ВАЖКЕ ЗАХОПЛЕННЯ
Людина, яка має хобі, не схожа на інших. Вона повністю занурена у свій, лише їй зрозумілий світ, заради якого ладна принести у жертву навіть найдорожче. Такі люди одержимі своїм захопленням і часто присвячують йому кращі роки свого життя.
Колекціонери поміж таких диваків — особлива категорія. Вони збирають речі, на які багато хто з нас, обтяжений повсякденними турботами, не звертає уваги. А марно: якщо зібране за багато років скласти до купи та систематизувати, можна дізнатися багато цікавого з історії предметів, які зайняли своє місце в колекції.
60-річний житель Полтави Олег Арсентійович Мороз теж присвятив уже майже десяток років свого життя дивному захопленню — колекціонуванню гир. Нині його важка в буквальному розумінні колекція визнана найповнішою в Україні, про що свідчить сертифікат, який полтавському колекціонеру-важковаговику видали впорядники Книги рекордів України.
Колишній офіцер-авіатор, заслужений тренер України, кандидат у майстри спорту з важкої атлетики та гирьового спорту зараз працює тренером у Полтавському фізкультурно-спортивному товаристві «Колос», де підготував десятки спортсменів-гирьовиків. Зокрема, виховав чотирьох заслужених та 36 майстрів гирьового спорту.
Тренуються у нього навіть і дівчата, які обрали цей вид спорту. І досягають у ньому пристойних результатів. Так, Катерина Ванникова стала п'ятикратною чемпіонкою світу, а старша дочка Олега Мороза — рекордсменкою України. Займається у батька і молодша донька, яка теж уже вписала свою сторінку у цей вид спорту сильних та мужніх.
— Гирями, вірніше, гирьовим спортом, почав займатися в армії, в якій прослужив 26 років і звільнився у званні підполковника. Коли ще був курсантом військового училища, ми обов'язково здавали заліки зі спорту — кросу, лиж, спортивної гімнастики тощо. Здавали нормативи й з гирьового спорту. Тоді існувала спеціальна кваліфікація, можна було виконати норми спортивного розряду, й чимало курсантів займалися цим видом спорту. Відтоді і дружу з гирями,— розповідає про свій шлях у гирьовий спорт Олег Арсентійович.
А колекціонувати гирі він почав випадково, коли 2005 року до його рук потрапив дивний старовинний екземпляр. Тоді й спало на думку почати збирати гирі для колекції, аби простежити еволюцію гирьового спорту, історію його розвитку. Потроху унікальна колекція полтавця поповнювалася важкими оригінальними експонатами. Зараз у ній майже 140 різноманітних за формами, вагою ти історією гир. А загальна вага колекції наближається до 2,5 тонн.
Цікаво, що колекціонер не лише збирає гирі, а й намагається дізнатися історію кожної з них. Нині Олег Мороз може годинами розповідати історії «своїх» гир — безмовних, але виразних свідків найважливіших віх у житті людства. Приміром, історію найважчого експоната колекції — гирі вагою 117 кілограмів. У Полтаві не знайшлося людини, яка змогла б її підняти. А от у Донецьку, куди чотири роки тому Олег Мороз її возив, такий силач живе. У присутності тисяч глядачів на міському стадіоні її чотири рази рукою підняв над головою Дмитро Халаджі — автор понад двох десятків силових рекордів, занесених до Книги рекордів України, Книги рекордів Росії, Книги рекордів Гіннесса.
— Пізніше я дізнався, що ця гиря належала Івану Шемякіну — відомому силачу, дворазовому чемпіону світу з боротьби, який проживав у Полтаві з 1916-го по 1953 рік,— веде далі історію своїх експонатів Олег Мороз.— Коли він до революції виступав у цирку, то в нього на манежі було дві 117-кілограмові гирі, одна з яких тепер у моїй колекції...
