ВІД’ЇЖДЖАВ ПАСТУХОМ. ПОВЕРНУВСЯ ГЕТЬМАНОМ
Спершу про події, які шокували і тоді, коли вони відбулися, які й досі не можуть не дивувати, і, ймовірно, в наші часи були б занесені до Книги рекордів Гіннесса. А саме: в 1746 році президентом Імператорської академії наук був призначений юнак, якому виповнилося... лише 18 років. У 22 роки його ж проголосили гетьманом України. Йдеться про Кирила Григоровича Розумовського.
29 БЕРЕЗНЯ — 285 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КИРИЛА ГРИГОРОВИЧА РОЗУМОВСЬКОГО (1728–1803), ОСТАННЬОГО ГЕТЬМАНА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Мабуть, коли б він був із царської сім’ї чи якогось іншого іменитого роду, це б сприймалося, як належне. Але ж майбутній гетьман народився 29 березня 1728 року в сім’ї простого козака Григорія Розума, що мешкав у селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку (на прізвище «Розумовський» сини козака перейшли, ставши вельможами).
Глава сімейства волів, щоб хлопці стали добрими господарями, тож привчав їх землю доглядати, за худобою ходити і дуже гнівався, якщо котрийсь відволікався від цих справ.
Біограф родини Розумовських Олександр Васильчиков писав, що Розумиха Наталка Дем’янівна хвалилася своїми дітьми: «Сини мої народилися щасливими: коли Альоша ходив із селянськими хлопцями по горіхи чи гриби, він їх завжди набирав удвічі більше, ніж товариші. А воли, яких доглядав Кирюша, ніколи не хворіли і не втікали з двору».
Як же вдалося пастуху так високо піднятися? На це запитання можна відповісти дуже стисло — завдяки покровительству поважної особи з царського двору. Тобто, як і завжди, тоді нерідко людина піднімалася в кар’єрі «на крилах блату». Хто ж саме робив протекцію майбутньому гетьману? Старший брат. Отой самий Альоша, якому так таланило з грибами.
Його історія нагадує казку про Попелюшку, в якій герої помінялися місцями. Він — людина з низів, а вона — цесарівна. До царського двору Олексій потрапив завдяки своєму чудовому голосу. Почувши, як він співає, полковник Федір Вишневський, який був проїздом у тих краях, забрав юнака до Санкт-Петербурга та ввів до царського двору, влаштувавши у придворні співаки. А згодом Олексій своїм чарівним голосом і незвичайною вродою заполонив серце самої цесарівни — Єлизавети Петрівни, майбутньої цариці.
Ставши фаворитом Єлизавети, Олексій дістав від неї високі чини і мав великі права. 1742 року, зійшовши на російський престол, вона зробила його спочатку обер-єгермейстером, потім графом. А в 1756-му, попри те, що Олексій Розумовський ніколи не служив в армії, він став російським фельдмаршалом.
У багатьох працях про О. Розумовського висловлюється припущення, що Олексій Григорович і Єлизавета Петрівна ще 1742 року таємно обвінчалися. Наприклад, відомий український учений, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003) Григорій Ковтун (16.08.1948–31.05.2008) стверджував, що Олексій Розумовський зумів «узяти таємний шлюб із донькою Петра І — імператрицею Єлизаветою.
На Козелецькій землі донині стоїть хата матері братів Розумовських. Саме тут вона зустрічала невістку-царицю. Садиба називається «Покорщина» — на згадку про часи, коли звичайний пастух покорив серце цариці. А та, у свою чергу, покорилася свекрусі, погостювавши в неї кілька днів».
Але і в царському дворі Олексій Григорович не забував свого походження, своїх земляків — він домігся багатьох пільг для української старшини, порушував питання щодо відновлення гетьманства на Лівобережній Україні. Вважаючи, що для поліпшення ситуації на рідній землі потрібно, щоб і при царському дворі служило більше представників українського народу, сприяв цьому. Сам же він, забравши до Петербурга молодшого брата, почав готувати його до успішної служби при імператриці, залучивши до цього чиновників, мистецтвознавців, філософів, зокрема, ад’юнкта академії, письменника і філософа Григорія Теплова (1711–1779) — вихованця і учня Феофана Прокоповича.
