СВІЙ ДО СВОГО ПО... ГРОШІ
Понад п'ять мільйонів українців скористалися фінансовою допомогою вітчизняних кредитних спілок за двадцять років їхньої діяльності. Мільярди гривень ці фінансові установи направили на кредитування місцевих громад. Звичайно, у їхній роботі були успіхи й негаразди. Однак нині на одній шальці терезів — успіх, якого досягнуто в наданні людям фінансової допомоги півтисячею КС, на іншій — негаразди тридцяти квазі-кредитівок.
Кредитна кооперація славна своїм корінням, а її головна особливість — кооперативні принципи. Це те, що вирізняє її з-поміж усіх економічних феноменів і звідки вона черпає свою силу впродовж півтори сотні років. Навряд чи знайдеться інше економічне явище, яке було б створене в такий цілеспрямований спосіб, на продуманих, від самого початку чітко сформульованих засадах і з прекрасною, благородною метою, адже мета кредитної кооперації — не особистий зиск, збагачений коштом інших, а колективна самодопомога тим, хто її потребує.
Ідея кредитної кооперації охопила весь світ: кількість країн, де працюють КС або інші форми кредитних кооперативів, стрімко наближається до сотні, а членами спілок є понад 170 мільйонів землян. Цікаво, що в різних країнах ідеї кредитної кооперації втілювалися в неоднакових формах. У Німеччині, яка є батьківщиною кредитної кооперації, було майже одночасно створено дві моделі. Сільська (кредитні кооперативи, або сільські каси), батьком якої є Фрідріх Райффайзен, і міська (ощадно-позичкові товариства, їх ще називають «народні банки»), і будується вона на ідеях Германа Шульце-Деліча.
Уже понад 150 років у Німеччині паралельно й незалежно працюють на благо своїх членів ці дві системи. Кооперативні принципи Г. Шульце-Деліча, покладені в основу діяльності своєрідних «народних банків», створених дрібною буржуазією німецьких міст, у 1850 р. були включені до статутів ощадно-позичкових товариств царської Росії. Фундатором першого кредитного об'єднання цього типу був С. Лугінін, який у 1865 р. започаткував діяльність Рождественського ощадно-позичкового товариства в селі Дороватому Костромської губернії.
Принциповою відмінністю лугінінського статуту від німецького аналога була та, що діяльність товариства орієнтувалася лише на селян. Але вже на початку ХХ ст. ощадно-позичкові товариства функціонували й серед міщан. Ідеї Г. Шульце-Деліча та С. Лугініна були сприйняті й розвинуті передовою українською інтелігенцією. Вітчизняну кредитну кооперацію започаткували на Полтавщині. Основою її стали сільські кредитні кооперативи.
Перше українське ощадно-позичкове товариство було засноване в 1869 р. у Гадячі під назвою «Гадячское 1-е ссудо-сберегательное товарищество», яке працювало до 1918 р. На час утворення до його складу входило 28 осіб. Середній розмір позики становив лише 27 крб, що свідчить про певні труднощі в отриманні членами товариства необхідного кредиту. Протягом 1871 р. у результаті активної підтримки земствами організації кредитних кооперативів розпочали свою діяльність ще три сільські ощадно-позичкові товариства. Серед них — Врем'ївське на Катеринославщині, Обознівське та Петрівське на Херсонщині.
Перші в Україні ощадно-позичкові товариства своїми статутами передбачали обов'язкові пайові внески від 50 до 100 крб, що становили основу їхнього початкового капіталу. Він здебільшого сягав 1 000 крб. Не було єдиного підходу до прийому в члени кооперативу: це відбувалося на загальних зборах або засіданні правління чи ради товариства.
Формою відповідальності при здійсненні фінансових операцій була кругова порука. Кредити надавали переважно на шість місяців з відстрочкою, в разі потреби, на три місяці. Умовою для отримання кредиту було поручительство двох осіб. До кінця 1870-х в українських губерніях почало свою діяльність ще близько десяти ощадно-позичкових товариств, зосереджених переважно на Полтавщині. Це стало можливим завдяки активній фінансовій підтримці земств, які були надто щедрими на позики. Певну роль у цьому відігравав і державний банк. Він через свої відділення надавав короткотермінові кредити сільським ощадно-позичковим товариствам. Це позитивно вплинуло на їхній фінансовий стан.
Від січня 1872 р. розпочало свою діяльність знане ощадно-позичкове товариство — Сокирянське Прилуцького повіту Полтавської губернії. Ідея створення й запорука його успішного функціонування (аж до 1918 р.) пов'язана з ім'ям Г. Галагана — палкого прихильника кредитної кооперації й основоположника її у Лівобережній Україні. Із 14-ти ощадно-позичкових товариств, заснованих переважно в 1870-ті на Полтавщині, Сокирянське було найсильнішим.
