ЧАК ХЕЙГЕЛ — НОВИЙ МІНІСТР ОБОРОНИ?
Віхи життя майбутнього міністра оборони США виписані на його обличчі. Ніс двічі зламаний; вперше, коли на тренуванні колега з команди американського футболу хотів затримати його прохід; другий, коли на газоні перед власним домом вів дискусію з братом, хто має рацію у справі війни у В'єтнамі.
У цій країні остаточно сформувалася права сторона обличчя Чака. Вона майже згоріла, коли міна вибухнула за кілька метрів від його транспортера, десь на кордоні з Камбоджею. І цей чуб, кажуть, кожний американець безпомилково визначить, що його власник походить з Небраски. Проте найважливіше — очі.
Публіцист журналу «Стейт» Девід Вайгел визнав, що якби не вони, цей інтелігентний політик міг би поборотися за Білий дім: «Очі Чака Хейгела, на жаль, сумні, отже, зовсім не пасують до Америки».
Може, це й не президентські очі, але незабаром вони належатимуть міністру оборони США. Президент Барак Обама хоче, щоб він замінив Леона Панетту, який йде на пенсію. 66-літній колишній сенатор із Небраски вже примірявся до крісла віце-президента при Обамі у 2008 році. Коли ним став Джо Байден, Хейгел мав шанс стати державним секретарем. Тепер цей ветеран В'єтнаму, довірена людина президента, має зайнятись, як висловився один експерт, «демілітаризацією американської закордонної політики».
Одначе наразі вже саме оголошення його кандидатури викликало скандал. Правий журнал «Уїклі Стандарт» опублікував висловлювання анонімного радника Республіканської партії, який закинув Хейгелу звинувачення у антисемітизмі й нагадав про його заяви шестирічної давності. «Єврейське лобі на Капітолії залякує багатьох людей»,— говорив тоді Хейгел в інтерв'ю. Незабаром «єврейське лобі» нагадало йому про підписання листа до президента Буша із закликом, щоб той нарешті провів переговори з Ясіром Арафатом.
Хейгел домагався також припинення ізраїльських обстрілів під час другої війни у Лівані, не хотів визнавати іранських «стражів революції» терористичною організацією і був проти санкцій до режиму аятол. Брайт Стефенс, закордонний публіцист газети «Уолл-Стріт Джорнел» і колишній головний редактор «Джерусалем Пост», написав 18 грудня, що від Хейгела чути «запах антисемітизму».
І ніби цього було мало, організації гомосексуалістів нагадали, що у 1998 р. він вимагав сенатських дебатів по кандидатурі Джеймса Гормела на посаду посла у Люксембурзі. Переконував, що цей «відверто агресивний гей» не може представляти Америку. Хейгелу також перепало за невизнання гомосексуальних подружжів, хоча він — один із небагатьох республіканців — голосував проти поправки у конституції, яка забороняла подібні зв'язки.
Противники призначення Хейгела обрали (використовуючи мову американської політики) «ядерну опцію». Фронтальні нападки на кандидата не обов'язково повинні мати багато спільного з реальністю, вони мають створити таку атмосферу навколо кандидатури, коли політична ціна її просування стане для Обами непідйомною. Хоча президент США потребує від сенату лише затвердження своїх кандидатів на міністрів, він сам ухвалює персональні рішення. Проте коли зробить це наперекір сенату, тобто обере «ядерну опцію», то ризикує, що сенат «віддячить» в іншій справі.
Білий дім нещодавно вже мав подібний клопіт. Справа стосувалася представниці при ООН Сьюзан Райс, яка мала стати новим державним секретарем. Республіканці вчинили атаку на її особу, звинувачуючи, серед іншого, у дезінформації конгресу та американців про напад на американське консульство у Бенгазі 11 вересня 2012-го.
Обама був зацікавлений у Райс не тільки з огляду на її компетентність, а й тому, що вона, жінка-афроамериканка, могла пом'якшити проблему расового і статевого дисбалансу в уряді. Але врешті-решт вирішив, що не варто конфліктувати із сенатом напередодні вирішальних голосувань щодо змін у податковому законодавстві.
