РЕФЕРЕНДУМНИЙ «МАХОВИК»
ЧИ МОЖЛИВЕ В УКРАЇНІ ПРОВЕДЕННЯ ЧЕРГОВОЇ ІМІТАЦІЇ ВСЕНАРОДНОГО ПЛЕБІСЦИТУ ВЖЕ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ?
Нещодавно минуло сто днів з моменту початку роботи нової Верховної Ради України. Щоправда, з цього терміну парламент реально працював заледве десяту частину. І звинувачувати в цьому самих лише представників опозиції, як це роблять штатні «спічрайтери» з партії влади, навряд чи доцільно.
Блокування парламентської трибуни, котре ми спостерігали досить довго, подекуди є не менш дієвою роботою. Особливо тоді, коли відбувається відверта узурпація влади однією політичною силою.
На жаль, це далеко не завжди розуміє значна частина виборців, у чиїх очах непрацюючий парламент перетворюється на щось монолітне. Парадокс, але коли Верховна Рада ухвалює якісь рішення (позитивні чи негативні — питання інше), усім помітні представники влади і представники опозиції. Інколи виділяються навіть окремі народні депутати з окремою думкою, висловленою якось влучно та неординарно...
Коли ж законодавчий орган не працює, під один гребінець намагаються підстригти абсолютно всіх.
Формально саме така логіка супроводжує низку так званих народних ініціатив, котрі потрошку почали ширитися нашою державою. Йдеться про виступи доволі сумнівних ініціативних груп, котрі домагаються провести в Україні референдум щодо подальшої депутатської діяльності як такої. Відтак нині, після стоденного депутатського рубікону, виникає справедливе запитання: а чи перетне парламент межу в другу сотню днів?
Загрози «референдумного» закону
Подібні «народні виступи» почалися ще в момент блокування роботи Верховної Ради. Зараз цей процес трішечки пригальмував, однак це зовсім не означає, що влада остаточно відмовилася від своєї ідеї проведення якогось «пробного референдуму» на підставі нового закону, підписаного Президентом наприкінці минулого року.
До цього документа в експертів була й залишається величезна кількість зауважень. Причому побоювання, що влада таки намагатиметься змінити Конституцію саме через проведення референдуму, відтоді лише посилилися.
В порядку зміни Конституції, встановленому новим законом про референдум, з'явилися зовсім інші, ніж були досі, владні суб'єкти. А саме — Президент України та ЦВК. Звісно, тут з'явився і суб'єкт конституційного права — український народ, проте він, навіть судячи з останніх, з дозволу сказати, ініціатив, є суто декларативним. При цьому політичні партії, всеукраїнські громадські організації нині взагалі не визнаються (!) суб'єктами всеукраїнського референдуму.
Для того, щоб наочно продемонструвати всю небезпеку згаданого закону, достатньо розглянути потенційний порядок зміни Конституції як такої. Отже, всеукраїнський референдум щодо ухвалення нового Основного Закону, внесення до нього змін, скасування, втрати чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції проголошується Президентом України за народною ініціативою.
Далі закон розширює конституційні повноваження глави держави і наділяє Президента повноваженням здійснювати перевірку відповідності Конституції та законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум. Себто в разі винесення на референдум ініціативи, скажімо, про двопалатний парламент Віктор Янукович особисто (!) має визначити: чи не суперечить така модернізація поки що чинній Конституції?
Разом із тим закон не дає відповіді на запитання: як саме здійснюватиметься перевірка Президентом конституційності та законності питань, котрі пропонується винести на всеукраїнський референдум. Закон не встановлює жодних критеріїв такої перевірки, з чого можна зробити висновок, що Президент керуватиметься лише власним розсудом чи навіть власним політичним інтересом.
У разі ініціювання ухвалення нової Конституції Президент України, отримавши рішення Центральної виборчої комісії про загальні підсумки збору підписів громадян під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму (а це не менше трьох мільйонів підписів громадян не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області), видає указ про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою із зазначенням дати його проведення та сформульованим проектом Конституції, що виноситься на всеукраїнський референдум.
Зрозуміло, такий порядок ухвалення нової Конституції не передбачає обговорення, дискусій, доопрацювання початкового проекту... Тобто про відкритий процес досягнення суспільного консенсусу щодо укладення нового Основного Закону не згадується в принципі. Про яку співпрацю за таких умов може йтися? Маємо елементарне бажання очільниками партії влади зацементувати цю саму владу, як то кажуть, на віки вічні.
До речі, зазначений закон голосувався, а точніше — «голосувався», ще парламентом минулого скликання, але вже після проведення виборів нинішнього депутатського корпусу. Більше того, ухвалено його було в момент, коли в залі не було й сотні обранців. От коли мимоволі згадується блокування трибуни опозицією, котра вимагала й вимагає суто персонального голосування.
Що пропонують«ініціатори»?
А тепер давайте зупинимося на нових «народних ініціативах». Провладні «вуха» проглядаються в них неозброєним оком. Оскільки більшість «новацій» уже не перший рік на слуху і час від часу спливають саме у владному контексті.
Отже, по-перше, пропонується скоротити кількість депутатів парламенту з 450 осіб до 300; по-друге, повністю скасувати депутатську недоторканність; по-третє, запровадити верхню палату парламенту, котра формуватиметься з представників регіонів і зможе відхиляти ухвалені нижньою палатою закони. І, нарешті, по-четверте, вибори нової Верховної Ради провести винятково за мажоритарною системою.
