ЧОМУ МИ ПРОГРАЄМО У ВІЙНІ З ІНСУЛЬТОМ?
Нині інсульт є однією з основних причин смертності та інвалідизації населення планети — щорічно у світі реєструють 16 млн випадків інсульту, приблизно 5,7 млн хворих на цю недугу помирають.
Прогнози фахівців на майбутнє також невтішні — до 2030 року очікується 23 млн інсультів і 7,8 млн смертей від них. Нині у світі налічується 64 млн людей, які перенесли інсульт, значна частина яких є інвалідами.
На жаль, Україна посідає одне з перших місць у Європі за показниками захворюваності на гострі порушення мозкового кровообігу та смертності внаслідок інсульту — 30–40% наших хворих помирають упродовж перших 30 днів, а ще 10–20 % — протягом року від початку захворювання. І лише 10% із тих, кому пощастило вирватися зі смертельних лещат інсульту, повертаються до повноцінного життя, решта ж стає залежними від сторонньої допомоги інвалідами.
Ці показники різко контрастують із метою, визначеною ВООЗ та Європейською інсультною організацією: до 2015 року довести 30-денну летальність при інсульті до рівня менше, ніж 15%, а кількість хворих, які вже через 90 днів після початку хвороби можуть обходитися в побуті самостійно, — до 70%. Чому «мозкова катастрофа» набула в Україні таких загрозливих масштабів і небажаних соціальних наслідків? Чия провина за поразку у війні з інсультом? Що залежить від медицини, а що — від наших реалій життя?
Про передовий світовий досвід лікування інсульту та інших судинних захворювань головного мозку, а також можливості його застосування в Україні розповідає завідувач відділення ендоваскулярної нейрорентгенохірургії ДУ «Науково-практичний центр ендоваскулярної (внутрішньосудинної) нейрорентгенохірургії НАМН України», голова Всеукраїнської асоціації ендоваскулярної нейрорентгенохірургії, кандидат медичних наук Дмитро Щеглов.
— Якими Ви бачите шляхи запобігання епідемії інсульту в Україні?
— По-перше, це первинна профілактика — здоровий спосіб життя, рухова активність. Той, хто щодня займається фізкультурою, хворіє на інсульт на 20% рідше. До того ж фізична активність знижує вплив тих чинників, які зумовлюють інсульт, — діабету, гіпертензії, кардіальної аритмії. По-друге, вторинна профілактика — своєчасне виявлення схильності до інсульту та профілактичне втручання: медикаментозне (нині існують препарати, які зменшують атеросклеротичні бляшки, що закупорюють судини) або хірургічне (за наявності патологічних змін на судинах виконують відкриті чи ендоваскулярні операції).
На жаль, в Україні судинна нейрохірургічна школа ще слабка — її можливості обмежені, в тому числі й щодо застосовування світових стандартів у цій галузі. Бо з таким «досвідом» можна спричинити більшу смертність та інвалідизацію, ніж від самих захворювань, при яких ці операції показані. Хоча на висококваліфікованому рівні їх можуть виконувати фахівці нашого центру, столичного Інституту нейрохірургії імені А. П. Ромоданова НАМНУ, у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І. І. Мечникова, у Луцьку (Волинська обласна клінічна лікарня). Успіх хірургії (і відкритої, і ендоваскулярної) залежить від двох чинників: оснащення та досвіду. В Україні і з тим, і з іншим — проблеми...
Щоб оптимізувати вторинну профілактику інсультів в Україні, потрібна державна підтримка, яка передбачає організацію навчання фахівців; правильний розподіл медичних засобів для проведення операцій; незаперечний пріоритет ендоваскулярних операцій поряд із відкритою хірургією, як це практикується в усьому світі. Адже малоінвазивна хірургія судин мозку — це малотравматичні втручання, а тому більш ефективні і безпечні, з мінімальною інвалідизацією та смертністю.
— Якою є ідеальна схема надання медичної допомоги хворому при гострому інсульті?
— Хочу зауважити, що в Україні багато робиться для вирішення проблеми інсультів. Зокрема, велика заслуга в цьому Української асоціації боротьби з інсультом, яку очолює член-кореспондент НАМН України Микола Поліщук, фахівців-невропатологів. Однак, на жаль, нині невідкладна допомога пацієнтам з інсультом в Україні, особливо з ішемічним, — це слабка ланка. Сучасні європейські тенденції лікування гострої ішемії — знову ж таки переважно хірургічні, передусім — ендоваскулярні, оскільки альтернативи їм на сьогодні немає.
Застосовується і медикаментозне лікування — тромболізис. Однак ефективний тромболізис передбачає наявність у медичному закладі томографа (для визначення ризику та необхідності цієї процедури в кожному окремому випадку), дотримання «терапевтичного вікна» — не більш ніж три-чотири години (введення тромболітиків після цього часу швидше зашкодить, ніж допоможе). В Україні поки що немає належної організації швидкої допомоги, яка б вчасно доставила хворого з інсультом, як і відповідної термінової діагностики та спеціальних операційних для таких хворих. Хоч окремі острівки такого прогресу вже є, приміром, у Херсоні, Маріуполі, Запоріжжі.