Досліджуючи походження експонатів, колекціонер із Полтави дізнавався чимало цікавих фактів з історії. Наприклад, у його колекції є невелика гиря, яку називають кистенем. А ще — гирею-вовкобоєм, тому що нею полювали на вовків. Це гирі ХІІ–ХІІІ ст., які використовували і як бойову зброю воїни Київської Русі, хазари, половці, котрі прив'язували її до шкіряної смужки або тонкого ланцюжка і розкручували як пращу. Важили вони 80–120 грамів.
У колекції можна побачити ребристу двопудову гирю, історія якої пов'язана, як дізнався Олег Мороз, із сином відомого полтавського художника Григорія Мясоєдова — Іваном. Той був важкоатлетом і виступав у цирках Італії. Гиря, яка нині зайняла своє місце в колекції, колись валялася на дворі Мясоєдова-старшого, і коли до батька приїжджав син, він розминався цим снарядом, аби не втратити спортивної форми.
— Є в колекції й гирі ХV ст., які ще виготовили за царя Івана Грозного. Вони мають форму піраміди або восьмигранника, їх відливали з чавуну. Поміж великих гир вони найстарші, які дійшли до нас із XV–XVI ст. Чимало гир, які збереглися з часів майже всіх російських царів — Миколи І, Миколи ІІ, Олександра І, Олександра ІІ, Олександра ІІІ,— демонструє експонати колекціонер.— Є в колекції дві гирі, які називають єврейськими. Вони також ще дореволюційних часів. Достеменно невідомо, чому у них таке ім'я. Напевно, через те, що якийсь фабрикант-заводчик, котрий відливав ці гирі, ставив на них клеймо у вигляді знака Давида...
Може здатися, що така своєрідна колекція приречена через свою вагу завжди залишатися за місцем «прописки». До речі, всі гирі представлено у спортивній залі Полтавської державної аграрної академії. Але торік восени свою колекцію Олег Мороз возив до Донецька на Міжнародний фестиваль ковальського мистецтва. Для цього довелося замовити вантажівку та найняти спеціальних людей, котрі завантажили на неї колекцію зі 130 гир вагою в 2,2 тонни. Колекція полтавця на фестивалі, де свою майстерність демонстрували ковалі 14 країн, викликала неабиякий інтерес. Тисячі людей оглянули незвичні експонати, а сотні відвідувачів дійства спробували свої сили, намагаючись підняти колекційні експонати.
— Тоді в Донецьку були представники Книги рекордів України, котрі дослідили моє зібрання і визначили, що моя колекція — 130 гир (на той час) вагою понад дві тонни — найповніша в Україні. Про що свідчить сертифікат, який мені видали,— не без гордості зізнається колекціонер.
Майже всі, кому пощастило оглянути експонати унікальної колекції, запитують її власника про те, де він знаходить гирі. Таємниці з цього Олег Арсентійович не робить. Перші гирі йому просто дарували знайомі, коли дізнавалися про його захоплення. Потім, коли зайнявся колекціонуванням всерйоз, протоптав доріжки до пунктів прийому брухту, куди «металісти» масово зносили залізний непотріб, поміж якого було чимало цікавих речей, у тому числі й гирі. Їх колекціонер викупав у приймальників на вагу — за собівартістю брухту.
Але тепер до приймальників Олег Мороз не ходить, бо гир, які б його могли зацікавити, там уже не знайдеш. Колись він дав оголошення в газету, що купує гирі для колекції. Пропозицій надійшло дуже багато. Правда, правили за гирі їхні власники стільки, що для покупки одного експоната не вистачило б і трьох зарплат тренера. Відтоді полтавець шукає поповнення для колекції через інтернет.
Олег Мороз хоче, щоб його колекцію побачило якомога більше його земляків, і мріє про музей гирьового спорту, основою якого стануть експонати його зібрання. Схоже, мрія незабаром перетвориться на реальність. Керівництво аграрної академії, де всіляко підтримують колекціонера, вирішило створити такий заклад у своєму спортивному комплексі. Він стане першим музеєм гир в Україні.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
також у паперовій версії читайте:
- БІБЛІОМІСТ
назад »»»