ВРАЖЕНІ ПОБАЧЕНИМ...
18 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ
У Вінниці є Національний музей-садиба Миколи Пирогова — єдиний у світі музей, експонати якого розповідають про життя і медичну практику відомого хірурга.
У 1861 році Микола Пирогов, звільнений з посади попечителя Київського навчального округу, місцем проживання обрав подільське село Вишню, придбавши там садибу. Залишаючи береги Дніпра, він, прощаючись зі своїми колегами, сказав:
— Пізньою весною, після тривалої суворої зими, я буду орати і засівати мої поля, занедбані, засмічені плевелами і з сараною, що закопалася тут. Я трудитимуся в поті чола, розпушуватиму і очищатиму землю...
Перш ніж придбати садибу, Пирогов у лабораторії Київського університету святого Володимира ретельно вивчив хімічний склад ґрунту. Ознайомившись із результатами дослідження, він був вражений родючістю подільської землі, до того ж йому неабияк сподобалося місце розташування садиби: вона була оточена березово-дубовими гаями, поруч плескався ставок. Поселившись у садибі, одразу зайнявся сільським господарством, а також вирощуванням лікарських рослин і квітів.
Життя славетного вченого обірвалося 23 листопада 1881 року. Незадовго до смерті він попросив рідних поховати його на території власної садиби. Історія не зберегла переконливих підтверджень, чи бажав Микола Пирогов бути забальзамованим, але незадовго до його смерті дружина, Олександра Антонівна, звернулася з листом до петербурзького вченого Давида Виводцева. У ньому вона, зокрема, писала:
«Милостивий Давиде Іллічу, вибачте, якщо я вас потурбую своїм печальним листом. Микола Іванович лежить на смертному ліжку. Ви надіслали йому до дня народження свою книгу про бальзамування. Чи можу я сподіватися, що ви застосуєте свої знання для бальзамування його тіла, яке я хотіла б зберегти у нетлінному вигляді. Якщо ви згодні, то повідомте мені про свої умови, і тоді, коли Господь припинить його жорстокі страждання, я повідомлю вам. Якщо ж побажаєте приїхати раніше, телеграфуйте».
Цей лист датований 25 жовтня 1881 року, а менш ніж за місяць Миколи Івановича не стало. Давид Виводцев не міг не прислухатись до побажання дружини Пирогова, якого дуже поважав і як ученого, і як людину. Тож на четвертий день після смерті тіло вченого було забальзамовано. Бальзамування, за спогадами очевидців, тривало близько чотирьох годин, і результат його шокував усіх присутніх: вони побачили, як писав згодом один з очевидців цього діяння, «живого Пирогова, який більше нагадував сплячу людину, ніж небіжчика».
Труну, в яку помістили тіло, виписали аж з Австрії. Вона була спеціально виготовлена для зберігання бальзамованого тіла. Так, окрім верхнього, суцільного віка, було ще внутрішнє, центральна частина якого — скляна. Загалом, за свідченням сучасників, Олександра Антонівна не мала намірів влаштовувати паноптикум: вона хотіла «хоч деколи бачити це миле серцю обличчя».
Коли постало питання про місце поховання, рідні згадали останню волю покійного — знайти останній спочинок у власному саду, посадженому власними руками. Але поховання на території садиби Святий Синод Російської православної церкви дозволяв лише за умови обов’язкового перенесення останків на кладовище в разі переходу садиби до іншого господаря. Рідня не погодилася з таким вердиктом святих отців, і було вирішено спорудити склеп. Для цього сім’я спеціально придбала ділянку на одному із сусідніх кладовищ неподалік села Шереметка.
24 січня 1882 року труна з тілом Миколи Івановича була встановлена в склепі. Після цього над усипальницею спорудили капличку, а згодом — невеличку церкву. Її зводили, щоправда, довго, бо не вистачало ні будівельних матеріалів, ні робочої сили, та в 1885 році будівництво все ж було завершено. А через кілька місяців — навесні 1885 року — вдова Пирогова звертається до єпископа Подільського і Брацлавського з проханням дозволити «установку дзвіниці з північно-східного боку, майже на одній лінії з вівтарем». Отримавши такий дозвіл, Олександра Антонівна замовила у Москві два дзвони, заплативши за них дві тисячі рублів. Три позолочені хрести для церкви виготовили робітники одного з київських заводів. Після цього церква була освячена на честь одного з найбільш шанованих святих — Миколи Чудотворця.
До речі, з боку родини Пирогових при розміщенні тіла в церкві-усипальниці не було порушено жодного християнського канону, бо тіло покійного помістили нижче рівня земної поверхні. Більше того, професор Виводцев погодився на бальзамацію лише після того, як отримав на це дозвіл не лише влади, а й церковних ієрархів.
Підтриманням належного порядку у Миколаївській церкві-усипальниці опікувалася Олександра Антонівна, свято оберігаючи пам’ять про геніального вченого. Незадовго до смерті, у 1902 році, вона залишила заповіт, в якому було написано:
«Поховати мене скромно, але хоч де б я померла, прошу перевезти моє тіло до Вишні і поховати у погості нової церкви, при вході до неї. Поставте на моїй могилі білий кам’яний хрест.
Той, хто володітиме садибою, має утримувати в належному стані будівлю церкви, її огорожу і склеп, де покоїться прах мого чоловіка Миколи Івановича Пирогова. У випадку продажу садиби, господар має внести на рахунок державного банку п’ять тисяч рублів. Відсотки з цієї суми мають витрачатися на утримання церкви, огорожі і вже згадуваного склепу».
Поховали Олександру Антонівну там, де вона й хотіла: навпроти головного входу до храму, а в самому склепі поруч з батьком похований його старший син — Микола, який відійшов у вічність через десять років після батька.
