ПІД ЗАВІСОЮ «МИРНИХ» ЯДЕРНИХ ВИБУХІВ
Військовики, порушуючи елементарну техніку безпеки, про яку йшлося у ряді важливих міжнародних документів, робили свою справу — випробовували вплив атома на все живе і суще.
Ось один із таких документів. Минає півстоліття (1963 р.), як було ухвалено між СРСР, США і Англією погодження про заборону випробування ядерної (атомної) зброї в атмосфері, космосі і під водою. Її схвально зустрів світ — дещо пригальмувалася шалена гонка озброєнь, холодна війна, яка могла б тоді перетворитися на гарячу. Ще позитив цього документа — там зазначалося, що всі зусилля держав слід спрямувати на мирне використання атомної енергії, але в межах суворої безпеки для людства, навколишнього середовища.
Протягом 1976–2001 рр. між Україною і Росією було прийнято ще кілька знакових документів про заборону використання ядерної зброї в означених та інших сферах. І більш конкретно наголошувалося на безпеці використання ядерних вибухів у мирних цілях.
Десь із 1965-го по 1988 рр. радянські ядерні мирні вибухи подрібнювали скельну породу, допомагали шукати корисні копалини, використовувалися для сейсмозондування земної кори і мантії, створювали русла штучних каналів і рік (навіть Єнісей та інші великі сибірські ріки планувалося повернути в засушливу Середню Азію та інші регіони — слава Богу, що це не стало реальністю), посилювали прибавку нафти і газу до ослаблених свердловин.
Спектр використання ядерних вибухів намічалося чимраз збільшувати і поширювати для поліпшення господарської та іншої діяльності. Американці, як і ми, ядерні заряди широко використовували для створення масштабних підземних ємностей для зберігання енергетичного палива.
Як відомо, всі без винятку атомні проекти в СРСР — глибока таємниця. Тільки недавно стало відомо, що протягом кількох десятиліть було здійснено понад 700 «мирних» ядерних вибухів. На жаль, деякі з них проведено з метою вивчення «стійкості особового складу і військової техніки щодо факторів ядерного вибуху». Зокрема, через нелюдські випробування пройшли близько 450 тисяч радянських військових, у тому числі й чимало українців.
Тоцькі навчання
У 50–60 рр. минулого століття гонка озброєнь, особливо між США і СРСР, досягла апогею. До тоцьких навчань американці провели не менше 10 атомних вибухів, в яких брали участь кілька десятків тисяч солдатів і офіцерів, наче б без будь-яких засобів схоронності. Утім, у це не віриться, адже навіть за великі гроші нормальна людина не піде добровільно на смертельне ядерне опромінення. Тому радянське керівництво тоцькі військові навчання (1954 р.) провело з метою убезпечення країни від можливого нападу супротивника.
Той полігон, розташований між Самарою і Оренбургом, найбільш підходив для проведення великомасштабних навчань — було задіяно 600 танків і самохідно-артилерійських установок, 500 гармат і мінометів, 600 бронетранспортерів, 320 літаків і 6 тисяч тягачів і автомашин різного призначення. Пересічна місцевість дуже посприяла послабленню негативних фактів ядерного вибуху.
Вранці, близько 10-ї години, літак-носій ТУ-4 (пілот В. Кутирчев, незважаючи на запобіжні заходи, отримав значне радіоактивне ядерне опромінення і невдовзі помер) з висоти 8 тисяч метрів скинув атомну бомбу, яка вибухнула через 48 секунд на висоті 350 метрів від поверхні землі. Через 5 хвилин після вибуху бомби почалась артпідготовка і бомбардування авіації. За 40 хвилин вартові радіаційної розвідки (фактично смертники), які прибули до району епіцентру вибуху, визначили, що рівень радіації через 1 годину після вибуху в зоні 350–850 метрів становив десь у середньому 50 Р/ч.
