КНЕСЕТ НА ШЛЯХУ ДО КОАЛІЦІЇ
Прем'єр Нетаньяху розраховував, що результати ізраїльських виборів зміцнять його позицію, але схоже на те, що тепер він ще більше загрузне в коаліційних розкладах.
Замість сподіваних 65, а може навіть 70 мандатів, його коаліція, очевидно, не матиме більше 61 депутата в 120-особовому парламенті. Цього досить для утворення уряду і недостатньо для його ефективного функціонування.
Виборче законодавство дає політикам 40 днів на створення нового кабінету. Президент покладає цей обов'язок на кандидата, який має найбільші шанси на успіх. У разі фіаско він доручає місію формування уряду іншому політикові. Така невдача свого часу спіткала Ціпі Лівні, голову партії Кадіма, яка на попередніх виборах здобула найбільшу кількість мандатів, але через непоступливість не змогла сформувати коаліцію, й президент мусив доручити цю функцію Нетаньяху.
Президент Шимон Перес, чиє бачення майбутнього Близького Сходу діаметрально відрізняється від концепції нинішнього прем'єра, охоче б уже нині пошукав іншого кандидата, але закон «в'яже» йому руки.
На відміну від Лівні, жорсткий і досвідчений у багаторічних міжпартійних маневрах Нетаньяху припускає можливість коаліції майже з кожним партнером, аби тільки втримати владу.
Так, він запросив до Єрусалима Яіра Лапіда, голову нової партії «Є майбутнє» (Йєш Атід) і найбільшого бенефіціанта останніх виборів. Під час майже тригодинних переговорів вони вирішували також питання про можливість передання Лапіду портфеля міністра закордонних справ у новому уряді. Наразі не було рукостискань і дружніх обіймів, а Лапід прокоментував розмову стисло: «Всі варіанти можливі».
Слід зазначити, що новий склад кнесету не є монолітним. П'ятивідсотковий виборчий поріг вивів із гри багато малих партій, а ті, що потрапили до парламенту, не знаходять спільної мови. Оголошена лівиця — партія Мерец — здобула лише шість мандатів. Сім отримала партія арабської меншості, чиїх членів і прихильників надихнуло звернення Арабської Ліги, і вони практично одностайно прийшли на виборчі дільниці, але ніколи і за жодних умов не претендуватимуть на міністерські портфелі.
Решта угруповань так різняться світоглядно, що у жодному випадку не можуть становити альтернативи для Лікуду, об'єднаного з партією радянських іммігрантів Авігдора Лібермана та їхніх традиційних релігійних спільників, чиє політичне виживання залежить від перебування в коаліції і продовження державних дотацій.
Невдоволення суспільства, яке проявилось у 2011 році масовими демонстраціями молоді, котра не має жодних шансів на пристойну роботу і власне житло, підняло на виборах два цілком нові угруповання. Перше з них — це власне «Є майбутнє», засноване популярним журналістом і телевізійним диктором Яіром Лапідом, яке зосередилося на боротьбі за голоси виборців середнього класу і здобуло аж 19 мандатів.
Відкриттям минулих виборів стала також партія Нафталі Беннета. Його партія «Єврейський дім» (отримала на виборах 12 мандатів) у своїй програмі має такі гасла, як виховання молоді в релігійному дусі і прогресивного сіонізму, використання економічної кон'юнктури для більш справедливого розподілу доходів та заборону законодавства, яке змушує хоч кого до способу життя всупереч власній совісті.
Беннет здається ідеальним кандидатом на коаліційного партнера для прем'єра Нетаньяху, адже, на відміну від решти опозиційних партій, його «Єврейський дім» не вимагає обов'язкової військової служби для тисяч учнів шкіл рабинів і проти залежності державної підтримки для цих шкіл від вивчення в них таких предметів, як математика, фізика і хімія.
Можливо, коаліція Нетаньяху і Беннета — це кошмар для палестинців. Кілька тижнів тому президент Палестинської Автономії Махмуд Аббас заявив, що, в разі виграшу виборів Лікудом, не залишиться нічого іншого, хіба що віддати Нетаньяху ключі від Мукати, палестинського урядового комплексу в Рамаллі.
Але виглядає так, що прем'єр Ізраїлю вже взяв ці ключі. За кілька днів до виборів, незважаючи на відновлення протестів, він дав дозвіл на будівництво 1,5 тисячі помешкань у східному Єрусалимі. В них будуть жити передовсім багатодітні, релігійні родини. Одночасно Ізраїль розпочав зведення 3,5 тисячі будинків на так званій ділянці Е-1 між Єрусалимом і великим поселенням Маале Адумім.
Досить глянути на карту, щоб зрозуміти, що це рішення на практиці унеможливить створення консолідованої палестинської держави. Не дивно, що авторитет Аббаса, який продовжує сидіти у кріслі президента Палестинської Автономії, хоча його каденція завершилась у 2009 році, наближається до нуля.
Йому не зарадили ні візити еміра Кувейту Сабаха аль-Ахмада чи короля Йорданії Абдулли, ні боротьба за формальне визнання державності Палестини Генеральною Асамблеєю ООН. З кожним днем на Західному березі Йордану ростуть впливи ісламістського «Хамасу», і якщо дійсно Аббас буде змушений «віддати ключі» від Мукати, то, очевидно, віддасть їх Ісмаїлу Ханії, нинішньому лідеру «Хамасу» в Зоні Гази.
Громадська думка Ізраїлю байдужа до подій на Західному березі Йордану. Разом із програшем сильної лівиці створення «двох сусідніх держав, які живуть у мирі»,— як це колись визначали постанови з Осло — стало для пересічного мешканця Ізраїлю другорядною темою. На передній план висуваються проблеми щоденного життя.
Нетаньяху зміг зробити висновки з власних помилок. На столі переговорів про коаліцію відразу з'явився проект закону про більш справедливий розподіл коштів державного бюджету. Це очевидна наживка для партії Лапіда. Крім зниження оплат за навчання у вищих навчальних закладах і більш доступні умови оренди житла, закон передбачає зниження цін на електроенергію і паливо. Водночас дискутується проблема роздутої центральної адміністрації.
Улюблене страховище Нетаньяху — загроза атомного Голокосту з боку Ірану — практично було відсутнім у списку виборчих гасел. З тієї простої причини, що загроза знищення держави не подіяла, згідно з очікуваннями прем'єра, і не консолідувала ізраїльських виборців навколо програми національної безпеки.
Генеральний штаб і командування ВПС від самого початку не приховували своїх застережень у справі можливого нападу на Іран: наступальна війна, навіть переможна, здавалась авантюрою, яка загрожувала передовсім цивільному населенню. А коли медіа повідомили про необхідні кошти для підготовки нападу на Іран — 11 мільярдів доларів — загальне обурення суспільства остаточно схилило Беньяміна Нетаньяху до зміни курсу.
Зарано прогнозувати, як третя каденція прем'єра Нетаньяху змінить обличчя Ізраїлю. Майже все залежить від формату коаліції, яка, можливо, «освіжить повітря» і виявить нових політичних лідерів. Багато залежить від того, чи погодиться арабський світ з близькосхідною дійсністю. І в цьому напрямі після виборів мало що зміниться, бо в Єрусалимі й надалі правитиме Нетаньяху.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВИДИМІСТЬ ІСЛАМСЬКОЇ СОЛІДАРНОСТІ
- ПАПА РИМСЬКИЙ 28 ЛЮТОГО ЗРЕЧЕТЬСЯ ПРЕСТОЛУ
назад »»»