ГЕОПОЛІТИЧНИЙ «ЦУГЦВАНГ»
ПІСЛЯМОВА ДО БРЮССЕЛЬСЬКОГО САМІТУ
Саміт «Україна–ЄС» ще задовго до його проведення багато спостерігачів називали унікальним, довгоочікуваним, а подекуди навіть доленосним. Звісно, частково подібні епітети справді мали і мають право на життя. Хоча б тому, що попервах цей захід планувався на осінь минулого року. Утім, керівництво Європейського Союзу тоді резонно вирішило спочатку подивитися, як відбудуться парламентські вибори в нашій державі...
Власне, уже після їхнього проведення вітчизняні реалісти почали очікувати на саміт з неабиякою порцією скепсису. Ну, чим таким українська влада могла вразити своїх європейських колег? Погромами на окремих виборчих дільницях? Механізмом формування сякої-такої парламентської більшості? Упертим небажанням дотримуватися конституційного принципу персонального голосування? Чи, може, рішенням Вищого адмінсуду про позбавлення мандатів двох депутатів, котрі, до того ж, перед тим публічно відмовилися входити до фракції Партії регіонів?..
От цікаво, якби керівники ЄС — Жозе Мануель Баррозу чи Герман Ван Ромпей — на секунду облишили принципи дипломатичного протоколу, вони б зізналися: чи поведінка чинної української влади їх усе ще продовжує дивувати? Чи вони вже звикли до всього, і «запас здивування» вичерпано?
Бо в українського керівництва, схоже, на всі події довкола підготовки до підписання такої довгоочікуваної угоди про асоціацію є власний погляд. Таке враження, що Віктор Янукович в усьому вбачає якийсь особливий, ніким іншим не помітний символізм. Приїхали до України пани Кокс та Квасневський — значить, Україна все ще цікава для євроспільноти. Дарма, що згадані поважні люди наполегливо домагаються того, чого українська влада вперто робити не хоче.
Так само — з єврокомісаром Штефаном Фюле. Чиновники на чолі з міністром закордонних справ Леонідом Кожарою вважають доречнішими дискусії про підрахунок вимог, переданих паном Фюле українській владі. Вони елементарно не хочуть (а може не здатні) усвідомити: не так важливо, було цих вимог 11 чи 19. Головне, що вони є, і задля отримання шансу на підписання угоди про асоціацію їх потрібно виконувати.
Саміт... на честь третіх роковин?
Схоже, що українського Президента напередодні саміту не насторожили навіть повідомлення про те, що листопад — граничний термін для нашої держави для підписання такої угоди. І якщо цей шанс буде змарновано, наступний може настати не в такому вже й близькому майбутньому. Цілком вірогідно, що Віктор Янукович і цей попередній месидж розцінив, як невдалий жарт. А от те, що саміт відбувся 25 лютого — в день третьої річниці від дня його інавгурації, Президент однозначно записав в актив потенційних стосунків з ЄС. Це ж не кожному главі держави випадає такий «успіх» і такий «щасливий збіг обставин».
Нинішні вимоги керівників Євросоюзу настільки ж чіткі, наскільки й нереальні для виконання чинною українською владою. По суті, всі передумови до успішного проведення у Вільнюсі саміту Східного партнерства (коли й можливе підписання угоди про асоціацію), зводяться до трьох блоків: припинення вибіркового правосуддя; внесення змін до, як кажуть європейці, виборчого кодексу; реформування окремих галузей, зокрема судів та органів прокуратури.
Пани Баррозу та Ван Ромпей в унісон повторили ці ключові тези в контексті подальшої співпраці. А ще від останнього передсамітового візиту в Україну Штефана Фюле відомо: часу на «розкачку» в українських керманичів не залишилося. Наступне «інспектування» виконання вимог відбудеться в травні. І якщо доти зрушень по всіх (!) напрямах не буде помітно, про асоціацію можна буде забути, навіть не чекаючи листопада.
Отже, враховуючи сказане, наскільки реально можна сподіватися на успіх? Спробуємо розібратися.
Звісно, штатні владні спічрайтери випромінюють суцільний оптимізм від проведеного саміту. Послухати їх, так уже, нібито, ні про що й думати не потрібно. От тільки б дожити до листопада — і прокинешся мало не в Євросоюзі. Насправді ж — усе набагато складніше.
Судова система: кого хочеш — вибирай
Передусім, варто зосередитися на питанні вибіркового правосуддя. Достатньо поглянути, який антураж супроводжує нинішні заяви очільників Єврокомісії та Європейської Ради: щодо Юлії Тимошенко розпочато нові цькування з метою засадити її за ґрати довічно.