Якщо Кирило, який удома зранку й до пізнього вечора пас волів, сподівався попанувати під рідним крилом, він глибоко помилявся. День був повністю завантажений вивченням різних наук, мистецтва, музики, правил етикету. Далі — дворічне навчання в Німеччині та Франції, де він отримав ґрунтовні знання з історії, математики, географії, кількох іноземних мов, юриспруденції. З-за кордону юнак повернувся високоосвіченою людиною з вишуканими манерами, і так само, як його брат, став наближеною особою імператриці і 1744 року отримав графський титул.
Проте привертав він увагу не лише розумом, а й вродою. Перед ним мліли доньки найіменитіших вельмож, та одружуватися красень не поспішав. Однак довелося. Не міг же він протистояти волі самої імператриці, яка висватала Розумовському свою внучату сестру і фрейліну Катерину Наришкіну. Одружившись із нею, Кирило Григорович став одним з-поміж найбагатших людей Росії.
У 1746 році 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької академії наук, яка була в занепаді. Для поліпшення ситуації він добився збільшення асигнувань на академічні потреби; при ньому, зазначають дослідники, вперше почали з’являтися вітчизняні академіки. Є всі підстави сказати, що саме завдяки його підтримці зміг здійснити багато задумів Михайло Ломоносов.
Розумовський дбав про поліпшення умов праці вченого, надавав йому матеріальну допомогу, забезпечив квартирою, зробив подання щодо присвоєння Ломоносову чину колезького радника. Кирило Григорович також сприяв українським ученим у налагодженні зв’язків з Імператорською академією наук і мистецтв. За його підтримки було обрано членом-кореспондентом академії уродженця Глухова Федора Туманського, який займався науковою і літературною діяльністю.
Молоді українці, які прагнули здобути вищу освіту, стали виїжджати на навчання до Москви й Петербурга, а також до університетів Німеччини та Італії. Щоб скористатися зарубіжним досвідом, Розумовський постійно листувався з видатними вченими й філософами, серед яких був і славетний французький просвітитель Вольтер.
Як уже зазначалося, йдучи назустріч проханням Олексія Розумовського та української старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року, і на Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою цариці гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського. З цього приводу Ломоносов написав оду, в якій оспівує багатогранну обдарованість молодого гетьмана.
Розповідаючи про події, пов’язані з обранням Розумовського гетьманом, історики наводять і такий факт. У ті дні Кирилу Григоровичу ієромонах Михайло Козачинський вручив дані про його родовід, згідно з якими його рід походить від знаменитих князів Рожинських. На це гетьман відповів так: «Шановний отче, що за казки ви мені розповідаєте?.. Мій батько — хоробра і чесна людина — був простим козаком. Моя мати — донька простого селянина, також чесної і доброї людини... Ось і вся моя родословна. Вона коротка, але я не бажаю іншої, тому що над усе люблю правду».
Як же насправді позначилося гетьманування Кирила Розумовського на житті українського народу? Його діяльність характеризують по-різному. В «Українській історії», за виданням 1912 року, її автор Григорій Коваленко пише: «Його (К. Г. Розумовського) вибрали дуже пишно, з великою церемонією... та вже з Гетьманщини мало що й зоставалося, окрім церемоній». І далі: «За часів останнього гетьмана Розумовського українські пани вважали себе вже справжньою шляхтою й прикладали до себе усі права шляхти, прописані в Литовському статуті».
Михайло Грушевський про діяльність Кирила Розумовського писав так: «Сам новий гетьман був чоловік зовсім чужий Україні та її життю. Він виріс у Петербурзі, був усім зв’язаний з петербурзьким панством. Його довіреним дорадником був Григорій Теплов, бувший його учитель, чоловік хитрий і недобрий, українським порядкам неприхильний....