Фахівці визнають, що майбутнє в лікуванні хворого з ішемічним інсультом — за ендоваскулярною тромбоекстракцією (витягування тромба через артерію). Цей метод уже впродовж десяти років досить поширений у світі, водночас в Україні його не застосовують узагалі. Протягом останніх п'яти років з'явилося шість нових систем тромбоекстракції, удосконалюється відповідний інструментарій, який ще більше спростив виконання цих операцій. Плюси такої технології: «терапевтичне вікно» допомоги пацієнтові збільшується удвічі — до шести годин; вона обмежує потребу застосування тромболітиків, які мають багато протипоказань (що важливо для України, де немає електронних карток пацієнта, звідки можна оперативно отримати всю необхідну інформацію про стан його здоров'я).
— Чи «потягнемо» такі високі технології економічно?
— Чомусь нас відлякує дороговартісність високотехнологічних методів. Проте, якщо первинно застосовувати малоінвазивну технологію (і профілактично, і при гострому інсульті) — від цього виграють усі. Безперечно, державі доведеться витратити великі кошти на порятунок пацієнта. Але після такої операції переважна більшість хворих повертається до повноцінного життя та професійної діяльності. І в цьому — вигода. У разі відсутності високоспеціалізованої допомоги хворий стає «економічним тягарем» і для родини, і для держави. На жаль, наше суспільство ще не доросло до розуміння таких підрахунків...
Хочу звернути увагу і на інший аспект: у нас мало уваги приділяють проблемі ішемічних інсультів, хоча хворих з ішемічними інсультами не менше, ніж з інфарктами. При цьому хворим з інфарктами проводять невідкладну тромбоекстракцію, стентування. А от інсультникам...
Недостатньо уваги приділяють і геморагічним інсультам. Скажу лише про мішковидні аневризми судин головного мозку. В Україні упродовж року розривається близько 1,5–2,5 тисячі аневризм, переважно — у людей молодого віку... Якщо до наших центрів привозять хворих з інсультом зазвичай у гострому періоді, то на Заході (Франція, Польща, Німеччина тощо) більшість пацієнтів оперують (ендоваскулярно) до того, як аневризма розірвалася...
— З чого варто розпочинати зміни?
— Допомога при інсульті — це мультифакторна проблема. Система швидкої допомоги в такому разі є важливим компонентом. Можна організувати її роботу так, щоб вона швидко доставляла хворих. Але виникає наступне запитання: що з цими хворими робитимуть у медзакладах? Хто платитиме за високоспеціалізовану допомогу таким пацієнтам? У жодній країні світу інструментарій для малоінвазивних операцій при інсультах пацієнти не купують. А для проведення високотехнологічних операцій ще потрібні різноманітні дорогі ліки. У тій же Польщі чи Угорщині всі ці проблеми вирішують швидко та легко — за рахунок держави. За українських реалій новітні технології — для тих, хто має кошти, бо держава допомагає хворим лише на десять відсотків, а на 90% — їхні родичі, з власної кишені.
Натомість на балансі держави утримується велика кількість неврологічних, реабілітаційних відділень, у яких хворим після інсульту, які лежать «пластом» у палатах, щось крапають, хоч таке лікування дає 5–7% ефекту... Кошти у держави є, але їх неправильно розподіляють.
— Чим може посприяти очолювана Вами асоціація?
— Ми об'єднали в асоціацію всіх ендоваскулярних нейрорентгенохірургів України. Проводимо активну просвітницьку діяльність, яка вкрай необхідна для підвищення кваліфікації вітчизняних фахівців — через організацію з'їздів, конференцій, практичних занять, обмін найновішим досвідом. На перший з'їзд до нас приїхало чимало відомих судинних хірургів із Франції, США, Німеччини, Польщі та інших країн світу.
Під час проведення подібних заходів ми повністю відмовилися від прийнятої в Україні стандартної форми спілкування фахівців, де, здебільшого, все зводиться до доповідей про досягнення та успіхи, що певною мірою працює на задоволення амбіцій. В основі наших конференцій — відкритий розгляд проблемних випадків та ситуацій в ендоваскулярній хірургії мозку, які потребують нестандартних підходів.
Це абсолютно новий формат спілкування, на який давно перейшла західна нейрохірургія, і який передбачає доброзичливу співпрацю між фахівцями, спілкування на рівних, а не конкуренцію та страх перед чиїмось авторитетом. Формат, який передбачає свободу. А коли людина має свободу, вона мислить.
Яна СНІЖНА
також у паперовій версії читайте:
- ЛІКАРІ ЗАМОРОЗИЛИ НОВОНАРОДЖЕНОГО НА ЧОТИРИ ДНІ
- БЛИЗЬКО ЧОТИРЬОХ ВІДСОТКІВ СМЕРТЕЙ ВІД РАКУ ПОВ’ЯЗАНО З УЖИВАННЯМ АЛКОГОЛЮ
- ПОБУТОВА ХІМІЯ ПРОВОКУЄ ХВОРОБИ КІСТКОВОЇ СИСТЕМИ
назад »»»