ЗАДОВОЛЬНИТИ ОБИДВІ СТОРОНИ
Угоди зі слідством називають найбільш суперечливою новелою нового Кримінального процесуального кодексу. Вона дає можливість зекономити роки праці слідчих, розвантажити суди і тюрми, водночас розширює межі для зловживань і корупції.
Домовитися з прокурором
У КПК передбачено два види угод: перша — про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, друга — між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Перша не є чимось новим у законодавстві, проте в новому кодексі розширено перелік злочинів, за яких її можна укладати. Друга має заохочувати осіб, які скоїли кримінальне порушення, співпрацювати зі слідством. Це дає можливість отримати м'якше покарання або (залежно від обставин) навіть бути звільненим від нього.
Угода з прокурором не може бути укладена у випадку особливо тяжких злочинів, а також кримінальних правопорушень, унаслідок яких завдано шкоди інтересам особи (на противагу державним чи суспільним). Підписання угоди про визнання винуватості в кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.
Під час укладання такої угоди обов'язково має бути присутній адвокат, інакше її можуть визнати недійсною. Обвинуваченому повинні пояснити його права і наслідки такої угоди. Зокрема, про те, що він може не укладати її, тоді його справою займатиметься суд за традиційною схемою.
Укласти угоду можна в будь-який момент після того, як особі повідомили про підозру щодо неї, аж до виходу суду до нарадчої кімнати.
Перед підписанням угоди суд повинен перевірити, чи не є ця домовленість результатом примусу, насильства, погроз або обіцянок, крім тих, які вказані в документі. Суд має впевнитися, що обвинувачений розуміє свої права, а також те, що йому інкримінують, і наслідки угоди. Також суд повинен переконатися, що угода відповідає вимогам законодавства. Після цього він затверджує її і призначає узгоджену обома сторонами міру покарання. Вирок у такому разі не може бути оскаржений. Через певний час суд перевіряє, чи виконали сторони умови угоди.
Ідея згаданих вище угод випливає з концепції відновлювального правосуддя. Нагадаємо, 2002 року Економічна і соціальна рада Організації Об'єднаних Націй ухвалила резолюцію про його принципи в кримінальних справах. Сенс відновлювального правосуддя зводиться до задоволення інтересів обох сторін. Мета — досягнути консенсусу між сторонами конфлікту та зменшення напруженості в суспільстві.
Піонерами із запровадження так званих «угод про визнання» є США. Процес розпочався в позаминулому столітті, а вже в 1970-му тамтешній верховний суд їх узаконив. Застосовують угоди і судді Великої Британії. На відміну від англосаксонської правової системи в континентальній Європі ці угоди поширені меншою мірою, але там до них теж вдаються за певних умов.
Pro і contra
Вітчизняні правники по-різному оцінюють новацію. До беззаперечних її переваг належить те, що держава при цьому заощаджує величезні кошти, роки роботи слідчих, розвантажує не тільки їх, а й прокуратуру та суди. Безумовно, скоротиться кількість тих, хто перебуває в слідчих ізоляторах та місцях позбавлення волі, адже з'явиться можливість призначати м'якше покарання. Краще враховуватимуть інтереси потерпілого, адже він отримав можливість у певних категоріях справ безпосередньо вирішувати долю винного.
Схвальну оцінку новації дали відомі правозахисники — співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров і виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко.
Вони наголошують на тому, що в цій сфері втілені найпередовіші світові процесуальні норми і стандарти, передбачені достатні гарантії.
Угоди за принципом «щиросердне визнання в обмін на пом'якшення покарання» існували у вітчизняній правовій системі й раніше. Однак слідство давало обіцянки в усній формі і виконувало їх не завжди. Відтепер усі деталі узгоджуватимуть офіційно і затверджуватимуть рішенням суду. До того ж діятиме відомий принцип: вранці — гроші, увечері — стільці, а не навпаки.
Водночас згадані норми отримали не менше скептичних оцінок. Противники згаданої новели акцентують увагу на можливих зловживаннях під час її застосування, збільшення поля для корупції. Враховуючи рівень нашої правосвідомості, недосвідченій людині, яка не довіряє судовій системі, може видатися ліпшим укласти угоду і понести меншу відповідальність, ніж доводити свою реальну невинуватість. Особливо це актуально для найбільш вразливих верств населення.