Доводилося чути, що нинішня справа про буцімто причетність екс-прем'єра до вбивства Євгена Щербаня має остудити прихильність європейців до Тимошенко. Мовляв, як можна захищати замовників убивства? Однак у тім-то й річ, що нинішні методи, котрі застосовуються проти лідера опозиції, не кращі, а навіть гірші за ті, коли її судив суддя Родіон Кірєєв. У того хоч око періодично сіпалося, а, отже, рештки усвідомлення у відверто замовному характері справи залишалися.
Нинішні ж «служителі Феміди» слухають вельми сумнівних свідків у справі Щербаня без жодних сентиментів. І на те, що Юлію Тимошенко зумисне не доставляють до суду на момент виголошення цих, з дозволу сказати, свідчень, ніхто не зважає.
Стосовно іншої жертви вибіркового правосуддя — Юрія Луценка, то йому саме у переддень саміту було відмовлено у звільненні із в'язниці за станом здоров'я. Нічого не скажеш, гарний сигнал для європейців, котрі вимагають припинити політичні репресії.
Нарешті, не варто забувати, що Юлія Тимошенко та Юрій Луценко — це лише найзнаковіші політв'язні. А пункт про припинення вибіркового правосуддя стосується всіх без винятку. Це означає, що єврокомісари у той чи інший спосіб можуть проінспектувати не одну сотню, а то й тисячу сумнівних рішень служителів Феміди. І далеко не факт, що останнім тут буде над чим похизуватися...
Вибори, вибори...
Стосовно поліпшення «виборчого кодексу» ми вже сказали кілька слів на початку. Однак європейці, як відомо, народ терплячий. Хтозна, аж раптом нинішній депутатський корпус справді впродовж найближчих трьох місяців спроможеться ухвалити прогресивні виборчі правила гри, котрі не буде потреби змінювати ще багато-багато років.
Хотілося б у це вірити. Та на ділі — представники партії влади уже кілька разів закидали в суспільство тезу про повернення до стовідсоткової мажоритарної системи. Яка, ймовірно, може дозволити їм сформувати бодай просту більшість, без жодних проблем.
От цікаво, подібну ідею ПР і для європейців буде озвучувати як небувало прогресивну? Мабуть, що так. Адже подібний приклад розвішування «політичної локшини» уже мав місце — під час ухвалення «найпрогресивнішого» Кримінально-процесуального кодексу. Є ще люди в Україні та за її межами, що досі споживають оту «кримінально-процесуальну локшину»?..
На ділі ж у влади всього один шанс показати, що в цьому блоці питань хоча б щось відбувається. Це — негайно призначити перевибори у п'яти мажоритарних округах, де так і «не змогли» встановити переможців, а також — вибори мера Києва та столичної міськради.
Сам реформую, сам лаю
Нарешті стосовно проведення низки політичних та економічних реформ, то тут — узагалі непочатий край роботи.
Президент періодично сварить своїх же урядовців, перетасовує їхню кабмінівську «колоду»... Але все це більше нагадує фарс. Зрештою, не можна не помітити, що Янукович діє за класичною схемою тоталітарних правителів: критикує виконавців системи, збудованої ним же самим.
Позавчорашнє засідання Кабінету Міністрів тут не стало винятком із правил. Нехай не ображаються опозиційні депутати, але їхня присутність чи неприсутність на цьому дійстві нічогісінько не змінює. Це — як і під час президентського «Діалогу з країною», коли на Майдані Незалежності в ефір позапланово прорвалося кілька громадських активістів. Президент «трішечки похвилювався», але сказав лише те, що було заготовлено заздалегідь.
А на урядовому засіданні було заготовлено покритикувати уряд за корупційні схеми, побідкатися з приводу того, що до бюджету щороку недонадходить близько 20 мільярдів гривень... При цьому згадувати про повністю провальну роботу (читай — бездіяльність) Антикорупційного комітету при Президенті. Іншими словами, сама ж влада упродовж трьох років не робить нічого для боротьби з тим, що зриває проведення реформ цією самою владою. Ще якісь запитання є?
* * *
Якби Віктор Янукович був шахістом, як один із його попередників — Леонід Кравчук, — він би зрозумів: нині, після проведення саміту «Україна — ЄС» він потрапив у цугцванг. Це коли будь-який наступний хід лише погіршує твої шанси хоч би на нічию в шаховій партії. Але в тім-то й біда, що, по-перше, чинний глава держави не в змозі цього усвідомити. А, по-друге, у такий цугцванг він загнав себе сам. А разом із собою й цілу європейську націю.
Ярослав ГАЛАТА
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- ПРАВОЗАХИСНИКИ ВВАЖАЮТЬ СИТУАЦІЮ НЕОДНОЗНАЧНОЮ
назад »»»