На Україні Розумовський нудився, проживав частіше в Петербурзі; держав себе не як товариш української старшини, а немов якийсь володар з Божої ласки, і завів у своїй глухівській резиденції двір на взірець двору петербурзького. У справи українські не дуже мішався, і Україною правила старшина по своїй волі, зносячись безпосередньо з сенатом і російським правительством...»
Вочевидь, К. Розумовський припускався помилок, не знав багатьох проблем своєї батьківщини, належним чином не контролював, як вирішується те чи інше питання. Зокрема, при ньому було обмежено перехід селян від одного поміщика до іншого, що стало суттєвим кроком до їх закріпачення; у зв’язку з ліквідацією митного кордону між Росією та Україною посилився контроль над фінансами гетьманщини. І цей перелік можна продовжити.
Але набагато довшим буде список добрих справ, започаткованих Кирилом Розумовським та його однодумцями. Позитивним у його діяльності більшість істориків вважає те, що він зумів розширити автономію України; сприяв розвиткові української культури; прикрасив Україну новими будовами; відновив «земські», «міські» і «підкомірні» суди, закриті ще Богданом Хмельницьким. Почалася військова реформа: було модернізовано артилерію, у полках уведено блакитні однострої.
При ньому вжито заходів для економічного зміцнення України. Запрацювали нові заводи: цегельний, листового срібла й золота, сирний, кінний, дзеркальна фабрика, керамічні майстерні, лісопильний млин тощо. Значні кошти гетьман спрямовував на розвиток тваринництва, особливо вівчарства.
Розумовський приділяв велику увагу освіті. За його гетьманування в Україні з’явилося багато шкіл. При цьому історики особливу увагу звертають на те, що К. Розумовський власним коштом засновував і утримував освітні заклади для дітей із бідних родин, а також призначав іменні стипендії обдарованим гімназистам та студентам.
Відзначився гетьман і своєю доброчинністю, допомагав сиротам, відгукувався на прохання простих людей, які приходили до нього з особистими бідами. Такого ж ставлення до свого народу він вимагав від своїх дітей, не прощав їм зарозумілості (у гетьмана було шестеро синів та п’ять дочок).
Свого ж задуму щодо посилення автономії України (в оточенні Розумовського домінувала думка: у нас із росіянами один монарх, але дві країни, дві держави) Кирило Розумовський не зміг здійснити. А точніше буде сказати — йому не дали. Спершу вийшла ціла низка указів, які обмежували гетьманську владу (при гетьмані навіть мав бути резидент з генералітету); малоросійські справи були передані із відання колегії іноземних справ у відання сенату.
Особливо такі утиски посилилися при імператриці Катерині ІІ, попри активну підтримку з боку Розумовського під час захоплення нею влади. Прагнення Розумовського і козаків зробити гетьманство спадковим, а також намовини на нього про участь у заколоті проти імператриці викликали в Катерини ІІ страшенний гнів. Вона змусила його подати прохання звільнити його від звання гетьмана, скасувала й саму посаду гетьмана, передавши управління Гетьманщиною так званій Другій малоросійській колегії. Як компенсацію Кирило Григорович отримав чин генерал-фельдмаршала, хоча не мав бойового досвіду.
Останні роки життя Розумовський переважно провів в Україні, в Батурині, де й помер 9 січня 1803 року.
Але люди не забували його добрих справ. Про це, зокрема, писав після поїздки по Україні Отто фон Гун, який був лікарем і домашнім секретарем графа Олексія Розумовського, у «Поверхностных замечаниях по дороге от Москвы в Малую Россию»: «Крестьяне благословляют память покойного фельдмаршала Разумовского. Сколько я ни ездил по здешней стороне, везде находил, что и старые, и малые, и дворяне, и простолюдины, без изъятия, все единогласно прославляют память графа Кирилла Григорьевича, быв исполнены искреннейшего к покойному почитания и благодарности. Времена, в кои он жил посреди их, называют златыми».
Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»