювати документи про реформування газотранспортної компанії. Поки не почули про позитивні наміри сусідки піти на поступки у газовій ціні, не слід робити випереджуючі кроки, аби стимулювати переговори. Поспішати не варто, лише досягнувши потрібних результатів, доцільно приймати важливі закони.
В опозиції тоді били на сполох, закликали відмовитися від приватизаційної ідеї. Фігурантка резонансної газової справи Ю. Тимошенко, яка вже відбувала покарання в колонії, звернулася з антиприватизаційним листом до депутатів і громадськості. І нагадала, що 1999 р. Верховна Рада включила «Нафтогаз» до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. У 2007 р. Ю. Тимошенко стала автором закону про заборону будь-яких маніпуляцій з українською ГТС.
Тоді за той закон проголосувало понад 400 депутатів. Адже розуміли, що ГТС є не просто трубою з якоюсь кількістю кранів, а енергетичною основою нашої політичної незалежності. Це — сила і значущість України на світовій політичній арені. Це — історичний скарб, яким не може розпоряджатися будь-хто. Опозиціонери переконували, що отримати вигідні для України ціни на газ можна і без радикальних кроків, які дозволяють приватизацію ГТС.
Комуністи, навпаки, звинувачували владу у зволіканні зі створенням газотранспортного консорціуму. Мовляв, та нічого не зробила, аби досягти нового рівня економічних зв'язків з Росією, які б дозволили повною мірою забезпечити енергетичну безпеку України та прийнятні для нашої економіки ціни на газ.
Нові аргументи
Нині влада переконує, що приватизація ГТС необхідна для реформування газового ринку за європейськими стандартами. Але, як кажуть англійці, якщо у ваші двері постукали, ви можете припустити, що до вас завітала англійська королева. Проте, скоріше за все, у сусіда закінчилися сірники. Теперішні зміни пов'язані з перспективами створення структури з управління ГТС, консорціуму, про який уже багато років говорять.
Однак вони пропонуються не у слушний час. Оскільки мають бути зафіксовані попередні домовленості щодо участі у консорціумі всіх зацікавлених сторін. І лише після цього варто вносити зміни до законодавства. Тоді такі дії будуть послідовними, прозорими. Думки експертів розділились. Одні вважають, що до управління, а відтак і до модернізації нашої труби, треба залучити іноземних партнерів.
Основна ж проблема — визначитися з подальшою долею ГТС. Чого ми від неї хочемо. Уявляємо її у вигляді фетиша, складової суверинітету і діятимемо за принципом «не діставайся нікому». Чи розглядаємо як економічний об'єкт, котрий мусить працювати і приносити прибуток. Роздержавлення ГТС призведе до того, що частина її власності чи в кращому випадку доступ до управління отримає Росія. Це означає, що Україна вже не буде єдиним транзитером російського газу через свою територію, до контролю над яким не має доступу «Газпром».
Услід за «Північним потоком» реальністю може стати «Південний потік». Це змушує Україну йти на поступки Росії, серед яких експерти називають її участь в управлінні нашою ГТС, оплату за російський газ у рублях та лояльнішу позицію України в інших питаннях актуальних переговорних процесів. Реформування ГТС не можна уникнути, у нинішньому вигляді «Нафтогаз» не може існувати. Без модернізації система знецінюється, але для нашої держави її оновлення — непосильний фінансовий тягар.
Найкращий спосіб запобігти цьому — створити газотранспортний консорціум за участі трьох сторін — України, Росії, ЄС, переконують фахівці. Головне, щоб на цьому шляху вдалося втримати баланс і не втратити контролю над своїм стратегічним ресурсом. Проте у період фінансової кризи Європа не поспішає вкладати гроші в економіку інших країн. А Росія не надто хоче бачити ЄС учасником такого об'єднання.
Її мета — створити консорціум на двосторонній основі, припускають аналітики. Якщо так станеться, то наша труба залишиться нашою тільки теоретично, прогнозують експерти. Росію українська ГТС завжди цікавила і цікавитиме, тож вона використовуватиме всі важелі впливу, аби отримати над нею контроль. Поки ЄС не висловив однозначної позиції, чи братиме участь у консорціумі з Україною і Росією. Лише підтвердив бажання виділити 308 млн євро на реконструкцію ГТС. Цих грошей наша країна чекала більше двох років.
Євросоюз не підтвердив своїх намірів про виділення великої кредитної лінії для модернізації труби. Зате лояльно ставиться до законопроекту, що передбачає приватизацію ГТС. Позитив законопроекту у тому, зауважують експерти, що нарешті всі потенційні учасники консорціуму побачили конкретний предмет розмови — магістральні газогони і газосховища. Україна зацікавлена в тому, аби європейські компанії та фінінститути були учасниками консорціуму, бо це буде вагомим стримуючим фактором для «Газпрому».
Важлива складова
Законопроект передбачає приватизацію підземних газосховищ — надзвичайно важливої складової ГТС. Як відомо, процес їх створення в Україні стартував на початку 1960-х. Перші сховища призначалися для того, аби забезпечити безперебійне постачання блакитного палива Києву і промисловим центрам східних областей. Коли радянський газ почали постачати до Європи, українські сховища мали гарантувати стабільність тих поставок.
Для цього у 1970–1980 рр. у відпрацьованих газових родовищах Західної України побудували п'ять газосховищ, в тому числі найбільше у Європі Біличе-Волицько-Угерське. Нині Україна має 13 газосховищ місткістю 32,1 млрд кубів. Вони можуть щодоби приймати 200 млн і віддавати 300 млн кубів газу. За цими показниками наша країна посідає друге місце у Європі, поступаючись лише Росії (63,5 млрд кубів). При цьому 80% потужностей наших сховищ припадає на західний комплекс.
