ПРОБЛЕМИ ЄГИПЕТСЬКОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
На берегах Нілу — чергова політична криза, а єгипетська демократизація перетворюється на смугу поразок. І йдеться зовсім не про правління ісламських екстремістів, про що люблять писати у пресі. Проблема в тому, що структури та механізми авторитаризму фактично залишилися незмінними.
У Єгипті нині точиться боротьба між «Братами-мусульманами» і світськими лібералами, які «вдарили по руках» з представниками поваленого режиму Хосні Мубарака. Експерти все частіше говорять про те, що для підтримки революційного полум'я в арабських країнах, аби воно не погасло передчасно, деякі західні держави діють усупереч їхнім державним та геополітичним інтересам.
Як інакше можна розуміти швидке і рішуче відмежування Сполучених Штатів від підтримки режиму Хосні Мубарака? Режиму однозначно авторитарного і жорстокого, але давно і неодноразово перевіреного як союзника США у регіоні. З певного часу Єгипет Мубарака — як одна з небагатьох арабських держав — становив опору для тих решток pax Americana, які ще існували на Близькому Сході після відходу США з Іраку, ослаблення їхньої присутності в регіоні Перської затоки і охолодження відносин з Ізраїлем.
Аналітики зазначають, що «Аль-Каїда» у Єгипті не мала великого впливу з двох причин. По-перше, єгиптяни, хоч і побожні, до радикалів не належать і стороняться від насильства, а по-друге, це не дозволяли служби безпеки, армія та інституції надзвичайного стану, який безперервно тривав під приводом боротьби з тероризмом, війну з яким Єгипет провів у 90-х роках ХХ ст. і переміг.
Американська адміністрація слушно визнала «Братів-мусульман» (їх вважають поміркованими ісламістами) прагматичною і передбачуваною політичною силою. Напевно — ми можемо про це лише здогадуватися — розриву з Мубараком і підтримці цих поміркованих ісламістів передували таємні консультації за участю представників єгипетської розвідки та армії. Вашингтон дуже добре з ними контактує, а вони самі попри те, що політично й економічно дуже сильні, залишалися поза сферою безпосереднього управління. Проте після відставки Мубарака це дозволило їм виконувати роль арбітрів у наростаючій політичній боротьбі.
Із часом стало зрозуміло, що «Брати-мусульмани» погодилися з привілейованою позицією армії (що знайшло підтвердження у новій конституції), оскільки інакше ніхто б їх не допустив до влади. До того ж, крім формальних інституцій, існує величезна сфера неформальних політичних механізмів.
Нинішній етап політичної кризи у Єгипті бере свій початок від суперечливого рішення президента Мухаммада Мурсі (22 листопада 2012 року), який до часу ухвалення нового основного закону поставив себе поза контролем судової влади, тобто де-факто над законом. Це викликало дуже різкі і досить потужні протести, які тривають дотепер. Опозиційні до Партії свободи і справедливості угруповання та середовища відреагували формуванням ефемерної коаліції з претензійною назвою Фронт національного порятунку.
Нарешті проект конституції було поставлено на референдум і 60% єгиптян підтримали новий основний закон: ось на чому ґрунтується диктаторська влада Мурсі. Сама конституція досить добре гарантує поділ трьох гілок влади, однак їй далеко до досконалості в інших площинах (але це предмет окремої розмови).
Важливішою є політична практика, адже в арабському світі навіть демократична конституція часто виконується так, що призводить до м'якого авторитаризму. Тому проблемою є не зміст конституції, а інструментальне ставлення до права, яке служить чиновникам для обмеження опозиції, медіа та судочинства, що, як показують останні місяці правління поміркованих ісламістів, надалі практикується.
Лідери опозиції (ліберальної, світської, лівої і т. п.) нічим не кращі, оскільки, знаючи, що не мають шансів у виборчих змаганнях із Партією свободи і справедливості, грають на зволікання парламентських виборів, підбурюючи одночасно до протестів, які ослаблюють правлячі сили і зіштовхують країну в провалля хаосу.
З іншого боку, «Брати-мусульмани» самі перебувають між молотом і ковадлом. Вони хочуть виглядати поміркованою силою і намагаються привабити виборців із салафітськими поглядами, що для майбутнього Єгипту корисно, бо ослаблює крайні фундаменталістські угруповання. Але, заграючи із салафітами, наражаються на звинувачення в «ісламському радикалізмі».
Аналіз демократизації у Єгипті в контексті «радикального ісламу» є дуже неточним, бо представники головної течії ісламізму ставляться до демократії так само утилітарно, як інші актори єгипетської політичної сцени. Важко писати про арабський світ в одній статті, тому що він дуже різноманітний — як з політичної, так і соціально-економічної точки зору. Проте, якщо підсумувати короткі роздуми на тему нинішнього стану єгипетської трансформації, насувається порівняння з концепцією «неоліберальної демократії» — за висловом Фаріда Закарії.
Представники головних політичних сил, незважаючи на те, що презентують себе «неоліберальними демократами», не дуже обтяжуються дотриманням норм демократії. «Брати-мусульмани» бачать у виборах шанс на здобуття влади і нав'язування єгиптянам власного бачення держави — найкраще, щоб їм у цьому не перешкоджали медіа, суди і організації громадянського суспільства, котрі вони намагаються нейтралізувати.
Решта також готові відступити від демократичних принципів, бо знають, що чергові вибори виявлять їхню організаційну і програмну неспроможність змагатися з поміркованими ісламістами. Але чим далі розвивається процес політично-економічної дестабілізації, тим краще практично для всіх основних гравців єгипетської політики.
Утім, і тут є межа, і якщо її перейти, то хаос змете і тих, і тих.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- АФРИКАНСЬКЕ САФАРІ КИТАЙСЬКОГО ЛІДЕРА
назад »»»