На жаль, побажання вдови Пирогова не завжди виконувалися, як слід. На щастя, революції, громадянська війна, коли влада у Вінниці змінювалася ледь не щодня, не надто позначилися на збереженні тіла Миколи Івановича.
У 1926 році на І Всеукраїнському з’їзді хірургів професор Іван Греков заявив, що «останки Пирогова перебувають у вкрай занедбаному стані». Після цього була створена спеціальна комісія, яка, ретельно обстеживши їхній стан, доповіла про результати роботи з’їзду. А його учасники звернулися до наркомату охорони здоров’я УРСР з проханням «виділити кошти на ремонт склепу і приведення в порядок тіла Миколи Івановича Пирогова». Незабаром необхідна сума була асигнована.
У 1935-му, на 125-ті роковини від дня народження вченого, й професори Вінницького медінституту Микола Болярський і Григорій Гуревич клопотали перед обласною владою про створення у Вінниці музею Миколи Пирогова. У своєму листі до чиновників вони, зокрема, писали:
«Пирогов належить не лише тій країні, де народився. Він належить світовій хірургії, і справа честі вітчизняних хірургів, прямих спадкоємців Пирогова, увіковічнити його пам’ять. Кращим пам’ятником Пирогову є створення з будинку, де він жив, музею історії хірургії». Тоді вчених «не почули». Але в 1939-1940 роках, коли наближалася чергова дата від дня народження вченого, наркомат охорони здоров’я УРСР і Українське відділення Пироговського товариства лікарів знову порушили питання про спорудження у Вінниці меморіального комплексу. На цей раз можновладці прислухалися до побажань громадськості, і початок робіт було призначено на літо 1941 року...
Тільки-но Україну було звільнено від гітлерівців, Рада народних комісарів УРСР видала розпорядження, в якому зазначалося:
«З метою увіковічнення пам’яті основоположника військово-польової хірургії М. І. Пирогова організувати музей його імені і вжити заходів для збереження останків ученого, тіло якого перебуває у склепі».
Ще, як мовиться, не висохло чорнило на цьому документі, як до Вишні прибула комісія, призначена начальником головного військово-санітарного управління Червоної армії Євгеном Смирновим. Обстеживши церкву, тіло Пирогова, вона дійшла висновку, що «фашистська окупація дуже їм зашкодила, зокрема труна з тілом Миколи Пирогова і садиба перебувають у вкрай занедбаному стані».
У травні 1945 року було створено комісію, якій належало провести роботи по відновленню тіла вченого. Не переповідатиму всіх подробиць робіт, які тривали майже п’ять місяців, а скажу лише, що вченим поталанило зробити, здавалося, неможливе — відновити обличчя Миколи Івановича, значно загальмувавши процес розпаду тканин тіла.
Фахівці кажуть, що це був єдиний в історії світової науки випадок, коли тіло людини, яке тривалий час перебувало у надто несприятливих умовах зберігання, через 65 років після смерті, було так якісно відновлено. Це, до речі, була перша ребальзамація тіла Миколи Пирогова. Водночас проводилися ремонтно-реставраційні роботи в будинку вченого і його садибі. Після того, як вони були завершені, 9 вересня 1947 року відбулося урочисте відкриття музею. Цей день був обраний не випадково: рівно 100 років тому, 9 вересня 1847-го, Микола Іванович уперше у світі в історії війн застосував на полі бою ефірний наркоз для знеболювання при хірургічних втручаннях.
Наступні роботи з ребальзамації тіла Пирогова були проведені у 1956-му і 1973 роках українськими вченими М. Далем і Р. Синельниковим та їхніми колегами. У 1979-му до відновлювальних робіт залучалися вчені Московського науково-дослідного і навчально-методичного центру біомедичних технологій. Зважаючи на обсяг виконаних робіт, їхню новизну і результати, вони стали унікальними. При цьому фахівці кількох російських науково-дослідних інститутів скла і світла виготовили новий герметичний саркофаг і спеціальне освітлення.
Узимку 1980 року український уряд розпорядився щодо проведення в музеї М. Пирогова реставраційно-відновлювальних робіт. Згідно з цим розпорядженням, а також наказом міністра охорони здоров’я СРСР Б. Петровського були визначені заходи щодо створення оптимальних умов для довготривалого зберігання тіла Пирогова.
Активну участь у ребальзамації тіла Миколи Пирогова брали і беруть вчені Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова, працівники музею. Для цього в музеї-садибі обладнано спеціальну лабораторію, в якій проводилися ребальзамації і в 1994-му, 2000-му та 2005 роках.
Микола Пирогов народився в Москві, однак значна частина його життя минула на українській землі. Нагадаю, що протягом кількох років він очолював Одеський та Київський навчальні округи, а оселившись під Вінницею, приймав хворих бідняків.
Національний музей-садиба Миколи Пирогова нині у чудовому стані. Щороку його відвідують десятки тисяч людей — як громадяни України, так і інших країн. Кожен охочий має можливість ознайомитися з експозиціями музею, що наповнені багатьма рідкісними матеріалами.
На території садиби відтворено операційну, приймальню і аптеку вченого, а також відреставрований внутрішній інтер’єр церкви-некрополя. Музейний комплекс складається з будинку Пирогова, будинку-аптеки, церкви-некрополя, де ось уже майже 130 років зберігається тіло прославленого вченого, садиби, площа якої становить майже 20 гектарів. Тут, до речі, досі ростуть дерева, посаджені особисто Миколою Івановичем. Експозиція, розгорнута в 20 музейних залах, широко відображає лікарську, педагогічну і громадську діяльність ученого.
Геннадій ПЕРОВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»