«ЯКЩО Ж БУДЕТЕ ВИ В НЕНАВИСТІ ЖИТИ,.. ТО І ЗЕМЛЮ БАТЬКІВ СВОЇХ І ДІДІВ ПОГУБИТЕ»
2 БЕРЕЗНЯ В УКРАЇНІ ВІДЗНАЧАТИМУТЬ 1030-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО (983–1054), ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ КИЇВСЬКОГО
«...І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде у вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі загинете, і землю отців своїх і дідів погубите, що вони надбали її трудом великим. Тож слухайтеся брат брата, перебувайте мирно».
Це рядки із заповіту Ярослава Мудрого своїм синам — Ізяславу, Святославу, Всеволоду, Ігорю та В’ячеславу, який дійшов до нас завдяки літописцям.
Отже, князь бачить майбутнє своєї країни тільки в єднанні, в прагненні спільно її захищати. І нагадує, що земля батьків і дідів надбана «трудом великим». А слова «трудом великим» у цьому контексті спонукають пам’ятати про ті часи, коли славні предки створювали велику державу з острівків розрізнених племен, як стояли на смерть, захищаючи її від ворогів, як до сьомого поту трудилися, відбудовуючи розорені під час воєн міста і села.
Звичайно ж, Ярославовичі знали, який величезний внесок у той «труд великий» зробив їхній дід — князь Володимир, за час правління якого значно розширилася територія Київської Русі, а християнство було прийнято як державна релігія. «Трудом великим» відзначився і їхній батько. Хоча воювати він, як пише літописець, не любив, йому неодноразово доводилося братися за меча — відвойовував захоплені Польщею Черненські міста і Белзьку волость, ходив війною на Литву, південну Фінляндію, воював з ятвігами, приборкував в’ятичів, успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом тощо.
Значною мірою перемоги забезпечувало те, що він сам вів дружини в бій. Щоб проявити таку мужність, стати взірцем для своєї дружини, Ярославові довелося і, головне, вдалося перемогти невпевненість у собі, адже він кульгав і не відзначався добрим фізичним здоров’ям. До 1037 року князь об’єднав у своїх руках майже всю територію древньоруської держави. Він залишив після себе володіння, що простиралося від Балтійського до Чорного моря і від Оки до Карпатських гір.
Продовжуючи справу свого знаменитого батька, Ярослав дбав про могутність і процвітання держави. З його ім’ям пов’язано розвиток сільського господарства, ремісництва, будівельної справи, торгівлі. Він заселяв степні простори, зводив нові міста. У період його князювання (1019–1054) держава досягла свого найбільшого піднесення.
Як того і прагнув Ярослав, стольний град Київ досяг рівня найбільших столиць Європи. У ті часи він засяяв Золотими воротами, звеличився Софіївським собором та іншими храмами, усміхнувся вікнами споруд у новозбудованій частині, яка дістала назву «місто Ярослава», укріпився великим валом, заквітчався мозаїкою і фресками. Іноземці почали називати Київ другим Константинополем, а самого Ярослава Мудрого, як і візантійських імператорів, — царем.
У період правління Ярослава в Київській державі християнство утвердилось остаточно. Як відомо, описуючи цю діяльність князів Володимира і Ярослава, літописець порівнював їх з орачем і сіячем, які закладають основи майбутнього врожаю: «Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє».
При ньому в Києві було збудовано багато монастирів та храмів, організовано підготовку церковних служителів, призначено без відома константинопольського патріарха главою руської церкви Іларіона. Уже за часів князювання Ярослава Мудрого в літописі згадується про першопочатки головного монастиря Руси — Печерського.
Розуміючи, що для управління державою потрібні грамотні, освічені люди, князь розпорядився «збирати у кращих людей дітей і віддавати їх у навчання книжне», створювати державні школи, відкривати бібліотеки. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладали твори з іноземних мов, переписували й створювали оригінальні твори давньоруської літератури, велися літописання. Ярослав, який з дитинства любив книги і кожну вільну хвилину використовував для читання, всіляко підтримував книжкову справу і перекладацьку діяльність.
Літописець Нестор зазначав, що Ярослав «до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вночі, і вдень. І зібрав книгописців силу, що перекладали з грецької мови на слов’янську. І написали вони багато книжок...» Біографи князя вважають, що, ймовірно, він, знаючи кілька мов, і сам займався перекладами.
Немало зробив Ярослав для зміцнення міжнародних зв’язків. Як відзначають історики, його дипломатична діяльність спиралася на династичні родинні зв’язки. Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді. Одна його донька Анна вийшла заміж за короля Франції і після смерті чоловіка певний час правила країною, друга — Єлизавета — стала дружиною сина норвезького короля, третя донька — Анастасія — була в шлюбі з угорським королем. Сини одружилися з принцесами Візантії, Польщі та Німеччини. Крім того, багато близьких родичів Ярослава були пов’язані сімейними узами з представниками правлячих династій Центральної і Західної Європи. А родинні зв’язки — то велика сила. Так, трирічна війна Русі з Візантією завершилася примиренням і шлюбом сина Ярослава Всеволода з донькою імператора Костянтина ІХ Мономаха Анастасією.
Серед особливих заслуг Ярослава Мудрого — створення і введення першого писаного збірника законів, який дослідники називають «Правдою Ярослава», або «Найдавнішою правдою».
За «Правдою Ярослава» не тільки умисне вбивство, а навіть образа гідності людини каралися жорстоко. Причому, ще допускалася кровна помста — за вбивство близькі родичі жертви могли помститися і навіть убити. Величезні штрафи мали платити ті, хто наніс побої, спричинив каліцтво. Інші статті регулювали порядок відшкодування постраждалим порушеного права власності на челядь, коней, зброю, одяг та інше майно, його повернення господарю.
В окремих випадках справа розглядалася судом із дванадцяти обраних осіб. Отже, вже тоді було започатковано свого роду суд присяжних...
Усе своє земне життя Ярослав Мудрий заступався за свій народ, за рідну землю. Але й нині ми можемо сподіватися на його заступництво — там, на небесах, оскільки православною церквою його канонізовано. А це означає, що церква засвідчує про близькість цих людей до Бога і молиться їм, як своїм покровителям. Отже, заступництво святого князя Ярослава Мудрого багато важить.
Попросімо його, щоб він, стоячи перед престолом Всевишнього, помолився за процвітання нашої держави, за те, щоб наш народ жив у дружбі, щоб нашим керманичам вистачило мужності й мудрості вивести Україну на рівень передових європейських держав, як це вдалося колись йому.
Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
Довідково. Ярослав I Володимирович (* близько 983–20 лютого за ст. ст. 1054, Вишгород). Ростовський князь (987–1010), Новгородський князь (1010–1034), Великий князь Київський (1016–1018, 1019–1054), святий. Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира I Святославича з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. У хрещенні мав ім’я Георгій (або Юрій — пізніша форма імені Георгій, поширена в давньоруській мові. У XI–XII ст. воно вимовлялося як Гюрьгі).
...Після смерті батька Ярослав тривалий час веде боротьбу за київський престол. 1019 року він переміг головного суперника, Святополка, прозваного в народі Окаянним, і став Великим князем Київським. Вів також боротьбу проти Мстислава Володимировича, внаслідок якої змушений був поступитися йому Чернігівщиною та деякими землями на схід від Дніпра. Після смерті Мстислава 1036 року Ярослав почав правити одноосібно і став, за словами літописця, «самовладцем Руської землі».
також у паперовій версії читайте:
- НІКОЛИ ЛЮБОВ НЕ ПЕРЕСТАЄ!
назад »»»