ШВЕЦІЯ: КРИЗА БЕЗПЕКИ
Від часу закінчення наполеонівських війн Швеція вважала себе нейтральною державою. Також у період «холодної війни» вона була на нейтральній позиції і ставила на здатність до самостійної оборони, хоч, де-факто, таємно співпрацювала з членами НАТО. Завершення «холодної війни», процес інтеграції держав Центральної Європи з Євросоюзом і НАТО та вступ Швеції у 1995 році до Європейського Союзу викликали принципову зміну шведської оборонної політики.
Відсутність безпосередньої загрози безпеці Швеції призвела до концентрації на загрозах «нового типу» і активної участі у міжнародній політиці кризового управління. Країна відмовилася від оборонного планування, зменшила оборонний бюджет, провела скорочення чисельності армії і пристосувала її до участі у закордонних місіях.
Вона почала відходити від політики нейтральності, бо ця концепція зжила себе і неможлива в нових умовах європейської безпеки. У 90-х роках Швеція остаточно відмовилася від політики нейтралітету на користь позаблоковості — неучасті у військових блоках.
Російсько-грузинська війна 2008 року та російська активізація в регіоні Арктики (відновлення польотів стратегічних бомбардувальників) і кібернетичні атаки на Естонію призвели до перегляду шведської політики. Швеція почала відчувати зростаючу загрозу і ймовірність виникнення криз у регіоні Балтійського моря та Арктики.
Головні причини: збільшення можливостей видобутку і транспорту енергетичної сировини, інтенсифікація морського транспорту і риболовства та здійснювана реформа і модернізація російської армії. У стратегії безпеки від 2009 року уряд поставив завдання забезпечення територіальної інтегральності і політичної суверенності на рівні з участю у політиці кризового управління.
Відповідно до стратегії збройні сили відновили оборонне планування. Стратегія допускає у майбутньому виникнення криз і конфліктів у регіоні Північної Європи, які прямо або опосередковано зачіпатимуть Швецію. Але реалізація планів трансформації збройних сил у бік експедиційної моделі триватиме.
У зв'язку зі зростанням відчуття загрози в регіоні, Швеція прагнула забезпечити собі безпеку шляхом ухвалення у 2009 році політичної декларації «солідарності». У декларації проголошується, що країна не буде пасивною у разі «катастрофи або збройного нападу» на одну з держав ЄС або на нордичну країну (тобто Норвегію та Ісландію), і очікує від названих держав того самого.
Отже, шведська армія має бути готовою надавати та отримувати військову допомогу. Декларацію поєднано з розширенням військової співпраці з нордичними державами і НАТО. Здійснювана від 2009 року разом із Норвегією, Фінляндією та Данією, нордична оборонна співпраця (NORDEFCO) мала компенсувати обмеження оборонних витрат і підвищити їхню ефективність.
Важливим елементом NORDEFCO є розвиток оперативної співпраці із сусідами, які відчувають подібні виклики в політиці безпеки, щоб тим самим підвищити обороноздатність регіону і «нордичну солідарність». Швеція розширила участь у навчаннях і операціях НАТО. Співпраця з Альянсом служить оперативній співпраці з натовськими силами і командними структурами, що також є інвестицією у «спільну обороноздатність».
Останнім часом декларацію «солідарності» і співпрацю з НАТО шведи почали розглядати як ілюзорне вирішення проблеми гарантій безпеки. Не заперечуючи значення доброї підготовки армії до участі в закордонних операціях, аналітики почали сумніватись у можливості виконання шведською армією завдань оборони країни, ефективного реагування в разі криз і конфліктів у регіоні.
Таку оцінку у грудні 2012 року підтвердив начальник генерального штабу шведської армії, заявивши, що у разі обмеженого збройного нападу, Швеція зможе оборонятися лише тиждень. Для шведської громадської думки, звиклої до міфу «самостійної оборони», цей аналіз став шоком.
Серед аналітиків і політиків розпочалася бурхлива дискусія на тему оборонної політики. Дебати посилило висловлювання Генерального секретаря НАТО у листопаді 2012 року, що Альянс не відповідає за безпеку держав, які не є його членами. Де-факто це підважило традиційну риторику шведського уряду про існування «солідарності» НАТО зі Швецією у разі загрози.
У шведських дискусіях видно два табори. З одного боку, аналітики, військові та частина політиків пропонують суттєве збільшення видатків на оборону, корегування реформи збройних сил і початок серйозних дебатів на тему членства в НАТО. Вони також вказують на зростання загрози з боку Росії.
З іншого боку, найбільша коаліційна партія (Moderaci) з прем'єром Фредріком Райнфельдтом на чолі, прагнучи консолідувати бюджет держави напередодні парламентських виборів у 2014 році, відмовляється підтримати зростання витрат на оборону за рахунок інших видатків (наприклад, соціальних). Вони підтримують вступ Швеції до НАТО, але не хочуть розгортати публічної дискусії на цю тему, бо ідея членства не дуже популярна в суспільстві; нема також політичного консенсусу для ухвалення такого рішення.
Проти членства в НАТО виступають і соціал-демократи — найбільша опозиційна партія, яка нині, здається, погодилася зі значним зростанням оборонних витрат. Moderaci та соціал-демократи хоч і зауважили небезпечні факти і явища в російській політиці та зростаючі витрати Кремля на озброєння, применшують у дискусіях їхній безпосередній вплив на безпеку Швеції.
Країна постала перед великим викликом: як формувати оборонну політику, забезпечити безпеку і суверенність держави? У шведських дискусіях з'являються різні пропозиції: збереження позаблоковості при значному зростанні витрат на оборону і корегуванні військової реформи; вступ до НАТО; подальший розвиток нордичної оборонної співпраці в напрямі військового союзу; утворення шведсько-фінського оборонного союзу. Він може підважити значення НАТО і США у гарантуванні безпеки Північної Європи. Пропозиції посилення шведсько-фінської співпраці виглядають складними для реалізації з огляду на обережність Фінляндії.
Ймовірно, в наступні роки Швеція залишатиметься позаблоковою; при цьому вона внесе певні корективи до військової реформи і збільшить витрати на оборону — в разі підтримки з боку політичних партій і аналітиків. Крім того, Швеція продовжуватиме розвиток нордичної співпраці (хоча з певними обмеженнями) і поглиблюватиме співпрацю з НАТО в регіоні Північної Європи.
У політичному вимірі Швеція може зміцнити сили НАТО і ЄС, які бачать загрозу дестабілізації та потенційні кризи на периферії Альянсу і Євросоюзу. Платформою для тіснішої регіональної політичної співпраці в галузі безпеки може стати так звана північна група, до якої входять нордичні і балтійські держави, Польща, Німеччина і Велика Британія. У військовому вимірі Швеція шукатиме нових форм військової співпраці з НАТО у регіоні Північної Європи, які збільшать оперативну суміжність її збройних сил із силами Альянсу.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ДІАЛОГ УКРАЇНИ З НАТО РОЗВИВАЄТЬСЯ
- ТРІЩИНА ФІНАНСОВОГО ФУНДАМЕНТУ
назад »»»