З цього приводу наведемо спогади учасника тих подій М. Даниленка з України: «Через три години після вибуху почалась атака вояків. Рухались ми у бронетранспортерах повільно зі швидкістю 16–18 км/год. Ще донедавна чарівна природа на наших очах стала пусткою. У селах Махівка, Іванівка, Орловка горіли житлові будинки. Вантажні автомашини і літаки теж палали. Від вікового дубняку нічого не залишилося. Територію у радіусі 50 км від епіцентру вибуху розбили на 5 зон. Із зони 1 (до 8 км) повністю вивезли людей. У зоні — 2 (8–12 км) за три години до вибуху частину людей сховали в укриття, а тим, котрі не встигли потрапити в більш-менш безпечне місце, запропонували під час сигналу (вибух) лягти лицем на землю. У зонах 15–50 км від вибуху теж нічого путнього не запропонували селянам, як лягти ниць на землю у видолинках. На жаль, це людям не допомогло уберегтися від негативного впливу атомного вибуху — вони почали хворіти».
А яка ж реакція уряду після «мирного» вибуху атомної бомби? У газеті «Правда» за 17 вересня 1954 року з’явилося повідомлення ТАРС: «Відповідно до планів мирних науково-дослідних і експериментальних робіт у Тоцьку проведено випробування одного з видів атомного вибуху. Отримано цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішувати проблеми захисту країни від можливого ядерного нападу і використання атомної енергії в мирних справах».
Невдовзі авторитетні ЗМІ повідомили, що в результаті випробування ядерної зброї на Тоцькому полігоні чимало тисяч вояків і мирних жителів отримали ядерне опромінення. Ще раз було підтверджено, що півстолітнє погодження про заборону випробування ядерної зброї у важливих сферах актуальне і нині. Його треба суворо додержуватися, а не брязкати зброєю, як це тепер робить Північна Корея, бо це може призвести до всесвітньої катастрофи.
Протягом 1974–1987 рр. в Астраханській області було проведено 15 підземних «мирних» ядерних вибухів, у Якутії — 12, на Пермщині — 10. Замовляли також «свої» атомні вибухи і союзні міністерства. Як правило, військовики (якраз їм у цьому ділі належить монополія) ніколи не заперечували, оскільки кожний подібний вибух заодно ставав випробуванням атомної зброї.
...І стався землетрус
На території України було проведено два ядерних вибухи. У 1967 році в Донецькій області ядерний вибух дегазифікував вугільні пласти. У жовтні 1971-го на 35-й свердловині Хрестищинського родовища сталася аварія. З потужного пласта, розташованого на двокілометровій глибині, з жахливим ревом і свистом вирвався потужній потік газу. За кілька хвилин усе навкруги вкрила газова хмара. Навколишню територію залив конденсат.
Аби уникнути великих неприємностей, довелося газовий фонтан підпалити. Його полум’я відразу сягнуло десятків метрів заввишки. Чимало жителів, які мешкали поблизу палаючої свердловини, евакуювали. Спекота стояла нестерпна, тому житлові будинки спалахували, пожежники їх заливали потужними струменями холодної води. Не допомагала раніше випробувана традиційна практика задавлювання газових фонтанів, коли у похилі свердловини під тиском запускали важкий розчин, — потужний тиск газу відразу його випльовував разом із трубами.
Під час проведення однієї такої спроби загасити палаючий газовий фонтан сталася трагедія, в якій загинули двоє робітників. Аби не накликати ще більшої біди, харків’яни змушені були звернутися по допомогу до таємничого в ті часи Міністерства середнього машинобудування, яке опікувало ядерну, космічну та інші секретні галузі.
Його спеціалісти запропонували погасити цей фонтан, застосовуючи ядерний вибух. Потужний заряд спустили в одну з похилих свердловин, але спеціалісти і військові перестрахувалися. Тому під час вибуху задрижала не тільки земля під ногами, повилітали шибки у вікнах будинків сусідніх районів Полтавської області, а й стався землетрус силою 2,5–3 бали, який завдав значної матеріальної і моральної шкоди людям.
Правда, газове полум’я вдалося пригасити, потім його остаточно відрегулювали. Ризик застосування ядерного вибуху в Хрестищах був надзвичайно великим, бо значна частина Східної України, в тому числі Слобожанщина, знаходяться у Дніпровсько-Донецькій впадині, а Харків — в її бортовій зоні. А ще під час того ядерного вибуху постраждала екологія, яку й досі не вдається привести до ладу.
Віталій СТЕГНІЙ
також у паперовій версії читайте:
- НА ЧОМУ ЇЗДИМО?
назад »»»