НЕЛЛІ КОРНІЄНКО: БЕЗ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВА ВПАДЕ
Наш гість — доктор мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв України, фундатор Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса Неллі Корнієнко. Номінант Міжнародної премії КІОТО (аналог Нобелівської в гуманітарній сфері).
Представляла Україну в ЮНЕСКО упродовж 1982–1992 рр. Виступала з лекціями з проблем української культури в багатьох країнах світу, зокрема в Гарвардському і Нью-Йоркському університетах (США), в Росії, Йоркському університеті (Канада), в Єрусалимі, Ризі тощо. Автор низки монографій і численних статей.
У бесіді взяв також участь народний артист України, голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк.
— Неллі Миколаївно, пригадую стару примовку: «У футбол грають одиниці, але майже всі вважають себе футбольними фахівцями». Про культуру теж багато охочих погомоніти, бува зневажливо. Ви ж знаєте її глибинно. Отже, розумієте її значення.
— Мене неймовірно дивує ситуація довкола української культури. Іде третє тисячоліття. 118 нобелівських лауреатів вважають, що XXI ст. є століттям гуманітарної культури і гуманітарної свідомості. Відходять на маргінеси суспільного планетарного буття всі ті країни, які зробили ставку на сировину. Відбувається синтезування гуманітарних ідей з природничими і художніми.
Культура стає лідером і першим розвідником нових сценаріїв для антропної цивілізації. В історії так бувало лічені рази. Нині переддень саме такого сценарію, точніше, він уже розпочався. І саме за цих умов, коли світ іде зовсім в інший бік, в Україні відбувається демонтаж культури і гуманітарної свідомості. У статті «Варвари», надрукованій торік у «Дзеркалі тижня», я показала, як відбувається демонтаж, чому, в яких сферах, чим це загрожує тощо.
— Це справило враження на владу?
— Ні. Ну хіба що була реакція роздратування. Коли влада цинічно поводиться з культурою, система починає давати не просто збої. Відомо, що художня культура проставляє діагноз суспільству, вона випереджає академічну науку на півтора-два покоління, це доведено. Культура сигналізує про руйнівні процеси. Наше напівсуспільство, напівфеодальний олігархат із совковою інерцією архаїзують нашу країну, маргіналізують, що неприпустимо.
Якщо зупиняться всі наші шахти на тиждень, держава встоїть (інша річ — наскільки це буде складно). Але якщо раптом культура (зокрема, наука і релігія) на тиждень припинить в абсолюті своє існування, то держава просто впаде.
— Тобто порушення рівноваги матеріального і духовного життя в українському суспільстві матиме стратегічні наслідки?
— Безперечно. Недостатня увага до духовних засад украй негативно впливає на розвиток матеріальної сфери, а також на стан життя в Україні взагалі. Адже без чітких духовних цінностей і ясно артикульованих гуманістичних орієнтирів і відчутних дій щодо їх практичного втілення владою люди втрачають сенс життя і зневірюються у своїх силах. У країні панують хибні цінності, зростає корупція, злочинність, кричуща соціальна нерівність, падає рівень життя, знижується міжнародний авторитет країни.
Економіка без духовних принципів ситуації не витягне. І тут важлива роль культури як самоорганізуючої, саморегулятивної системи — адже вона може, вміє підтягувати більш спрощену систему економіки — саме цими її можливостями скористалася свого часу Франція, завдяки чому й увійшла тоді у сімку найрозвиненіших країн Європи. Можна навести як приклад і Японію...
Треба підвищити роль гуманітарної сфери життя. Для цього слід якісно змінити ставлення до неї. Потрібно з розрізнених гуманітарних структур і виконавчих інституцій створити ефективно діючу систему, у центрі уваги якої була б людина, а не лише гроші і вузька прагматика. Для цього треба змінити існуючу піраміду цінностей — сутнісно перевернути її, стимулювати генераторів ідей, а передусім — інновацію гуманітарної і художньої свідомості. Саме на цих китах будується громадянське суспільство. Варто знати дійсні, а не ініційовані лише рекламою потреби людей, отже, має бути постійно діючий робочий діалог між владою і громадянським суспільством.
Доцільно також з боку уряду ініціювати ухвалення Верховною Радою закону про гуманітарну експертизу важливих рішень, постанов і законів, що проходять інколи завдяки приватному лобіюванню, а не через реальні потреби людей. Потрібне і збільшення бюджетної підтримки гуманітарної сфери, активізації її життя тощо. Значна, найбільш кваліфікована і мисляча частина населення підтримала б таку політику і підключилася до її втілення в життя.
До Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, який я створила спочатку в міжнародному режимі, за кордоном, увійшли найкращі представники (на рівні академіків і професури) Канади, США, Німеччини, Франції, Росії. Ми його пробивали понад сорок років в Україні, певно, владі стало соромно, тож за підтримки Національної спілки театральних діячів України наш Центр 18 років тому узаконився в нашій державі.
