ДВОВЕКТОРНИЙ ШПАГАТ
Ні для кого не секрет, що світ нині динамічно змінюється. Двадцять років тому здавалося, що глобалізації та поширенню ліберальних цінностей не буде кінця. Але світ стає все більш непередбачуваним. Посилюється значущість подій, які американські футорологи називають «дикими картами», або «чорними лебедями» — важко передбачуваними подіями, вплив яких буває вирішальним.
Непередбачуваність насамперед пов'язана зі світовою та економічною кризою, яка нині викликає багато запитань. Зокрема, чи означає, що ця криза — перехід до нового технологічного устрою? Чи вдасться Заходу зберегти глобальне технологічне та культурне домінування? До якої межі дійде розмиття «середнього класу» та посилення соціальної напруженості в розвинутих країнах? Яких трансформацій зазнає західна демократія? Зараз ніхто не дасть однозначної відповіді на ці запитання.
Утім, міністр закордонних справ України Леонід Кожара на Національному експертному форумі «Україна-2013. Прогноз», організованому Інститутом Горшеніна, відзначив кілька тенденцій, спровокованих кризою, які вже яскраво проявили себе. По-перше, нині немає країни-гегемона, яка б вирішувала все в планетарному масштабі.
Генрі Кіссінджер у недавньому есе «Межі універсалізму» дає глибоку оцінку змін в американській політиці. На його думку, справа не в тому, що існуючий порядок не можна змінити. А в тому, що необхідні для цього зусилля будуть більш ґрунтовними за вмілого поєднання націленості на перспективу та визнання різноманітності й складності усіх обставин. А це означає, що об'єктивно посилюється вплив регіональних гравців. І не лише великих країн. Хто кілька років тому міг уявити роль, яку тепер в ісламському світі відіграватиме така невелика держава, як Катар?
Нині лінії світової напруженості остаточно зміщуються з Європейського континенту до Близького Сходу та Тихоокеанського регіону. Європейський Союз усе більше зосереджується на внутрішніх проблемах. Звужується його роль як міжнародного гравця. Ніхто не знає, що буде з ЄС через кілька років. Чи відбудеться розлучення Великої Британії з ним? І чи не стане Едінбург столицею нової європейської держави?
Чітко окреслюється тенденція до посилення цивілізаційної ідентичності. Хто міг уявити потужний ренесанс ісламу в арабському світі після десятиліть панування прозахідно-консервативних і лівих режимів? Нашій державі, підкреслює Л. Кожара, прийшов час виходити з підліткового віку. І, як і належить зрілому суспільству, поступово брати відповідальність за себе і за світ навколо нас.
На жаль, у нашому суспільстві довго плекалися утриманські настрої: ось прийде «добрий дядя» з Європейського чи Євразійського союзу і все за нас зробить. Не прийде і не зробить. Відомий російський футоролог Сергій Переслєгін писав, що існують два сценарії майбутнього: фантастичний і реалістичний. Причому реалістичним є інопланетне втручання, а фантастичний — наша власна перемога. В Україні така позиція зустрічається досить часто, констатує Л. Кожара.
Насправді ж українці здатні до справжніх проривів у різних сферах. Вони посідають лідируючі позиції у світі з розробки комп'ютерних програм. Є дані, за якими обсяги українського ринку ІТ-аутсорсингу досягли 1,5 млрд доларів. А працюють на ньому десь 30–40 тис. програмістів. Хто міг би це спрогнозувати п'ять-десять років тому?
У світі є приклади країн, які вже зараз успішно конкурують за місце в майбутньому. Серед них і наш близький сусід — Туреччина. Ця країна має міцні зв'язки із західним світом, є членом НАТО та Митного союзу з ЄС. Водночас вона реалізує себе в інших вимірах: ісламському, пантюркійському та регіональному чорноморському. Туреччина модернізує інфраструктуру, розвиває туризм і малий бізнес. Її підприємства активно інвестують у такі екзотичні країни, як Еритрея та Сомалі. При цьому Туреччина підтримує добрі відносини з Росією та веде перемовини про вступ до Шанхайської організації співробітництва.
Не бідні родичі багатих сусідів
Місце України окреслене її географією. Це — Європа в широкому розумінні, яка не закінчується на межі Донбасу та Слобожанщини, а охоплює великий простір від Атлантики до Стамбула, Уралу та Кавказу. Україна двічі зробила безпрецедентний внесок у безпеку цієї широкої Європи. Уперше — коли відмовилася від ядерної зброї. Вдруге — коли проголосила позаблоковість.
