«ВОНО СВОЄ ОКАЖЕ»
У художній галереї P.ART.COM відкрилася виставка творів одного з найяскравіших представників київського андеґраундного мистецтва 70-х років — художника Миколи Трегуба (1943–1984), присвячена 70-річчю від дня народження митця. На виставці представлені живопис та графічні роботи художника з приватних колекцій.
І донині, від того трагічного дня, коли художник, потерпаючи все життя через неможливість у сучасних йому умовах існування офіційного визнання, вирішив покінчити життя самогубством, закріпивши мотузку на воротах до Видубицького монастиря (саме там розташовувалися на той час приміщення Інституту археології Академії наук УРСР, де останні роки Микола Трегуб працював), відомо про його життєвий шлях не дуже багато. Але його картини, деінде сповнені містичного прояву складного внутрішнього світу митця, говорять самі за себе.
Один із колекціонерів та прихильників творчості Миколи Трегуба припускає, що «художник дуже цікавився життям митців минулих епох — одним із-поміж його найулюбленіших майстрів був Вінсент Ван Гог». Тож можливо, що саме таке глибоке захоплення постатями геніїв з інших часів заводило і його надто далеко за межі паралельних світів. Одна з робіт М. Трегуба так і називається «Тео, прощавай!» Схоже на те, що художник зобразив ніби себе в образі Вінсента Ван Гога, котрий прощається зі своїм братом Теодором.
На відкритті виставки мистецтвознавець Олена Голуб натякнула на надзвичайні, екстрасенсорні здібності Миколи Трегуба, на його особливе вміння відчувати епохи, зчитувати багато інформації про стан сучасного мистецтва у світі, маючи перед очима лише якийсь невеличкий клаптик інформації, яка за радянських часів потрапляла до українських митців надто дозовано.
Тому мені здається не зайвим процитувати тут нотатки Олени Голуб про Миколу Трегуба:
«М. Трегуб народився під час Другої світової війни. Батько загинув на фронті, не побачивши сина, мати працювала в колгоспі. Батьки матері та четверо її братів і сестер загинули під час Голодомору. Жили скрутно. Проте Микола, опікуваний материною турботою, рано почав малювати.
Підлітком виїхав до Києва і закінчив Київське ремісниче училище № 16 у 1962-му. Мріючи стати художником, займався самоосвітою, навчався в ізостудії при заводі «Більшовик» у Григорія Хусіда. Створив групу New Band (в якій також були художники Вудон Баклицький і Володимир Борозенець, який згодом відокремився). Наприкінці 60-х вони влаштовували виставки у порожньому цегляному заводі. Якийсь час працював вантажником на кіностудії імені О. Довженка. Згодом працював художником в Інституті археології Академії наук (1975–1984).
У 1977-му брав участь у виставці неформального об’єднання «Рух». Офіційних виставок не було, доводилося показувати роботи на квартирах київської інтелігенції та в покинутих приміщеннях.
1984 року наклав на себе руки, перед тим знищивши частину своїх робіт.
Був двічі одружений, залишив двох синів — Володимира й Мирослава.
Разом із найкращим другом — художником Вудоном Баклицьким писали етюди на пленері, ділилися фарбами, читали вірші. За свідченням знайомих, у повсякденному житті Микола розмовляв лише українською мовою, а його друг — російською. Духовною підтримкою М. Трегуба були «захалявні» книжки (які тоді ховали, оскільки вони були заборонені) улюблених українських поетів. Він нерідко цитував твори Євгена Плужника, Миколи Зерова, Василя Стуса не тільки вголос, а й карбував на своїх творах.
Творча манера художника будувалася спонтанно й асоціативно, підкоряючись лише внутрішньому стану майстра, неначе музика або вірш. Враження від побаченого (обличчя, церкви, дерева, квіти) М. Трегуб компонував із лінійно-кольоровими (абстрактними) засобами виразності. Інколи вважав за потрібне вмонтувати в роботу букви — рядки з віршів або загадковий набір літер. Паралельно з живописом колажував: приклеював до композиції деякі предмети, фотографії, солому тощо. Так, фраза «Відшукування потойбічних сфер» (прихована цитата з вірша Є. Плужника) колажується разом із церковною будівлею та ритмізованими мазками фарби, що нагадують структуру рядна або килимка (до серії «килимків» входило чимало цікавих робіт). «Ти пам’ятаєш той шлях, де проходила наша Юність?»,— ці рядки М. Хвильового можна прочитати на аркушах «Бузкового циклу» (1983), одного з останніх у житті художника.
Себе і свої твори Микола відчував, як частку Всесвіту, яка не має меж і яка все бачить, тому був чесним перед собою і людьми, не визнаючи фальшу й брехні. Чимало його творів багатошарові, мають не лише одну поверхню для споглядання, а й приховану, вклеєну всередині, навіть на звороті. «Воно своє окаже»,— часто примовляв художник. Картина у нього була не завжди прямокутною — то поріже її на частки, то надасть якоїсь химерної форми,— вона була для нього, мов жива вільна істота. Друзі розповідають, як Микола всіх здивував під час спільної прогулянки до лісу. У кого з собою був м’яч, у кого термос та їжа, а в нього — торба з картинами й малюнками (в основному на твердому оргаліті). Митець розклав їх на галявині і пояснив: «Нехай подихають, побачать сонечко».
Перебування в андеґраунді переживав болісно, як і всю ненормальність часів застою. «Я зробився всього-на-всього... малярем цієї жахливої доби, старчихи цієї...Проклята дійсність, стушованість граней і позбивані джерела... Створилися «вигідні» умови для загибелі всього українського малярства»,— писав художник в одному з листів 1976 року. Він мріяв про вільне, політично незаангажоване мистецтво, і своєю працею довів, що таке можливе за будь-яких умов. Довів ціною свого життя, завчасно перервавши його 23 березня 1984 року, не витримавши протистояння сам на сам «жахливій добі», перед тим знищивши частину своїх робіт. Перед смертю у відчаї написав: «Я знищив у себе все людське. Я більше не відчуваю себе людиною».
Творчий доробок художника налічує понад 1000 робіт, виконаних у змішаній техніці, де він сміливо експериментував, поєднуючи графічні прийоми з живописними. Він також робив колажі, інсталяції, трафарети та ін. Більша частина творів — за кордоном у приватних колекціях Канади, Німеччини, Ізраїлю, Великої Британії, американському музеї Нью-Джерсі «Зіммерлі-арт-музеум». У запасниках Національного музею мистецтв України зберігається понад два десятки його робіт.
Анна ЛОБАНОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- СЕРІЯ КНИГ — ДО 200-річчя КОБЗАРЯ
- НІМЕЦЬКИЙ ОТЕЛЛО У СТИЛІ РОК
- КОД ВІВАЛЬДІ
назад »»»