Нині це єдина наукова гуманітарна установа в Україні, що за європейськими тестами одержала у 2012 році найвищу оцінку — категорію «А», вона є «провідною у своїй країні» і однією з «провідних у Європі», має «визначати політику держави» (навіть не галузі!) провідними експертами і передбачає «додаткове фінансування з бюджету».
Центр здобув статус національного і знову-таки є єдиним, хто одержав у НАНУ за підписом Б. Патона код з «фундаментальної науки» (нарівні з національними академіями), що теж вирізняє нас з усіх без винятку наукових інституцій під урядом, які в історії і радянської, і незалежної України завжди були прикладними. Розробляли лише галузеві нормативи тощо.
— А яке творче наповнення вашого Центру? Що його вирізняє?
— Ми — інноваційна установа з кількома стратегічними напрямками діяльності. Головне — реінтеграція української культури і науки у європейський і світовий контекст. Стратегічний план — не лише введення імені Леся Курбаса до світового наукового і культурного обігу, а й поширення його світоглядних принципів.
Здійснено понад 50 оригінальних авторських проектів, зокрема десятки вистав, випущено понад 30 книг — театрознавчих і драматургічних, проведено більше 20 міжнародних конференцій як в Україні, так і за кордоном, у тому числі мовою їх країн. Впроваджено цілий ряд майстер-класів для акторів, режисерів, хореографів, драматургів, комплексні проекти «Майстер-класи світової режисури», діяла лабораторія ВІАТ (Вільної інноваційної академії театру), існує унікальна студія Олега Драча АКТ і багато іншого.
Ми першими створили монографію «Український театр. 20 століття», яку викладають у профільних вишах, — відразу на нових засадах, тому що театрознавство попередників вичерпало себе. Воно описове — масив вистав просто описується поза сучасними теоріями і методологіями, поза відкриттям базових законів мистецтва.
У фокусі Центру — новітні інтерпретації української і світової класики та відкриття нових імен. У нас ставили вистави такі талановиті експериментатори, як Д. Лазорко, О. Білозуб, Г. Гладій, О. Чайка, О. Ліпцин, М. Нестантінер, А. Білоус, О. Шапаренко, І. Волицька, С. Швидкий, Л. Венедиктова, О. Балабан, В. Ткач, Венсан Гійом та інші. Започатковано Фестиваль молодої режисури ім. Леся Курбаса.
У Центрі вперше в Україні відкрито відділ драматургічних проектів, який очолює Неда Неждана і де працюють знані драматурги Ярослав Верещак та Олег Миколайчук. Здійснено десятки проектів: інтернет-бібліотека п'єс, публікація, переклади і видання драматургії, сценічні читання та вистави-першопрочитання п'єс, комплексні проекти «Наша Драма», «Інша Драма», «Трійця Лідії», «Авансцена», «Світова драматургія. Діалог театральних культур» та інші.
Ми співпрацюємо з 27 країнами світу з усіх континентів. Наші митці і науковці — у національних і зарубіжних енциклопедіях і довідниках. І головне — Центр розпочав принципово новий напрям у гуманітаристиці — нелінійне мистецтвознавство. Ми визнані світом.
— Як держава віддячує Центру за успіхи?
— «Віддяка» є особливо інтенсивною останні два роки, за часів попереднього міністра культури. Спершу Центр позбавили фінансування на комунальні послуги, тримаючи в лютий мороз без опалення. У ювілейний рік (торік Курбасу виповнилося 125, ювілей відзначався за рішенням Верховної Ради) — жодних коштів на реалізацію проектів. При цьому ми провели міжнародну конференцію, зібравши курбасознавців з усього світу — Росії, Польщі, Грузії, Франції, Італії, США, Канади... Згодом організували фестиваль молодої режисури. Натомість міська влада по-своєму «відзначила» ювілей: мало не забрала приміщення і не виселила на вулицю через формальний привід закінчення строку оренди. В один із нападів рейдери були озброєні автоматами.
Встояли. Та колишній міністр культури «підрубив корінь» — звільнив мене з посади директора. Чотири установи одразу запропонували роботу, я пішла в Інститут імені Рильського, та колектив умовив повернутися: я очолюю науковий відділ.
Третя «віддяка». Різко зменшили фінансування Центру — до 57% і лише на заробітну плату. І це попри національний статус і категорію «А», яка потребує за законом збільшення ставок, тим паче що співробітники Центру отримували найнижчу платню: на рівні прожиткового мінімуму.
— А що новий директор?
— Ні листів, ні акцій протесту... Нічого...
— А творчі новації?
— Певно, до новацій можна віднести те, що пані Ганна Веселовська зняла з посад дванадцять висококласних фахівців. Інших переставляє з місця на місце, порушуючи законодавство. Фактично нині відсутнє експериментальне начало, сцену заполонили прокатні вистави, що суперечить статуту Центру. Це робиться ніби для того, щоб заробити гроші, але Центр їх не бачить. Тривожить фінансова непрозорість. Глядач звернув увагу на те, що Центр ніби переорієнтувався на російську мову — вже на другий місяць «правління» на афіші з'явилося відразу п'ять вистав російською та суржиком з матом.