Європейський Союз — найвпливовіше об'єднання континенту — є для нас зразком у проведенні внутрішніх реформ. Угоду про Асоціацію з ЄС українська влада розглядає як потужний зовнішній інструмент внутрішнього реформування, підкреслює Л. Кожара. Він оптиміст і вважає, що є всі передумови для того, аби угода була підписана цьогоріч на Вільнюському саміті Східного партнерства.
Президент Віктор Янукович під час зустрічі з Єврокомісаром з питань розширення ЄС Штефаном Фюле чітко заявив, що укладення угоди залишається пріоритетним і головним завданням України до листопада 2013 року. Наша країна готова вести про це предметну розмову на саміті Україна — ЄС, що відбудеться 25 лютого у Брюсселі.
Україна — європейська держава, але водночас — держава слов'янська, переважно православна, що зближує нас із Росією, іншими державами Сходу Європи, зазначає Л. Кожара. Оця наша «інакшість», поєднання Сходу та Заходу всередині країни мають бути не джерелом суперечностей із сусідами, а стимулом до продуктивних відносин, творчого співробітництва.
Міністр упевнений, що Україна зможе побудувати саме такі відносини з РФ на засадах рівноправ'я та взаємної поваги. Зокрема й тому, що сама Росія надто змінилася впродовж 20 років. Згідно з опитуванням Всеросійського центру вивчення громадської думки, 74% росіян позитивно ставляться до України. При цьому лише 18% — за об'єднання двох країн в єдину державу, а 64% бачать Росію та Україну незалежними, але дружніми державами.
Це чудова ментальна платформа для розвитку справжніх відносин стратегічного партнерства між Києвом і Москвою, вважає
Л. Кожара. До того ж Росія і Україна по праву відчувають себе частинами єдиної цивілізації. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сформулював цю ідею так: із цивілізаційної точки зору, Росія є частиною «великої» європейської цивілізації разом з Північною Америкою, тому для неї немає проблем у тому, що стосується реалізації «європейського вибору» через реальну взаємодію та інтеграцію на основі взаємної поваги.
На цій основі українська влада надалі розвиватиме відносини з Росією, констатує Л. Кожара. Наполегливо вирішуватиме питання, де ще залишаються розбіжності у підходах. Поступово відновлюватиме взаємну довіру там, де її не відновлено до кінця. Перші підсумки роботи будуть підбиті під час візиту української делегації до Москви наприкінці березня.
А торговельні взаємини з Митним союзом для України не є питанням цивілізаційного вибору. Митний союз — це 60 млрд дол. товарообігу. Ми не можемо відмовитися від такого потужного ринку, тому ведеться пошук форм співпраці з ним. Загальна основа — запропонована Президентом Віктором Януковичем формула «3+1». Уже укладено два меморандуми з Євразійською економічною комісією: про співпрацю з питань торгівлі та про співпрацю з питань технічного врегулювання. Подальший формат буде окреслено у ході переговорів.
Квиток у майбутнє
Міністр звертає увагу на цікавий парадокс. У лютому очікується доповідь робочої групи високого рівня США — ЄС із рекомендацією почати переговори щодо угоди про вільну торгівлю та інвестиції. Єврокомісія дає «зелене» світло переговорам про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з Японією. Митний союз веде аналогічні переговори з В'єтнамом і розпочинає з Новою Зеландією.
Але чомусь Європейський та Митний союзи, які мають спільний кордон і товарообіг у 446 млрд дол., навіть розмову не починають про полегшення умов торгівлі, не кажучи вже про повноцінну ЗВТ. Це нонсенс. Виходить, з Японією та В'єтнамом домовитися легше, ніж із найближчим сусідом. Українська влада виступає за єдиний економічний простір між цими двома потужними економічними об'єднаннями. У такому просторі знайдеться місце і для нашої країни, впевнений Л. Кожара.
Україна прагне налагодити торгово-економічні відносини з країнами, що швидко розвиваються, з Азії, Близького Сходу, Латинської Америки і особливо БРІКС. Нещодавно китайська соціальна мережа WeChat швидко завоювала понад 200 млн користувачів у всьому світі: вона просто додала у налаштування повідомлень підтримку двох мов — хінді для Індії та португальської для Бразилії.
