СПОВІДЬ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
Нерідко навіть епізодична роль вимагає від актора значного напруження емоційних сил. Однак мало хто буде сперечатися, що найскладніше грати у моновиставах. Нині у нас не так багато акторів, які можуть бути наодинці із залою і утримувати увагу кількох сотень глядачів півтори години, а то й довше.
Безперечно, одним із визнаних майстрів сучасного мономистецтва є народна артистка України Лариса Кадирова, яка нещодавно втілила на Камерній сцені імені Сергія Данченка Національного театру імені Івана Франка образ геніальної українки Марії Заньковецької у виставі «Марія. Коли розлучаються двоє».
Це вже третя спільна робота Лариси Кадирової з польським драматургом та режисером Збігнєвом Хшановським. Попередні дві моновистави — «Стара жінка висуджує» та «Сара Бернар. Наперекір усьому» були тепло зустрінуті театральною публікою, стали помітним явищем у мистецькому житті держави. А цього разу митці звернулися до постаті Марії Заньковецької. І це не дивно, адже Л. Кадирова більше 600 разів втілювала її образ на сцені Львівського національного українського драматичного театру, а також стала ініціатором проведення театрального фестивалю «Марія», присвяченого видатній майстрині сцени.
Починається вистава досить несподівано. Пані з другого ряду, а насправді виконавиця головної та єдиної ролі Л. Кадирова починає голосно співати. А за хвилину вона вже розмовляє з глядачем, зачитуючи уривок із відомої комедії «За двома зайцями», а саме монолог нещасливої нареченої Голохвостова Проні Прокопівни. Далі артистка — в ролі екскурсовода. Зі слів пані Лариси дізнаємося, що ж любила Марія Заньковецька. А любила вона всі свої ролі, навіть роль згаданої Проні Прокопівни, яка була провальною. Любила читати Шевченка, Тургенєва та Достоєвського, слухати музику Лисенка і Чайковського. Та ще осінь і звичайнісінькі ромашки. Так поступово розповідь Кадирової перетворюється на сповідь Заньковецької.
Ось ми вже бачимо вісімдесятилітню жінку, що зі слізьми на очах спостерігає похоронну процесію, яка рухається на Байкове кладовище. А ховають Миколу Садовського, який був найбільшим коханням її життя. Саме заради Садовського вона покинула свого чоловіка та світське оточення, все життя її супроводжували прокляття батька і нерозуміння рідних, заздрість і підступність колег по сцені. І все це заради «коханого і зрадливого» Миколи.
Життя героїні непомітно переходить у її ролі, а потім знову навпаки. То перед нами постає горда циганка Аза з однойменної драми, то відверта Інга з «Чорноморців», то вишукана леді Мільфорд із «Підступності і кохання». А далі — знову Марія Заньковецька. Ось такий підхід є досить продуманим і природним, оскільки як для самої героїні, так і для її виконавиці важко знайти межу, що розділяє театр і життя. А нерідко це — єдине ціле.
Окремо хотілося б відзначити художнє оформлення сцени, яке здійснив художник О. Зінченко: крісло, гримувальний столик із люстром, прозорі завіси, а також афіші вистав, в яких грала Заньковецька. Здається, нічого особливого, але такі деталі побуту напевне допоможуть зануритися в атмосферу тих часів.
Очевидно, знаковим є те, що роль Марії Заньковецької, яка була популярною сто років тому, виконує відома сучасна артистка, а можливо, ще через століття інша талановита виконавиця втілюватиме на сцені вже образ Лариси Кадирової.
Едуард ОВЧАРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИЙ МАЛЮНОК ПАБЛО ПІКАССО ЗБЕРІГАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ
- ШЕКСПІР НА МОТОЦИКЛІ
назад »»»