Був такий випадок, про який розповіли колеги. Після колядників, коли з кімнати вийшли Олег Драч і Микола Шкарабан, раптом з вуст прибічниці нової директорки лунає: «Русофобы ушли, можно перейти на наш родной, нормальный язык». Потім я цій пані в очі сказала: «І вам не соромно говорити таке під портретом Курбаса, який одержав гулагівську кулю в потилицю не лише тому, що створив європейський театр, а й тому, що боровся за українську мову, за українську культуру?»
А недавно сталося зовсім неймовірне для етики Центру Леся Курбаса. Директриса в нападі люті зламала мікрофон і розтрощила унікальний диск нашої сучасної оригінальної вистави «Катерина» за мотивами поеми й картини Т. Шевченка, поставленої Тарасом Жирком у співпраці з музичною лабораторією бандуриста-віртуоза й композитора Романа Гриньківа, заборонивши йому з'являтися в Центрі! Обоє — народні артисти України, шановані на батьківщині і за кордоном.
— Це просто жахливо!
— Тут докупи збирається багато чого незбагненного. Нова директорка вигнала науковців з конференц-залу, узурпуючи його під свій «кабінет». Та процес узурпації стосується не лише фізичних територій, а й ідейних. Ганна Веселовська виявилася плагіатором, тобто здійснила інтелектуальне мародерство, вкравши чимало чого з праць знаних театрознавців С. Васильєва та Н. Чечель. Створена з цього приводу комісія Інституту ім. М. Рильського НАНУ підтвердила плагіат. Плагіатор у науковому Центрі — це навіть не абсурд. Це несумісність із наукою. А коли плагіатор стає ще й директором...
У Німеччині соратницю Ангели Меркель — міністра науки — викрили у плагіаті, за п'ять хвилин та написала заяву і пішла з посади. Проблема авторських прав виходить нині і в Україні — не лише у Європі і Росії — на перший план. Європа навіть створила наукову методику розпізнавання плагіату. Гадаю, ми цим скористаємось — я маю на увазі наші вчені ради і ДАК.
— Ну і катавасія. Якось же має все це вийти на справедливість.
Лесь Танюк: — Тут, певно, етичніше відповісти мені. Парадокс полягає в тому, що призначення Ганни Веселовської відбулося за день до зміни статуту Центру, в якому — згідно із законом — прописано іншу норму: керівник має обиратися, а не призначатися згори. На засіданні наукового колективу 4 березня було констатовано, що Ганна Веселовська «не виправдала сподівань колективу», змінила стратегічний курс, порушила низку положень статуту Центру. На засіданні одноголосно було обрано новим директором Неллі Корнієнко.
Тож виникла патова ситуація: дводиректорність.
— Який вихід із цієї ситуації?
— Звичайно, Веселовська мусить піти як людина, яка не відповідає займаній посаді. Найбільший парадокс у тому, що сама Н. Корнієнко рекомендувала Г. Веселовську на директрису, побоюючись, що Центру можуть нав'язати людину зі сторони, яка, не знаючи справи, почне руйнувати набуте. А вийшло, бачите, за Огурцовим — Ільїнським з «Карнавальної ночі»: «Ведьму со стороны брать не будем — воспитаем в своем коллективе».
Жарти жартами, але Центрові Курбаса загрожує небезпека маргіналізації — з інноваційної, провідної в Україні і однієї з провідних у Європі установи вона дрейфує в бік звичайної «прокатної» інституції з невизначеними цілями, некреативними програмами, нечуттєвістю до нового світового наукового слова і думки. Попереднє керівництво міністерства скоїло дурню: відсторонено керівника, який створив Центр, привів його до найвищих здобутків і міжнародного визнання, бачить стратегію на роки вперед.
Центр має статус національного, але не одержує відповідних коштів, як усі національні театри, музеї тощо. Тож Міністерство фінансів має це переглянути.
Центр займається фундаментальною наукою, а не прикладною, та Мінкульт не платить відповідно, бо не має фундаментальних досліджень у принципі, тому грає у піжмурки і записує фундаментальні дослідження як прикладні, щоб платити менше.
З одного боку, Мінкульт не оплачує комунальні послуги Центру імені Курбаса. З іншого — Центру як державному бюджетному заробляти гроші заборонено. Нестиковка. Нестачу за дворічну «комуналку» я оплатив зі своєї кишені, і, повірте, це було для мене нелегко. Самі розумієте, далі я не платитиму. Це треба вирішувати на державному рівні.
Біля створення Центру за постановою Кабміну є Національна спілка театральних діячів. Ми є співзасновниками. Проте нас ніхто не питає, не радиться, на наші документи не звертають уваги. Це говорить про те, що указ, яким було створено Центр, чиновники постійно порушують.
Напрошується ідея: Національний центр імені Курбаса найкраще передати до Національної академії мистецтв України. Це б конструктивно вирішило проблему збереження Центру та нового наукового напряму, тим паче що це збігається зі статутною діяльністю Національної академії мистецтв України.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»