Неважко помітити, що частина цих пропозицій повторює питання загальнонаціонального референдуму, що відбувався рівно 13 років тому — у квітні 2000-го. Той референдум формально теж пройшов «за народною ініціативою», але насправді його ініціювала Адміністрація тодішнього Президента Леоніда Кучми, а реальним виконавцем був фонд «Соціальний захист» близького в той час до Кучми олігарха Олександра Волкова.
Нині він знову повернувся до великої політики. Обраний по одному з мажоритарних округів Сумщини як самовисуванець, Волков і дня не побув бодай позафракційним. Облюбував він собі фракцію ПР, хоча особливою публічністю не відзначається. Принаймні, поки що.
Утім, повернемося до нашого невеличкого історичного екскурсу. У 2000-му пропоновані Леонідом Кучмою реформи не стали реальністю. Хоча народ формально підтримав і скорочення кількості депутатів, і верхню палату, все це вимагало внесення змін до Основного Закону. А зробити це міг тільки парламент.
Проте корпоративна солідарність депутатів третього скликання виявилася сильнішою за страх перед Банковою. Імплементація результатів референдуму затягнулася на півроку. А потім вибухнув касетний скандал, і всім стало не до того. Тим паче, що трьох сотень депутатських голосів у тодішній провладній більшості (як і в нинішній) не було.
Що в цьому контексті можна сказати про теперішню «ініціативу громадян»? Закон про референдум, підписаний Януковичем, справедливо критикують за те, що він дозволяє змінювати закони й Конституцію неконституційними методами, на чому ми вже наголосили.
З іншого боку — над Віктором Януковичем нині дамокловим мечем висять рішення останнього на сьогодні саміту Україна — ЄС. До найближчого (травневого) моніторингу виконання вимог Євросоюзу залишилося менше двох місяців. А тому влада навряд чи саме тепер діятиме в конституційному питанні напролом.
Скоріше, найближчим часом на референдум може бути винесене питання про обрання наступної Верховної Ради за мажоритарним принципом. Про це вже не раз говорили штатні регіональні «спічрайтери» на кшталт Володимира Олійника чи Олександра Єфремова. Саме так очільники ПР сподіваються «сколотити» конституційну більшість. До речі, тоді ухвалювати нову Конституцію їм можна буде і без допомоги референдуму.
Власне, нинішні ініціативні збори громадян, імовірно, й розраховані саме на це: поки що «ініціативи» можна втілити в життя лише частково. А там, як кажуть у народі, поживемо — побачимо. Такий сценарій цілком може бути реалізований, якщо цього захочуть у президентській Адміністрації. Щоправда, на розгортання всього цього процесу піде, як мінімум, два-три місяці.
Отже, на Банковій виходитимуть із ситуативних інтересів. Якщо Раду вдасться остаточно «приборкати» найближчим часом, референдум про зміну політичної системи, ймовірніше, відкладуть на невизначений термін. Якщо ж ні...
Ще одна«скринька Пандори»
Вочевидь, немало важитиме й перевірка з боку Євросоюзу. Фактично, наприкінці травня остаточно стане зрозуміло: чи залишилася в нашої держави бодай примарна надія на підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо її не буде, референдумний «маховик» неодмінно буде запущено в дію.
По-перше, тоді Вікторові Януковичу просто нічого буде втрачати — реальні опоненти в нього залишаться лише в середині країни. І потенційний референдум тоді можна буде оголошувати ще й як противагу нинішнім опозиційним акціям протесту. Після настання справжньої весни їхня активність неодмінно зростатиме, тому владі доведеться вживати якісь контрдії.
По-друге, якщо Євросоюз справді повернеться до нашої держави спиною, неодмінно активізуються прибічники так званого Митного союзу. Скільки б Микола Азаров не пояснював вигадані владою формули співпраці з цим утворенням, кремлівські ідеологи бачать Україну повноцінним членом МС. Недаремно ж останнім часом неабияку активність почав виявляти головний прибічник саме такої інтеграції на українських теренах — Віктор Медведчук, екс-глава Адміністрації Леоніда Кучми і за сумісництвом — кум російського президента Володимира Путіна.
Показово, що в одній із трьох держав Митного союзу — Казахстані — зараз також заговорили про можливість референдуму стосовно долі цього геополітичного утворення. Тамтешній президент Нурсултан Назарбаєв нещодавно заявив про можливість проведення референдуму щодо ставлення громадян до МС. Мовляв, казахська опозиція на цьому активно наполягає...
Геніальний хід, чи не так? Схоже, що пану Назарбаєву самому не надто комфортно в російських «лещатах» союзу. От він і вирішив доволі м'яко зійти з цієї стежки. На такі думки наштовхують його нинішні несподівані посилання на опозицію. Щось не пригадується, щоб Назарбаєв раніше рахувався зі своїми опонентами в середині країни. А тут — така повага...
Утім, говорити про казахський досвід нам якось не з руки. Хоч би тому, що в України все ще залишається надія на підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Де проведення референдумів, до слова, річ абсолютно звична і цивілізована. Однак і правила цього самого проведення зовсім не такі, як віднедавна було узаконено в Україні.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»