ПОВЕРТАЮЧИ КЛІТИНИ«НА КРУГИ СВОЯ»
Як багатьом із вас, напевне, вже відомо, Нобелівську премію з фізіології або медицини за 2012 рік було присуджено британському дослідникові Джону Гердону та японцю Сіньє Яманаці — за цілу серію до тоді нечуваних, ба навіть, я б сказав, немислимих експериментів на жабах, завдяки яким вдалося повернути у зворотному напрямку течію біологічного часу.
Ось чому із проханням висловити своє ставлення до робіт вищеназваних лауреатів, оцінивши заразом і гуманітарні перспективи їхнього відкриття для майбутніх шляхів розвитку земної цивілізації, ми вирішили «за гарячим слідом» звернутися до заввідділу столичного Інституту філософії проф. Валентина Лук’янця.
— Валентине Сергійовичу, не секрет, що колись вважали, ніби процес клітинної диференціації — «квиток в один кінець». Тобто, високоспеціалізовані клітини буцімто не можуть повернутися до свого первинного стану. То чи справді гердонівські дослідження спростували цю догму незворотності розвитку? І як саме на практиці здійснили перепрограмування ядра жаб’ячого епітелію?
— Спочатку Гердон за допомогою ультрафіолету зруйнував ядро ікринки. Потім він пересадив туди інше ядро, отримане з епітелію пуголовка. І хоча у більшості випадків клітини, звісно, загинули, однак деякі з них змогли все ж таки розвинутися у пуголовки, а згодом і в дорослих жаб. Цей експеримент підтвердив, що генетична інформація залишається незмінною протягом усього життя і за сприятливих умов може бути задіяна знову. У результаті більш пізніх досліджень, побудованих за тими ж принципами, клонували ссавців.
А взагалі, либонь, ще ніколи раніше людство так гостро не відчувало жагу до безсмертя, як у наш час — час вибухового прогресу генної інженерії. І головним її каталізатором стала саме технологія одержання індукованих стовбурових клітин, авторів якої гідно відзначило торік світове наукове співтовариство.
Адже вдумайтеся самі — чого тільки, леле, не обіцяє нам застосування цих проривних стемометодик: тут і лікування від більшості тяжких хвороб, і регенерація людських органів, і пересадка тканин без їх відторгнення, і створення всемогутнього супермозку, ну і, звичайно ж, вічна квітуча юність, органічно поєднана з нев’янучою природною красою!
Про те, що подібні обіцянки аж ніяк не є цяцянками, а цілком реальні, свідчать такі успішні цільові експерименти, за яких стовбурові клітини, використані як своєрідне «риштування», повністю «добудовують» серце мертвого пацюка до звичайного робочого стану. Або ж, приміром, інша не менш показова дослідницька робота — коли їхні ембріональні аналоги перевтілюються у сферичне двоміліметрове нейроутворення, що своїми обрисами дуже нагадує мозок на ранніх стадіях розвитку.
На жаль, кількість стовбурових клітин у людському організмі завжди обмежена. Тому їхній злагоджений ансамбль може підтримувати нормальну життєздатність наших органів лише до якогось певного часу. Однак ситуація могла б різко змінитися, якби генним інженерам вдалося створити таку методику, завдяки якій стовбурові клітини самі безперервно поповнювали б організм у міру потреби.
Іншими словами, для справді тривалої життєдіяльності людини необхідно відшукати ефективний, зручний та надійний спосіб їхнього регулярного виробництва чи хоча б оновлення.
Донедавна був відомий лише один подібний спосіб, пов’язаний, на жаль, з умертвінням людських ембріонів. Проте, оскільки безпосереднє використання його, у принципі, йшло врозріз з існуючими етичними нормами, обійти ці суттєві перешкоди попервах здавалося майже неможливим. Адже повернення клітин зі зрілого стану до «зародкового» означало б на практиці не що інше, як поворот біологічного часу назад.
І лише п’ять років тому японським ученим під керівництвом С. Яманаки нарешті все ж вдалося експериментальним шляхом довести реальність перетворення зрілих клітин у своїх генетичних попередників. Зокрема, вони встановили, що чотири гени (Myc, Oct3/4, Sox2 та Klf4) здатні перепрограмовувати клітини, повертаючи їх у первісний універсальний стан.
— І саме це відкриття було вельми гідно оцінене шведським експертним комітетом?..
— Авжеж, оскільки воно вперше продемонструвало, що диференційована клітина цілком може знову повернутися у своє «дитинство», тобто стати плюрипотентною.