А турецька компанія у сфері комп'ютерних ігор Peakgames у кризовому 2012 р. збільшила доходи вдесятеро разів. Вона зосередилася на продажі своїх продуктів на ринках Близького Сходу та Африки. Наші компанії здатні повторити цей успіх, адже вони можуть виробляти продукти, які матимуть попит на ринках світу, що швидко розвиваються. МЗС, обіцяє Л. Кожара, забезпечить зовнішньополітичну підтримку вітчизняним виробникам-експортерам.
Але не тільки торгівля об'єднує Україну з цими державами та регіонами, зауважує міністр. Китай, приміром, не лише експортує товари, а й поступово пропонує бачення міжнародних відносин, засноване на власних традиційних цінностях,— таких, як відмова від чорно-білого сприйняття світу, опір на «м'яку» силу або відомий китайський принцип «гнучкість назовні, твердість усередині».
Деякі з-поміж цих цінностей поділяє й українська влада. Зараз, коли світ змінюється настільки швидко й неочікувано, ключова битва в глобальному масштабі йде не за ресурси чи геополітичний вплив. Боротьба йде за гідне місце у майбутньому.
Та квиток у майбутнє отримають не всі. Україна має серйозний шанс. Необхідно лише відкинути песимізм та зневіру. Наша економічна політика має бути максимально деідеологізованою, прагматичною, виваженою й водночас — динамічною й наступальною. За рік ми не перетворимо світ, проте дещо наблизимося до того гідного місця в майбутньому, про яке всі мріємо, переконаний Л. Кожара.
На роздоріжжі
Нинішній рік може стати визначальним для нашої держави, зазначають експерти, адже саме 2013-го очікується низка проривних рішень. По-перше, 25 лютого відбудеться перший після парламентських виборів у нашій країні саміт «Україна — ЄС». Від нього чекають відповіді на запитання, чи не розчарувалась у нас Європа і чи хоче вона тісніше з нами співпрацювати? Принаймні — в економічній царині.
З огляду на це, ще важливішим може стати саміт ЄС, який відбудеться в листопаді у Вільнюсі. Тоді, як обіцяв дехто з європосадовців, може бути підписана угода про асоціацію з ЄС, яка передбачає створення всеохоплюючої ЗВТ. Час отримати відповідь і на запитання, які стосуються співпраці України з Митним союзом Росії, Білорусі, Казахстану. Там теж тягнути вже нікуди. Розмови про приєднання України до МС останнім часом активізувалися. При цьому багато хто закликає не протиставляти поглиблення співпраці з цим об'єднанням європейському вектору, від якого офіційно поки що не відмовлялися.
Натомість інші експерти зазначають, що наша країна має обрати щось одне, бо на двох стільцях у такій ситуації, схоже, не всидіти. Посидіти можна, принаймні, тимчасово. Йдеться про поверхові економічні інтереси. Та коли інтеграційні поглиблюватимуться, вже ніяк не можна буде обійтися без політичної складової у відносинах з партнерами. Тож Україна вкотре опиняється на роздоріжжі.
Депутат Державної думи РФ Андрій Клімов зазначає, що Росія нікого нікуди не намагається заманити. Просто хоче зрозуміти, куди йде Україна. І з урахуванням цього рухатися своїм шляхом. Адже ХХІ ст. — не тільки час прискореної глобалізації, економічної інтеграції, а й багатополярності. Тож для успішного розвитку держава не може обійтися без уходження до того чи іншого економічного союзу.
Кудись-таки входити доведеться. Не приєднуватися до економічних союзів мало кому вдається. У Москві визнають суверенне право України самостійно знайти відповідь на «приєднавчі» запитання. Нині серйозні політики і ділові люди з ЄС все частіше заявляють про те, що процесу подальшого розширення ЄС у найближчому майбутньому не передбачається, а кризові катаклізми останніх років усе частіше примушують замислюватися над можливим скороченням ЄС.
На нещодавньому саміті глав держав — членів ЄС був схвалений бюджет цієї спільноти до 2020 року. У ньому не йдеться про можливе прийняття нових членів, і витрати на це не передбачені. Очевидно, що корені всіх фінансово-економічних проблем ЄС криються у його розширенні на початку ХХІ ст. Тоді політичні амбіції взяли гору над економічним прагматизмом і здоровим глуздом. Тепер ці категорії повертаються, в т. ч. і в кабінети єврочиновників.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»