Якщо сварка навколо Сьюзан Райс виглядала більше на пробу сил, то у випадку Хейгела буде серйозніша битва. Обама, призначаючи його на посаду міністра оборони, ставить перед ним завдання значно скоротити військовий бюджет.
Військові можуть втратити до 60 млрд дол. — сума все-таки поміркована, коли врахувати, що річний бюджет збройних сил США становить понад 664 млрд дол. Проте Обама хоче за найближчі десять років заощадити 487 млрд дол. Це означатиме революцію, коли йдеться про військову присутність Сполучених Штатів у світі.
Для цього завдання Обама не міг обрати кращої людини. Хейгел багато років стверджує, що армія завелика і зазначає, що хоча у 2007-му Америка мала 100 тис. військовиків у Іраку, а нині не має жодного, бюджет став більший, ніж п'ять років тому. Він переконує, що відправлення додаткових військ у Ірак у 2006 р. і неодноразове продовження цієї місії коштувало Америці сотні вбитих і мільярдів доларів, а в результаті принесло лише зміцнення влади прем'єра Нурі Аль-Малікі, котрий, як засвідчують останні роки, більше, ніж американцям, віддає перевагу іранцям, а останнім часом допомагає сирійському режиму.
Чак Хейгел вважає, що армію призначено для боротьби, а не для розбудови держав. Він, як і його приятель, інший ветеран в'єтнамської війни, генерал Колін Пауелл, вимагає різкого скорочення кількості військових не тільки за кордоном, а й на території США.
Такі заяви викликають у його колег із Республіканської партії прискорене серцебиття. У цьому можна вбачати хитрість президента Обами — призначити на таку високу посаду республіканця, тобто підкреслити надпартійність свого президентства. Міністр Хейгел буде водночас щитом від критики скорочень військового бюджету з боку республіканців, бо правиці складніше буде атакувати свою людину, хоча вона де-факто реалізуватиме політику Обами.
Хейгел також проти безумовної підтримки Ізраїлю, в цьому у нього значний досвід. Він не підтримав Ізраїль під час другої війни в Лівані, зазначивши: «Оскільки я не ізраїльський, а американський сенатор, ескалація цього конфлікту — не в американському інтересі».
Чак Хейгел не підтримує звернень, які до конгресменів постійно надсилає AIPAC — найбільша проізраїльська організація лобістів у Вашингтоні. В них найчастіше йдеться про підтримку якихось чергових дій уряду в Тель-Авіві. Більшість політиків їх підписує, аби від гріха подалі й, щоб їх не зачіпали. Хейгел завжди говорив, що не підписує дурниць. Проте він перевершив навіть самого себе, коли заявив, що не бачить проблеми з атомною бомбою, яку іранці, вірогідно, створять. Дотримуючись засад realpolitik, Хейгел переконаний, що держава з такою зброєю стає відповідальнішою.
Етикетка антисеміта, яку приліпили йому проізраїльські організації, ідеально підходить, якщо (за прикладом неоконсерваторів) вважатимемо антисемітизмом незгоду з політикою ізраїльського уряду Беньяміна Нетаньяху.
Коментатори вважають призначення Хейгела шпилькою від Обами для Нетаньяху. Ізраїльський прем'єр останні чотири роки неодноразово ігнорував звернення Білого дому, зокрема про припинення будівництва поселень на Західному березі Йордану, а під час останньої президентської кампанії відкрито підтримав Мітта Ромні. Тепер надійшов час відповіді.
Якщо Обама, незважаючи на «ядерну опцію», висуває Хейгела на посаду міністра оборони, це рішення серйозно вплине на відносини Вашингтона і Тель-Авіва. Не тому, що Хейгел проводитиме самостійну політику щодо Ізраїлю — тут останнє слово належить Обамі. На думку Стефена Волта з Гарвардського університету, затвердження цієї кандидатури діаметрально змінить клімат американської дискусії про союз з Ізраїлем, або, врешті, хоча б викличе таку дискусію.
Бо коли Хейгел, незважаючи на його погляди, піднявся у Вашингтоні так високо, то багато інших політиків дійде висновку, що може критикувати дії прем'єра Нетаньяху, не ризикуючи при цьому своєю кар'єрою.
Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:
- АРКТИКА КОНКУРУЄ З СУЕЦЬКИМ КАНАЛОМ
назад »»»