Досить проста технологія отримання цих клітин (названих iPS-cells), звісна річ, була сприйнята «на ура», а вже трохи згодом запозичена усіма провідними лабораторіями світу. Тобто, у сучасній біомедицині їх справедливо вважають хоча й штучним, але все ж цілком дієздатним аналогом ембріональних стовбурових клітин (ES-cells). Причому нині науковці навчилися їх створювати вже з багатьох підручних біоматеріалів (у тому числі — й людського походження), а не тільки з жаб’ячих. Тим більше, що за основним своїм статусом — служити розбудовчою першоосновою для будь-якого потрібного органа — винайдені японцями iPS-cells, по суті справи, мало чим відрізняються від натуральних, більш звичних для нас з вами ES-cells.
А отже, поступово вже навіть розвинулася — що цікаво — майже рутинна (хоч наразі, звісно ж, і недешева) методика штучного отримання плюрипотентних стовбурових клітин. Що, у свою чергу, надало змогу декому з-поміж запопадливих лікарів організовувати дорогущі курси з омолоджувальної терапії, причому цілком офіційно (ба навіть нотаріально) гарантувати своїм пацієнтам здорове і свідоме довголіття. Не кажучи вже про справжній прорив у трансплантології — нині вже сміливо пересаджують органи однієї особини іншій, генетично неспорідненій.
— Валентине Сергійовичу, тож як би Ви коротко охарактеризували головну світоглядну сутність нинішніх відкриттів С. Яманаки та Дж. Гердона?
— Смілива оригінальна методика, запропонована цими нобелівськими лауреатами, допомогла втілити у реальність не лише напівфантастичні мрії щодо переведення стрілок людського біогодинника «на круги своя», але й створила певні передумови задля подорожей у «глуху минувшину» живої матерії. А більш пізні експерименти Яманаки взагалі засвідчили, що можна обрати певну клітину людської шкіри, перепрограмувати її, повернувши в ембріональний стан, а потім підсадити до іншого, чужого зародку. Тож немовля, яке сформується з такого ембріона, буде мати вже не двох, а трьох природних батьків, тобто його вважатимуть химерою (мультигенетичною поміссю).
Отже, як бачимо, теперішній нестримний шквал воістину революційних супертехнологій дедалі зухваліше й заповзятіше вривається до нашого звичного соціокультурного середовища!..
— Але ж чи завжди, далебі, він приносить із собою саме лишень благо?
— У тому-то й річ, що ні! Та, на щастя, в кожному «мінусі» приховано й певну дещицю «плюсів». Адже, мимоволі ушкоджуючи чи, скажімо, тимчасово виводячи з ладу найбільш життєво важливі органи людини, цей шквал надзвичайно загострює необхідність біомедичного вирощування їхніх штучних замінників.
Отож чи варто ще раз повторювати, що авторські розробки торішніх нобелівських лауреатів Яманаки та Гердона — це дійсно-таки вагомий внесок у розв’язання деяких стратегічно важливих завдань людства, і цілком справедливо викликають до себе величезний інтерес широкої світової громадськості. Більше того, немає сумнівів, що подібні тенденції рано чи пізно мають вивести генну інженерію на битий шлях «кардинальної перепрошивки» власне Homo Sapiens.
— То чи не призведе усе це зрештою до загальнопланетарної катастрофи?
— Ой, не хотілося б, звісно, розраховувати на такий відверто сумний сценарій, та Його Величність Час все одно, як-то кажуть, врешті-решт розпорядиться по-своєму!.. Адже згадаймо: попервах ніхто з безпосередніх розробників технології iPS-cells не планував застосовувати ці клітини з репродуктивною метою. Основним завданням було налагодити виробництво стовбурових клітин для терапевтичного лікування інсультів, ішемій, хвороби Паркінсона, Альцгеймера тощо.
Але ж тут, на жаль, існує й зворотній бік медалі! А саме: те, що колись здавалося нам цілком фантастичним, останнім часом уже повним ходом обговорюють повсюди як цілком реальне. Й ігнорувати їх небезпечно хоча б тому, що тишком-нишком такі спроби (я маю на увазі, пов’язані саме з «кардинальною перепрошивкою») здійснюють у приватній лабораторній тиші навіть зараз!..
Сергій КРАСЮК
також у паперовій версії читайте:
- КРАПЛЯ ВОДИ ОСВІТЛЮЄ БУДИНОК
- ІДЕЮ ПІДКАЗАЛИ МІДІЇ
назад »»»