ЛІМІТ НА ЛЕГІОНЕРІВ: ЄВРОПА ДОПОМОЖЕ
Одна з найбільш дискусійних проблем українського футболу — ліміт на легіонерів. Деякі тренери намагаються довести, що ліміт не потрібний, деякі відверто на нього скаржаться. З протилежного боку барикад тренер збірної пророкує різке погіршення справ національної команди разом зі скасуванням ліміту. Цікаво, щоправда, виходить.
Залежно від того, очолює Олег Блохін збірну або «Динамо», у нього кардинально протилежні погляди на ліміт. Тренерові збірної без більш суворого ліміту, мовляв, немає з кого вибирати. А вже в ролі тренера футбольного клубу Олег Володимирович вважає, що ліміт викликав надто високу ціну на українців і не сприяє їхньому професійному зростанню.
Насправді не такий вже й проблематичний вибір у тренера збірної. Потрібно трохи ширше подивитися на склади клубів: Сімінін, Польовий, Морозюк, Воловик, Прийма, Ковпак, Путраш, Шиндер. Ще можна знайти варіанти.
Не обов'язково брати до складу тих, хто часто сидить на лаві запасних у клубі, нехай і з четвірки провідних команд України. Бо перебувають там футболісти з українським паспортом не в останню чергу завдяки ліміту. Як правильно хтось зауважив, тут діє простий економічний принцип.
Якщо штучно захистити власного виробника від зовнішніх факторів, то він буде забезпечений гарантованим ринком, але залишиться без стимулу зростання (відсутня конкуренція). Зазвичай така ситуація спричиняє падіння якості продукції та ціну, вищу світової ринкової. Якщо виробник конкурує на світовому рівні, то він повинен підтримувати рівень якості товару на світовому рівні, інакше нічого у нього не куплять.
І в українському футболі ми зараз спостерігаємо таку ситуацію. Який стимул для зростання у гравця, котрий має гарантоване місце в складі й контракт із багатьма нулями? Надто велика спокуса, особливо в юному віці, мати все, працюючи на мінімумі можливостей. Ось і маємо Василя Кобіна, Олександра Романчука, Олександра Гладкого, Артема Мілевського. Не так давно їх вважали майбутніми суперзірками. А що тепер? Перші двоє можуть підсилити хіба що середняків вищої ліги, Гладкий з кращого бомбардира став неосновним у львівських «Карпатах», Мілевський виставлений на трансфер, а охочих його придбати немає.
Ще одна сторона негативного впливу ліміту. Через високу ціну, яку диктує цей самий ліміт, перспективні гравці не можуть піти на підвищення. Як знову-таки справедливо було кимось помічено, хто купуватиме Артема Кравця, якщо він у кілька разів дорожчий від Хосе Соси, гравця збірної Аргентини? Водночас клуби із фінансовими можливостями скуповують українців пачками «про запас».
Фактично українські футболісти завдяки ліміту перетворилися на якийсь цінний метал, який скуповують, щоб тримати в сейфі або під матрацом. Поступово гравці перетворюються з цінних металів на цінні породи дерева. Той же ліміт заважає переходу українських гравців в іноземні чемпіонати.
Поцікавившись вартістю гравця в українських клубах, зарубіжні команди відчувають справжній шок. Заплатити шалені гроші в свій час погодилася тільки «Барселона», однак нічим хорошим для Дмитра Чигринського ця ситуація не завершилася. Гравцям, які переросли рівень свого клубу і вимагають нового виклику, закрита дорога прогресу. Невдовзі по стопах Кобіна, Гладкого і Ко можуть піти Ярмоленко і Коноплянка.
Обмеження вже з легкістю обходяться клубами, які починають натуралізовувати гравців. Ці ж гравці починають викликатися до складу збірної України. А де ж ліміт, чому він не допомагає?
Ліміт на легіонерів — бомба уповільненої дії, що вбиває збірну. Що ж робити в цій ситуації? Скасування ліміту зараз не врятує — процес набрав обертів і такі клуби, як «Шахтар» чи «Металіст» не відмовляться від своєї політики. Проте на допомогу Україні поспішають міжнародні футбольні структури. Запроваджене спочатку в єврокубкових турнірах, правило футболістів, підготовлених у структурі клубу, прийшло в національні чемпіонати.
Суть цієї норми в тому, що заявка клубу в списку «А» тепер обмежена числом у 25 футболістів. Із них четверо мають бути підготовлені в структурі клубу (бути зареєстрованими в клубі протягом 36 місяців до досягнення гравцями 21-го року). З кожним сезоном кількість таких гравців зростатиме і в сезоні 2015/2016 років потрібно восьмеро футболістів, підготовлених у структурі клубу. Якщо клуб не заявляє власних вихованців, то розмір заявки зменшується на відповідне число. Таким чином, ігнорувати це правило неможливо.
Грати сезон тільки з 17 футболістами — нереальне завдання. Навряд чи клуби намагатимуться виховувати легіонерів — заманити в Україну юного гравця буде не так просто (академія «Металіста» чи «Шахтаря» — це все ж не академія «Манчестер Юнайтед» чи «Мілана»). Акліматизуватися в складному підлітковому віці в новій країні їм буде складно («Динамо» відчуло це на власній шкурі, придбавши Андре).
Доведеться клубам попотіти над вихованням власних гравців (скуповувати їх у слабких команд не вийде). Якщо процес піде так, як це повинно бути, в Україні нарешті розпочнеться розвиток дитячого футболу, підніметься конкуренція серед українських гравців.
Водночас зменшиться наплив легіонерів і зросте їхній рівень. А разом з тим і рівень всього чемпіонату. У тренера збірної нарешті буде великий вибір, про який він мріє. Загалом ситуація виглядає привабливо, щоб бути правдою. Як воно буде насправді, зможемо побачити через два-три роки.
також у паперовій версії читайте:
- НОВИЙ ТРІУМФ КАПІТАНА
- ТЕНІСНА АВСТРАЛІЯ ЧЕКАЄ НА РОЗВ’ЯЗКУ
назад »»»