Ще одне застереження не на користь угод: правоохоронці можуть вдаватися до такого механізму, щоб покращити статистичні дані, якими оцінюють їхню роботу. Принаймні, хоча б для того, щоб позбавитися від справ, котрі називають побутовими, а також задавнених.
У Грузії, де вже проаналізували перші результати запровадження угод з правосуддям, помітили цікаву тенденцію: люди перестали відстоювати свою невинуватість, якщо їм пропонували укласти угоду. Злочинці також намагаються використовувати плюси, які надають такі угоди, сповна. Якщо їх затримують за скоєння кримінального діяння, вони мають «про запас» ще кілька вчинених ними злочинів, про які слідству невідомо, щоб торгуватися з прокурором.
Що ж до угод між потерпілим і обвинуваченим, то критики цієї норми наголошують на тому, що скористатися нею зможуть лише заможні особи, тому буде порушено конституційний принцип рівності громадян перед законом і судом.
Адвокати з багаторічним стажем застерігають, що до визнання особою своєї вини слід ставитися обережно. Зокрема, наводять приклад із практики, коли спільники усунули конкурента, вбивши його на полюванні, а вину визнала непричетна до цього людина, тому що була впевнена, що саме вона випадково зробила фатальний постріл. Згодом експертизи довели, що та особа не могла вчинити цей злочин.
Ціна справедливості
Зрештою противники угод наводять простий, але переконливий аргумент: це несправедливо, адже за кожен злочин має бути адекватна кара. Суперечки з цього приводу тривають не менше ста років, але для втілення принципу абсолютної справедливості не має адекватних коштів навіть така багата країна, як США. Судовий процес — справа витратна для держави, а також тривала, тому, якщо є можливість, краще скористатися законним механізмом залагодження конфлікту за допомогою угоди.
Ще одне поширене застереження — інститут угод суперечить презумпції невинуватості, статтям 62 Конституції та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які декларують, що жодна особа не може вважатися винною, якщо це не доведено в суді. Однак, принаймні формально, цей принцип дотримано, заперечують адепти «угод про визнання», адже в КПК передбачено, що саме суд виносить вирок і затверджує угоду.
Вочевидь застосування угод розширює поле для зловживань службовим становищем. У випадку, коли досудове слідство не зуміло зібрати достатню кількість доказів, воно може схиляти підозрюваного до визнання вини і таким чином підвищувати показники розкриття злочинів. З іншого боку, якщо угода буде вигідна обвинуваченому, може виникнути корупційний чинник. Теоретично особу випускатимуть на свободу за хабар, а її розповідь про те, що слідству вже й так відомо, оформлюватимуть як підставу для угоди. Але ці моменти має перевірити суд.
Звичайно, аргументи проти новації вагомі, варіантів можливих зловживань немало, але, як наголосив радник Президента — керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України Андрій Портнов, КПК розроблений з розрахунку на те, що його норми втілюватимуть за допомогою законних юридичних рішень. Для боротьби з корупцією та іншими зловживаннями є легітимні засоби поза згаданим кодексом. Якщо ж він запрацює в повному обсязі, то це їх унеможливить.
Правники наголошують, що схожі угоди існували й до набуття чинності новим КПК, приміром, була норма припинення справи через втрату суспільної небезпеки чи дієвого розкаяння, однак застосовували їх рідко через переконання, що все належить розслідувати. Нині укладання угод заохочують, і цей принцип реально працює. Вже відомі приклади, коли особа погодилася заплатити штраф, хоча можливість домагатися виправдання була, однак людина не захотіла витрачати свій час на ходіння по муках слідства, а потім правосуддя.
Деякі практики вважають, що норму про визнання вини в обмін на пом'якшення покарання слід було б запроваджувати поступово, з урахуванням досвіду країн континентальної Європи, а також вивчивши прогнози щодо можливих підводних каменів у цій сфері. Інші застерігають: не слід застосувати ці норми на початковій стадії розслідування, коли зібраних доказів замало, щоб правильно встановити кваліфікацію злочину.
Водночас, посилаючись на американський досвід, посол США в Україні Джон Тефт зазначив, що угоди про визнання винуватості — це вагомий інструмент для боротьби з організованою злочинністю. Їх використання дало можливість слідчим притягнути до відповідальності верхівку злочинних організацій за шахрайство, факти корупції чи торгівлю людьми. Тож є надія, що й в Україні цей механізм спонукатиме злочинців називати своїх спільників, вказувати, хто з чиновників їх прикривав, розповідати про ще не виявлені схеми.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»