НОВИЙ ПОГЛЯД НА ДОЛЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Лише годину тривала прем’єра музично-драматичної вистави на одну дію «Шевченкові дороги», яка нещодавно відбулася в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва. Цілком зрозуміло, що вона привернула увагу багатьох шанувальників як цього театру, так і творчості великого сина українського народу.
Певну частку зацікавленості до цієї події додавала і та обставина, що автором сценарію і режисером-постановником нової вистави був популярний співак, соліст відомого естрадного ансамблю «Авіатор», поет-пісняр, композитор, актор, бард, перекладач і режисер Дмитро Тодорюк.
Як вокаліст, він у 2006 році закінчив Національну музичну академію України імені П. Чайковського, а як режисер музичного театру — у 2009 році (клас В. Курбанова).
Його постановки на сцені оперної студії НМАУ опер «Бастьєн і Бастьєна» В. Моцарта та «Іспанська година» М. Равеля були визнані вдалими, а дебютна постановка у Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва комічної опери Ф. Пуленка «Перси Тіресія» у 2010 році здобула премію «Київська Пектораль» у номінації «Краща музична вистава року» та диплом у номінації «Дебют».
Окрім Дмитра Тодорюка, над новою постановкою працювали: диригент Назар Якобенчук, художник Людмила Нагорна та хормейстер Анжела Масленнікова. До участі в новій виставі були залучені оркестр, хор театру, солісти оперної трупи та один соліст балету — Микита Сухоруков, який виконував невелику роль англійського трагіка Айри Олдріджа.
Відповідно до задуму постановників не було передбачено у виставі дотримання точної хронології життя Поета, а всі твори звучали мовою оригіналу. У постановці було використано твори Тараса Шевченка — поезії та листи, спогади сучасників про нього й музичні твори тринадцяти композиторів, зокрема К. Данькевича (увертюра до балету «Лілея»), М. Лисенка («Радуйся, ниво неполитая»), Д. Бонковського («Нащо мені чорні брови»), Я. Степового («Ой, три шляхи широкії»), Б. Лятошинського («Заповіт»), М. Вериківського (дует з опери «Наймичка»), І. Стравінського, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, Дж. Верді та інших.
Присутніх на виставі приємно вразили досить скромне, але вдале сценографічне рішення вистави, костюми персонажів, які були максимально наближеними до першої половини ХІХ ст., виконавці дійових осіб, насамперед — Дмитро Фощанка (Тарас Шевченко), Ольга Фомічова (Ангел часу), Мирослава Гаврилюк (Катерина Піунова), Тамара Ходакова (Сестра), Алла Пригара (пані Юнге), Сергій Шаповал (Строчило), Олексій Жмуденко (Донощик), Михайло Ракосій (граф Орлов). Досить вдалим були підбір музичних фрагментів, виконання вокальних епізодів, гра оркестру театру під орудою Назара Якобенчука, спів хору, режисерська концепція, позбавлена дешевої аффектації, манірності, претензії на оригінальність та епатаж.
Заслуговувало на повагу до постановників намагання по-новому змалювати образ Поета, розкрити невідомі грані його особистості. На запитання, яким ви хотіли зобразити великого сина українського народу, Дмитро Тодорюк відповів: «Я щиро прагнув показати і відповісти на запитання — «Якого Шевченка у нас не знають? Чому він був таким шанованим і популярним серед петербурзької інтелігенції? Чому познайомитися з ним бажали видатні європейські митці? Чому вважали за честь мати вдома портрет, намальований його рукою? Які життєві події поета приховані від більшості українців за хрестоматійним шкільним Шевченком?»
Саме із зернинок тих подій, переплетених у нашій виставі, глядач отримає відповідь на ці запитання і, сподіваюсь, відкриє для себе, окрім абстрактного Шевченка-поета, ще й Шевченка — живу людину...»
Чи вдалося це здійснити постановникам? Певним чином так, але, погодьтеся, протягом години неможливо розкрити в усій повноті таку величну особистість, а тим більше показати невідомі грані його характеру, яскраво зобразити обставини, що найбільш суттєво вплинули на його життя.
Дещо слабким виявився сценарій вистави, який лише зображає окремі події життя Тараса Шевченка, що суттєво вплинули на формування його особистості.
На жаль, вистава через недоліки сценарію, позбавленого чіткої структури, розпадається на окремі фрагменти, без смислового зв’язку. Хоча, попри ці недоліки, вона заслуговує на увагу як нова й оригінальна спроба сказати нове про великого українського Поета, по-іншому зобразити його неповторну особистість, почути його слово, яке і нині не втрачає своєї актуальності для сучасної України, та й для всього людства в цілому.
Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:
- СВЯТКУВАННЯ ЮВІЛЕЮ ДЖУЗЕППЕ ВЕРДІ
- ЩАБЕЛЬ ДО СВІТЛА: ВРЯТУЄМО СКАРБИ РАЗОМ
- ЯК НЕ ВБИТИ ВЛАСНУ МРІЮ?
назад »»»