ГОЛОСУЙ, НЕ ГОЛОСУЙ...
ДО ЧОГО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ НИНІШНІЙ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОМПРОМІС?
Розблокування парламентської трибуни опозиційними фракціями відбулося якось несподівано. В українському політикумі так буває: нібито вже надій на компроміс немає, усі списи зламані, аж раптом з’являється несподіване «світло в кінці тунелю». І навпаки — ті чи інші домовленості можуть полетіти в тартарари...
Поза всіляким сумнівом, сякий-такий компроміс від минулої п’ятниці став можливим завдяки саміту Україна — ЄС і необхідності ухвалити спеціальну парламентську заяву з приводу нашої євроінтеграції. Нагадаємо, що перед голосуванням за таку заяву Верховна Рада внесла зміни до свого регламенту, де передбачила санкції проти «кнопкодавів». Наскільки такі кроки виявляться дієвими — оцінити можна буде не раніше початку наступного пленарного тижня.
Суть змін наступна. Якщо в процесі голосування котрийсь із депутатів виявить факт «кнопкодавства», він, тепер уже на цілком законних підставах, може звертатися до головуючого з вимогою зупинити таке голосування. А головуючий має встановити, чи є депутат, за якого голосує його колега, в залі. Якщо немає, то картку слід вилучати через лічильну комісію, а процес голосування розпочинати заново.
Скільки «дублів» дозволено?
Нібито все просто й зрозуміло. Принаймні, опозиціонери минулої п’ятниці виглядали цілком задоволеними. Хоча й висловлювали певні побоювання з приводу того, чому Президент не підписав ухвалені до регламенту зміни миттєво. Мовляв, для більшої впевненості варто було не погоджуватися розблоковувати трибуну доти, доки Віктор Янукович особисто прийшов би до парламентської зали і завізував ухвалене рішення прямо там. Як це свого часу робив Леонід Кучма під час пакетного голосування за конституційну реформу та зміни до закону про вибори Президента.
Утім, повернімося безпосередньо до суті ухваленого рішення. За нормальних цивілізованих відносин у політикумі, воно, ймовірніше, і справді б діяло доволі ефективно. Однак в українських умовах суцільної недовіри і не менш суцільного бажання так чи інакше обманути опонентів, як кажуть в Одесі, можливі нюанси.
Скажімо, чи не будуть представники провладної більшості застосовувати механізм не персонального голосування по кілька разів? Такий приклад: з першої спроби опозиція виявила не персональне голосування, спікер доручив вилучити картку і поставив питання на повторне волевиявлення. А представники ПР знову застосували «кнопкодавство», але вже карткою іншого депутата. Як бути в такому разі? За логікою, потрібно вилучати і її, а питання переголосовувати втретє. Але як буде на практиці?
З іншого боку, і в опозиції може виникнути бажання намагатися фіксувати «кнопкодавство» навіть там, де його не буде. Задля того, щоб у такий спосіб намагатися зірвати деякі голосування. А в суцільній метушні доводити справедливість чи несправедливість звинувачень буде не так-то й просто, адже депутатів в Україні — 450.
Як говорила персонаж Олександри Захарової у кінофільмі «Кримінальний талант»: «Потім, звісно, в усьому розберуться, але крівці з тебе поп’ють... Ой, поп’ють... Ти ж своїх чудово знаєш!» Це — ніби про сучасну українську політичну дійсність сказано.
Відверто неконституційні ініціативи
Також у день розблокування парламентської трибуни прозвучала надзвичайно знакова заява, котра, з незрозумілих причин, поки що не викликала належного резонансу. Йдеться про пропозицію лідера фракції ПР Олександра Єфремова ухвалювати у стінах ВР рішення не 226 голосами, а більшістю від кількості присутніх у залі депутатів.
Зрозуміло, що подібні ініціативи — не що інше, як продовження «блокувальницької» епопеї. Вочевидь, очільники «регіоналів» усвідомлюють, що їм непросто буде забезпечувати позитивні голосування після внесених до регламенту змін. От і вигадують нові й нові «запобіжні заходи».
При цьому нехтуючи елементарними конституційними вимогами, адже норма про те, що парламентське рішення вважається ухваленим лише після підтримки 226 депутатами — конституційна. І Олександру Єфремову це чудово відомо.
Справді, в історії вітчизняного парламентаризму був час, коли рішення ухвалювали і меншою кількістю голосів. До ухвалення Конституції в 1996-му році парламент другого скликання працював за нормами регламенту, коли рішення ухвалювалися більшістю від числа обраних на той момент народних депутатів. Саме так Олександр Мороз став головою Верховної Ради, отримавши підтримку усього 177 колег. Після ухвалення Конституції, до речі, чимало його опонентів постійно нагадували йому про це, сумніваючись у легітимності Мороза на посаді керівника ВР.
Утім, після ухвалення Основного закону всі розмови про той регламент припинилися, і саме цифра «226» стала своєрідним еталоном. Причому — еталоном конституційним. Навіть в умовах, якщо парламент другого скликання до кінця своєї каденції так і залишився недоукомплектованим — із необхідних 450 обранців мандати мали не більш ніж 410–415 депутатів.
Ще прикріше, що згадана ініціатива Олександра Єфремова поки що не отримала рішучого засудження з боку опозиції. Так, Арсеній Яценюк назвав запропоновану «голосувальну» норму неконституційною і заявив, що всі закони, ухвалені в такий спосіб, не відповідатимуть Основному закону. Однак одразу після цього почав розмірковувати: можливо, опозиціонерам подібний розвиток подій був би й вигідним, а «регіонали», зрештою, самі відмовляться від такої ідеї... Та яка різниця, чи відмовляться «регіонали».
Позиція «Батьківщини», «Свободи» та «УДАРу», котрі справді принципово відстоюють персональне голосування, має бути однозначною й тут. І ні про які рішення меншою кількістю голосів навіть мови бути не може. Інакше опозиціонери самі дають привід «регіоналам» звинувачувати їх у подвійних стандартах.
Між іншим, цілком можливо, що ініціатива Олександра Єфремова має суто провокаційний характер. А лідери опозиції уже тепер мало на неї не клюнули своїми нерішучими відповідями і озвученими намірами порадитися з юристами. У тім-то і є головна біда вітчизняної Конституції, що з приводу її прописних норм кожен політик намагається радитися з юристами. І, зрештою, чорне називає білим...
Показово, що голова провладної фракції заявив також про ініціативу позбавляти депутата мандата (!), якщо він буде упійманий на не персональному голосуванні, як мінімум, двічі. Відповідний законопроект Єфремов пообіцяв внести до парламенту найближчим часом. Також у цьому документі він воліє виписати норму про позбавлення мандатів за блокування трибуни.
Як саме планується відбирати мандати, поки що — загадка. Із нечітких відповідей Олександра Єфремова можна зрозуміти, що тут «регіонали» мають певну надію на суди. Відтак цілком можна передбачити продовження епопеї з лютневим прецедентом від Вищого адміністративного суду, який позбавив депутатства Олександра Домбровського та Павла Балогу.
А ще Єфремов зронив дуже знакову фразу: «Якщо опозиція хоче показати, що вона справді хоче вирішити це питання, то вони, разом з більшістю, мають брати участь в ухваленні змін до Конституції». Саме тут варто шукати ключове зерно. Адже зараз «регіонали» сплять і бачать ці самі зміни, аж до ліквідації всенародного обрання Президента. Отже, великі політичні «торги» стартували?..
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- У ФОКУСІ ЗАРУБІЖНИХ ЗМІ
назад »»»