Давні кризи
Спочатку членами товариства були лише 16 мешканців села, пізніше його вплив поширився на всю волость. У 1874 р. до нього входило три волості: Сокирянська, Сріблянська, Іванківська. А в 1908 р. воно обслуговувало 25 сіл, об'єднуючи 25 тис. членів. Процесу утвердження вітчизняної кредитної кооперації були притаманні й кризові періоди. Один із них припадає на кінець 1870-х — початок 1890-х.
Саме в цей час земська робота щодо стимулювання кооперативного руху майже завмерла. Це відразу негативно вплинуло на зростання кількості ощадно-позичкових товариств. До того ж у самій господарській організації тогочасного села не було великої потреби в грошовому кредиті для поповнення обігового капіталу. Незважаючи на те, що гроші для господарства хлібороба вже мали певне значення, потреба в них не була пов'язана з бажанням зробити індивідуальне господарство ефективнішим, підвищуючи його товарність.
У цей час виробництво продукції сільського господарства, особливо зерна, орієнтується в основному на власне споживання, а не на продаж. Тож форми кооперативної організації, які активно пропагували земства, не мали достатнього підґрунтя і не відразу прижилися серед селян. Тому більшість перших ощадно-позичкових товариств стала своєрідними сільськими банками. До того ж тогочасним кооператорам бракувало практичного досвіду, а земства, які організовували кооперативи, не могли надавати ефективної допомоги у веденні їхніх справ.
Типовою була ситуація, коли після одержання кредиту від банку ні рядові члени, ні правління товариства не знали, як вести справи далі. Деякі утворювалися лише для отримання від земства «легких грошей», які використовували нераціонально. Крім того, беручи в банку кредит щонайбільше на дев'ять місяців (за дозволом міністерства фінансів від 1872 р.), селяни — члени товариства не встигали здійснити повний цикл оберту капіталу, щоб, отримавши господарські вигоди, вчасно повернути борг.
Короткотермінове кредитування особливо не влаштовувало тих, хто хотів придбати землю чи складний реманент. Створення перших ощадно-позичкових товариств відбувалося під наглядом міністерства фінансів. А його накази та розпорядження пригнічували ініціативу малодосвідчених кооператорів. Досить принизливим було й втручання у справи кооперативу міністерства внутрішніх справ, за вказівкою якого день, час і місце зборів членів товариства реєструвались у поліцейській установі.
Істотним фактором, що сповільнив темпи розвитку кооперативного руху, була відсутність правової бази, яка б визначала статус кредитного кооперативу, сприяла його успішній діяльності. Та вже наприкінці ХІХ ст. кооперативний рух помітно активізувався. Одним із стимулів став голод 1891–1894 рр. Ініціатива створення сільських кредитних кооперативів усе частіше йшла від селян, купців, які найбільше були зацікавлені в удосконаленні системи кредитування.
Нинішні реалії
У незалежній Україні кредитні спілки починали діяти, не маючи законодавчої бази та необхідної державної підтримки. Зараз уже багато чого зроблено, зокрема створено широкий ринок КС і чимало фінансових інструментів для нього. Кредитівки завоювали довіру і популярність у людей, які потребують доступної фінансової допомоги. Нині кредитні спілки об'єднують 1 млн 62 тис. громадян, 48 тис. людей довірили їм свої гроші і вклали на депозитні рахунки 1,2 млрд грн.
А близько 263 тис. українців отримали кредити на загальну суму 2,28 млрд грн, тож змогли втілити свої мрії — отримати освіту, створити родину, започаткувати й розвинути власну справу. Середня сума кредиту на одного позичальника — 8,7 тис. грн, а середній депозит — 25,3 грн. В основному люди брали споживчі кредити (39%), комерційні (16%) на те, щоб збудувати чи відремонтувати житло (12%), розвинути селянське чи фермерське господарство (4%).
Не обійшлось у розвитку кредитної кооперації і без проблем, які мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Глобальна фінансова криза, внутрішні негаразди в країні не могли не вплинути на діяльність кредитівок. Змінилися умови роботи й вимоги, що пред'являють на сучасному етапі до КС. Не помічати цього не мають права ні самі КС, ні їх регулятор (Національна комісія з регулювання ринку фінансових послуг). Особливо ж хвилює те, що десятки тисяч членів КС із тих чи інших причин, пов'язаних із роботою КС, втратили свої заощадження. Це зазвичай люди пенсійного віку.