Після розпаду Радянського Союзу виникла колізія: з одного боку, газосховища перебувають у власності нашої країни, з іншого — потрібні вони у першу чергу «Газпрому» для виконання зобов'язань перед європейськими споживачами. Аби її вирішити, у першій половині 1990-х росіяни запропонували створити спільне підприємство «Газтранзит», якому б відійшли два найбільших сховища — Богородчанське і Біличе-Волицько-Угерське сукупною місткістю 19,35 млрд кубів.
Ця пропозиція була пов'язана з погашенням Україною боргів за російський газ. Але вона загубилась у безкінечних суперечках. Пізніше «Газпром» і «Нафтогаз» перейшли на комерційні відносини: порівняно низькі тарифи за зберігання російського газу у наших сховищах компенсувалися дешевим блакитним паливом для України. Однак після низки гучних скандалів і звинувачень нашої держави у розкраданні переданого на зберігання російського газу від цієї системи взаєморозрахунків відмовились.
Нинішня схема гарантування стабільних поставок газу до Європи виглядає так: у весняно-літній період «Нафтогаз» за власні кошти закуповує і закачує у сховища весь обсяг газу, необхідний для безперебійної подачі у західному напрямку. Запаси у сховищах потім використовують для сезонного збільшення транзиту в Європу. Взамін «Нафтогаз» взимку отримує оплачений раніше газ із поточних російських поставок. Хоча це не заважає Москві постійно звинувачувати Київ у несанкціонованому відборі газу взимку, аби прикрити технологічні проблеми у самого «Газпрому».
У російського газового монополіста не вистачає власних газосховищ, щоб згладжувати пікові навантаження на систему споживання газу в середині країни. В результаті взимку при різкому зростанні обсягів споживання знижується потужність потоку на експорт, бо родовища продовжують працювати у попередньому режимі. А значить, без закачаного в українські сховища резерву повноцінне виконання європейських контрактів неможливе.
Знижуючи обсяги транзиту через Україну, «Газпром», звичайно, буде зменшувати і свою залежність від наших газосховищ. Однак, незважаючи на масштабні інвестиції російського газового монополіста у будівництво системи газосховищ у Європі, українська мережа, як і раніше, залишається найбільш затребуваною. Так що сценарій з приватизацією наших газосховищ, напевне, потішить росіян.
Перспективи
Невідомо, як піде законопроект, бо у Верховній Раді неоднозначне ставлення до нього. Поки ніяких принципових невідворотних кроків не відбулося. За логікою майбутнє української ГТС потрібно вирішувати у трикутнику — Україна, Росія, Європа. Росія має опікуватися наповненням нашої труби, а з ЄС слід розв'язати проблеми щодо експлуатації ГТС. Утім, участь «Газпрому» у консорціумі суперечить європейському законодавству. Україна вже приєдналася до Другого енергетичного пакета і повинна швидко адаптуватися до Третього, який забороняє «Газпрому» долучатись до таких проектів, як газотранспортні консорціуми.
Але якщо проект стратегічний, то європейське законодавство дозволяє робити винятки, як це було зроблено для будівництва «Північного потоку». У приватизації «Нафтогазу», ГТС, підземних газосховищ багато чого залежатиме від комуністів. Поки що відповіді на запитання, чи будуть вони голосувати за відповідний законопроект, немає. Їхній лідер обмежився констатацією, що юристи КПУ вивчають документи. А більш загальна позиція формулюється так — комуністи не проти створення міждержавного газотранспортного консорціуму, але українська ГТС має залишатися у державній власності.
Експерти додають: держава повинна зберегти за собою контроль над ГТС і діяльністю компаній у нафтогазовому секторі через нормативно-правову базу, через зобов'язання, що будуть виписані при приватизації. Опозиціонери не сумніваються в тому, що цей парламент ухвалить приватизаційний законопроект. Ніби все вже погоджено і буде проголосовано. Хоча у приватизації ГТС криються для України серйозні проблеми. І до неї не варто вдаватися. Вітчизняну ГТС не можна віддавати ні росіянам, ні американцям, ні європейцям.
Вона є унікальною, технічно поєднує дві функції — транзитну і постачання газу внутрішнім споживачам. Контроль над ГТС — це контроль над внутрішнім ринком, споживачами газу в Україні. Нині Росія будує обхідні транзитні маршрути, Європа скорочує споживання газу. Тож ГТС як транзитна система не так цікавить нашу північну сусідку, як контроль над внутрішнім забезпеченням паливом. Якщо парламент проголосує за приватизацію, це буде передостаннім кроком перед розвалом нашої держави, запевняють опозиціонери. А Росія зацікавлена у тому, аби українська держава зникла. Це відомо з багатьох висловлювань російських політиків.
Якщо відбудеться приватизація ГТС і Росія долучиться до цього, рік-півтора можна мати нижчі ціни на газ, а потім вони можуть підскочити. Однак ще одним аргументом уряду на користь реформи «Нафтогазу», який мусить вплинути на парламент, може бути те, що реформи диктує ЄС, маючи на меті наведення порядку у газовій сфері. Це треба взяти до уваги і знайти компромісний варіант. Реформування «Нафтогазу» — питання актуальне, пов'язане з Брюссельською декларацією, яку Україна підписала кілька років тому ще за президентства В. Ющенка та прем'єрства Ю. Тимошенко. Це одне із зобов'язань перед ЄС, де реорганізаціія «Нафтогазу» — одна з найважливіших складових реформування енергетичного сектора України.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»