ПЕРЕПОНИ НА ШЛЯХУ
ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ
Гарантії незалежності українських суддів слід посилити. Такого висновку дійшли держави — учасниці ООН за результатами Універсального періодичного огляду і надали понад 20 рекомендацій у цій сфері. Як бачать проблему вітчизняні служителі Феміди і правозахисники?
Хронічне безгрошів'я
Одним із показників незалежності суду є рівень довіри до нього. Тож 2011 року довіра до судово-правової системи становила 2,26 бала за десятибальною шкалою. Наша країна посіла останнє місце серед 26 європейських держав. Такі цифри навів заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха. Згаданий інститут бере участь у міжнародному проекті «Європейське соціальне дослідження» і в його межах провів чотири опитування (останнє — саме 2011-го). Зважаючи на отриману оцінку, не дивно, що в соцмережах (як раніше на кухнях) говорять про таку альтернативу офіційному судівництву, як суд Лінча.
Торкаючись теми довіри до суду, варто згадати, якої популярності набрав вислів координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана: «Якщо суд каже: двічі по два — чотири, то люди беруть калькулятор і перераховують, тому що не вірять, що суд каже правду».
За результатами Універсального періодичного огляду — процедури, під час якої розглядають стан дотримання прав людини (її раз на чотири з половиною року проходить кожна держава — учасниця ООН) можна виділити три аспекти, що викликали найбільшу стурбованість. Серед них — судоустрій і органи суддівського самоврядування, склад дисциплінарних комісій, критерії і процедури добору суддів і незалежність під час винесення вироків.
Незалежність суддів підірвала судова реформа, наголошують правозахисники. До старих проблем судочинства додалися нові. Ухвалюючи бюджет у 2010 році, певні норми, які стосуються фінансування судів, відклали на рік. Поліпшення в цій сфері хронічно відтерміновують на майбутнє, і може бути, що так триватиме з року в рік, наголошує виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко.
Правозахисники не втомлюються повторювати, що фінансування судів є катастрофічним. Кошти, виділені на утримання цієї гілки влади, зазвичай, не перевищують 50% від її потреб. Усім зрозумілий приклад — брак грошей на конверти і марки, необхідні для того, щоб відправити повістку. Але ці документи таки надходять, і це не може не викликати думок про корупцію. Не менш важливим є питання про комп'ютери. Через безгрошів'я багато працівників суду користуються на роботі домашніми. Все було б нічого, але коли прокурор подає судді клопотання про проведення негласних слідчих дій, то цей текст друкують на незахищених комп'ютерах, зазначає голова «Фундації сприяння правосуддю» Катерина Тарасова.
Судді не повинні ходити до органів влади, щоб просити гроші на степлер, зауважує Аркадій Бущенко. Суди потрібно фінансувати хоча б у межах бюджету, натомість — постійне недофінансування.
Питання оплати суддівської праці завжди викликало роздратування у пересічних громадян. Однак, ніде правди діти, вона є однією з гарантій незалежності людей у мантіях, передбачених міжнародними правовими документами і вітчизняним законодавством. Водночас судова реформа має ще й такий наслідок, як значне звуження гарантій матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів. Зокрема, скасовано право на відставку за станом здоров'я, урізано величину вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, скорочено перелік посад, які дають право на нарахування суддівського стажу, змінено порядок соціального страхування служителів Феміди.
Утім, запорукою незалежності суду є незалежність фінансування судової системи, а такого механізму, хоча про нього говорено багато, досі не створено. Адже доки кошти виділятимуть окремим рядком у держбюджеті, очільникам судової гілки влади доведеться ходити на поклін до прем'єр-міністра. Натомість слід було б передбачити, як це зроблено в деяких державах, щоб витрати на суди становили певний фіксований відсоток від ВВП.
Штампування рішень
Не сприяє незалежності і навантаження на суддів, наголошує заступник голови Вищого адміністративного суду Михайло Цуркан. Так, у ВАСУ працює 81 суддя. Торік там розглянули 113 тис. справ — тобто на одного служителя Феміди припадає понад 1300 справ. Це важко назвати правосуддям, швидше — штампуванням рішень.
Сподівань на те, що потік заяв до ВАСУ зменшиться, у Михайла Цуркана немає. По-перше, тому, що ніхто не згоден, аби його справу вирішив окружний чи апеляційний суд. Усі покладають надії тільки на вищий. По-друге, 90% цих справ породжує сама держава. Вона нічого не робить для того, щоб зменшити навантаження на суди. Йдеться не про обмеження прав громадян звертатися за захистом до суду — слід усунути підстави для таких звернень. Адже більшість із згаданих десятків тисяч справ, які щорічно надходять до ВАСУ, породжені порушенням закону з боку самої влади.
Щоб закрити питання, достатньо було б одного рішення, яким та чи інша постанова Кабінету Міністрів чи розпорядження центрального органу влади були б визнані протиправними. Далі можна застосовувати це рішення у всіх однотипних справах, тобто механізм прецеденту дозволив би не затягувати розгляд справ. Однак ця очевидна істина поки що не має перспектив для втілення. Судді подають пропозиції, проте останнє слово за законодавцем, який не поспішає з цим розібратися.
Водночас народні депутати, ухвалюючи бюджет, законодавчо закріплюють положення про те, що податкова служба повинна боротися за кожну копійку, яка може надійти до державної скарбниці, звертаючись при цьому до найвищої судової інстанції. Яскравим підтвердженням тому є нещодавно розглянута ВАСУ справа про стягнення однієї копійки податкового боргу і штрафних санкцій у сумі п'ять копійок.
Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко на перше місце в гарантуванні незалежності суду ставить добір на суддівські посади, щоб їх обіймали кваліфіковані, чесні й порядні особи. Інакше не уникнути судових рішень, що суперечать здоровому глузду і уявленням більшості громадян про справедливість, хоча й відповідають закону. Професійному і порядному служителю Феміди не стане на заваді той факт, що в Україні з одного питання в одній сфері правовідносин діє чимало законів і підзаконних актів, які часто суперечать один одному. При їх застосуванні він керуватиметься принципом верховенства права.
Повертаючись до принципів добору суддів, можна констатувати, що на найнижчих рівнях воно вирішено, але там, де йдеться про призначення на вищі посади (саме їх носії ухвалюють остаточні судові рішення), все залишилося без змін.
Дмитро Гройсман виокремлює ще одну загрозу для незалежності служителів Феміди, а саме: часто суддями стають колишні прокурори, в яких залишаються горизонтальні зв'язки з цією структурою. Вихід правозахисник вбачає у люстрації судової системи.
Прогноз Михайла Цуркана не тішить оптимізмом: поки що, на його переконання, реальної перспективи незалежності суддів немає. Економіка нашої країни протягом 22 років перебуває в перехідному періоді. Земля так і не стала товаром, обіцянки, які дають ті чи інші політичні сили, викликають сумніви у можливості їх виконання (через невідповідність ресурсам держави), отож соціальна напруженість і конфліктність зростатимуть, а разом з ними потік справ до суду.
Водночас Аркадій Бущенко вважає: постійний тиск змінює суспільство на краще, хоча цей процес повільний. Яка тенденція у ствердженні незалежності судової системи візьме гору — покаже час.
Хай там як, а без правосуддя, яке функціонує належним чином, не може бути мови про дотримання прав людини.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»