Третій рік кредитні спілки працюють в умовах фінансової нестабільності. Не відбуваються зміни в законодавстві, воно застаріле й недосконале. Платоспроможність українців не зростає, а довіра до фінансових інститутів знижується. Оскільки впродовж останніх двох років із Державного реєстру фінустанов виключили 150 КС, істотно скоротилися активи, відбувся певний відтік внесків, зменшилася кількість членів КС.
Не спростилися й ліцензійні процедури, ліцензії так і не стали безстроковими, не поставлена крапка в розмірі їхньої оплати. Хоча котрий рік учасники ринку говорять про те, що ліцензійні процедури мають бути простими й зрозумілими, а основну увагу в процесі ліцензування варто зосередити на оцінці існуючих у діяльності КС фінансових та операційних ризиків, а не на формальних аспектах.
Тож настав час створити більш сприятливі умови для діяльності КС, які, незважаючи на всі труднощі, працюють, видавали кредити навіть під час кризи. Більше 45 тис. людей об'єднує КС «Самопоміч» у Львівській області, понад 70% її вкладників — люди старші, ніж 65 років. За шістнадцять років своєї діяльності КС «Азовська кредитна компанія» видала понад 380 тис. кредитів. Приватні підприємці, які брали позики у КС «Вигода», змогли створити більш ніж 600 робочих місць. Протягом двадцяти років ця кредитівка не мала жодної скарги.
На роздоріжжі
Питання подальшого розвитку кредитних спілок вимагає прискіпливої уваги національного регулятора, Нацбанку та інших органів виконавчої влади, зазначають експерти. Необхідно змінити нормативну базу діяльності КС, структуру кредитних і депозитних портфелів для збереження збалансованих показників діяльності КС. А також слід впроваджувати нову систему мотивацій позичальників, посилювати внутрішній і зовнішній контроль з відповідним переглядом нормативних показників, підвищувати надійність надання фінансових послуг.
На часі — перехід на новий рівень ліцензування; впровадження плавного прогнозування діяльності КС; диференціація розміщення тимчасово вільних грошей кредитних спілок; залучення нових довгострокових коштів від інших фінансових закладів для підтримки ліквідності КС. Важливий також розвиток саморегулювання, вже є зародки саморегулювальних організацій, ринок має взяти на себе відповідальність і очиститися від недобросовісних КС.
Нині в рамках Президентської програми економічних реформ триває робота над законопроектом про кредитну кооперацію, ведуться консультації з НБУ, учасниками ринку. У Центробанку є конкретні пропозиції, зокрема щодо створення кооперативних банків. Однак не всі КС зможуть заплати чималі кошти за відповідні ліцензії. Це складно буде зробити навіть об'єднавшись. У Всеукраїнській асоціації кредитних спілок вважають, що варто обмежити діяльність КС адміністративно-територіальними одиницями, впровадити систему саморегулювання як додатковий самоконтроль на ринку, ввести обов'язковість членства спілок у професійних об'єднаннях.
А найгострішу проблему вкладників неплатоспроможних КС в асоціації пропонують вирішити шляхом компенсації за рахунок цільових бюджетних фондів під контролем регулятора. Під час кризи держава виділила на підтримку банків майже 500 млн грн, кредитівкам не вистачало для налагодження діяльності 20–30 млн. Їх держава не підтримала. Нині ж Нацбанк пропонує заборонити КС залучати гроші на депозитні рахунки. Навряд чи якийсь банк візьме на депозит від старенької бабусі 500 грн і виплачуватиме 50% за внеском. Касове обслуговування коштуватиме дорожче.
Нацкомфінпослуг щодо радикальних намірів Центробанку ще не визначилася. Кредитні спілки можуть не залучати депозити й працювати на так званих своїх грошах — пайових внесках. Але цих коштів замало. Заборона приймати гроші на депозит призведе до скорочення обсягів кредитування й зменшення кількості членів КС. В асоціації вважають, що в спеціальному законодавстві можна передбачити чітке розмежування режимів регулювання й нагляду за КС, які залучають депозити, і за тими, хто не має ризиків за такими зобов'язаннями.
Для першої категорії КС варто здійснювати повноцінний пруденційний нагляд, мають бути законодавчо встановлені вимоги обов'язкової участі в системі гарантування внесків, членства в профоб'єднаннях, а надалі — у саморегулювальній організації. Для другої категорії може здійснюватися загальний нагляд з чітким дотриманням правил поведінки на ринку.
Якщо українській КС без урахування її специфіки, соціальної спрямованості заборонити залучати гроші на депозити і пропонувати перетворитися на кооперативний банк, то сама суть кредитної спілки буде загублена, вважають в асоціації. А ті КС, які знайдуть 120 млн грн для свого перетворення на кооперативний банк, уже не кредитуватимуть малозабезпечених громадян.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»