СКАЖЕНИЙ ПЕС НА ІМ'Я ГЕРПЕС
Герпетична інфекція — це група поширених і небезпечних вірусних захворювань, що характеризуються ураженням шкіри, слизових оболонок і нервової системи. Загалом відповідна інфікованість населення планети становить 90–97%, причому початкове зараження відбувається у перші п'ять років життя.
Більше того, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, спричинені герпесом недуги займають підсумкове друге місце після грипу у структурі смертності від вірусних інфекцій, а постійно хворіє на нього третина мешканців земної кулі.
З огляду на актуальність проблеми, поговоримо про сучасні методики лікування і профілактики цієї підступної напасті з головним дитячим інфекціоністом МОЗ України Сергієм Крамаревим.
— Сергію Олександровичу, хто і за яких умов послуговує в ролі найчастішого безпосереднього винуватця поширення герпесу?
— Перший його тип (HSV-1) передається повітряно-крапельним і контактним шляхом. Зокрема, під час чхання чи кашлю вірус, який перебуває у крапельках слини, виживає на шкірі та інших поверхнях упродовж години. На вологих поверхнях (умивальник, ванна) він виживає навіть протягом трьох-чотирьох годин, що може бути причиною епідемічного спалаху в дитячих дошкільних установах. Заразитися можна також при поцілунках або через предмети побутового вжитку, які інфіковані носієм вірусу. Найбільша сприйнятливість у дітей віком від п'яти місяців до трьох років.
Щодо другого типу (HSV-2), то він передається здебільшого статевим або так званим вертикальним шляхом. Останній, наприклад, може бути задіяний під час пологів (тобто через контакт із родовими шляхами матері).
— Як активується цей вірус?
— Пасивне вірусоносійство вважається специфічною особливістю герпес-інфекції. Таким чином, будь-яке (навіть тимчасове) зниження імунітету часто призводить до активації вірусу або виникнення рецидиву застарілої хвороби. Причому сам по собі рецидив може бути спровокований різними факторами: стресом, гормональними порушеннями, застосуванням імуносупресивної терапії, іншими побіжними інфекційними запаленнями, ураженням нервових гангліїв, впливом ультрафіолетового опромінення тощо.
Здебільшого частота і тяжкість рецидивів не так залежать від штаму вірусу, як від особливостей імунної відповіді хазяїна-носія. Зокрема, чи не найтяжчий перебіг хвороби спостерігається у дітей із клітинним імунодефіцитом. Недарма герпес-інфекцію почали останнім часом відносити до індикаторних хвороб СНІДу (тобто недуг, які вказують на наявність більш серйозної небезпеки).
— Які найтиповіші клінічні прояви первинного зараження герпесом і коли це відбувається?
— Переважно в ранньому дитячому віці (тобто до п'яти років). Після інкубаційного періоду (2–14 днів) виникає загальноінфекційний синдром із гарячкою та іншими симптомами інтоксикації. Причому найчастішим проявом HSV-1 є гінгівостоматит із катаральними явищами верхніх дихальних шляхів. Хоча можуть інколи спостерігатися ураження шкіри, кон'юнктиви та рогівки очей. Що стосується HSV-2, то він спричиняє всілякі генітальні негаразди.
Вторинна (тобто рецидивуюча) герпес-інфекція може виявлятися в будь-якому віці й пов'язана з реактивацією HSV. Причому рецидиви спостерігаються приблизно у третини пацієнтів, які перехворіли на герпес.
Загалом, як я зазначав, ураження слизових оболонок ротової порожнини вважається найпоширенішою формою відповідних захворювань у дітей. Вона виникає в перші шість місяців — три роки життя. До того ж підвищена ймовірність ураження саме слизової оболонки рота зумовлена не тільки незрілістю місцевого імунітету, а й постійним порушенням її цілісності при прорізуванні зубів, травмуванні іграшками, предметами вжитку тощо.
Недуга починається гостро зі підвищення температури до 39–40 °С. Діти відмовляються від їжі, поводяться неспокійно. На слизовій оболонці губ, язика, ясен, щоках на тлі гіперемії та набряку виникають дрібні пухирці, які швидко лускаються, утворюючи ерозії — афти. З'являється підвищене слиновиділення. Збільшуються та стають болючими при пальпації регіонарні підщелепні вузли.
У 40% таких хворих надалі на все життя розвивається хронічний стоматит. Та це ще, як кажуть, півбіди. Бо при значних порушеннях імунітету в них можуть виникати майже на рівному місці величезні слизові «прогалини» до 5 см у діаметрі, які трохи згодом зливаються між собою у суцільні виразкові поверхні з рубчасто-нерівними краями.
Причому такі неприємні пекучі рани мучать підлітка (чи навіть дорослого пацієнта) протягом кількох місяців поспіль, а їхнє загоєння триває ще довше. Якщо, припустимо, подібні виразково-некротичні бляшки зберігаються без особливих відчутних змін понад три місяці, то це, по суті, індикатор-дороговказ щодо СНІДу.
Крім локальних проявів цієї хвороби, прийнято виділяти також більш складні — системно-генералізовані її форми. До них належать як черевно-порожнинні запалення (гепатит, пневмонія, нефрит), так і тяжкі ураження нервової системи (енцефаліт, менінгіт, мієліт, полірадикулоневрит).
— Зважаючи на злободенність і важливість цієї теми, гадаю, варто спинитися на них докладніше...
— Не секрет, що HSV за своєю еволюційною природою має відчутну, так би мовити, «симпатію» до нервової тканини. Причому найчастіше ця зацікавлена спорідненість виявляє себе на практиці у вигляді менінгіту, енцефаліту або обох їх разом. Ураження мозку частіше має ізольований характер (тобто без ураження шкіри і слизових оболонок) або може бути одним із синдромів генералізованої герпес-інфекції, що спостерігається переважно у новонароджених чи дітей раннього віку.
Загальноінфекційний період енцефаліту супроводжується катаром верхніх дихальних шляхів, підвищенням температури тіла до 38–40 °С, інтенсивним головним болем, блюванням. Одначе десь, починаючи з третього дня (хоча, буває, і пізніше), ці негативні явища значно посилюються, внаслідок чого виникає різко виражене психомоторне збудження. А у 20% хворих недуга може перебігати по типу інфекційного психозу з мареннями, галюцинаціями та іншими розладами свідомості.
Летальність при герпетичному енцефаліті без цільової противірусної терапії становить 60–70%, та навіть з відповідним лікуванням усе одно, на жаль, висока. Більше того, у 15% тих, хто одужує, розвиваються залишкові явища у вигляді грубого органічного дефекту (епілептичні напади, парези, гіпертензивно-гідроцефальний синдром, недоумкуватість). Адже HSV проникають у регіонарні нервові ганглії, де можуть зберігатися довічно. Однак варто наголосити, що існує безпосередня залежність наслідків хвороби від початкових термінів лікування: зокрема, при ранньому призначенні препаратів ацикловіру ці показники істотно поліпшуються.
Що ж до вісцеральних форм герпесу, то вони зазвичай проявляються у вигляді гострого паренхіматозного гепатиту, пневмонії та нефриту. І хоча частіше, звичайно, виникають у новонароджених, але подекуди можуть спостерігатися і в дітей старшого віку.
Зокрема, герпетичний гепатит супроводжується лихоманкою, загальними симптомами інтоксикації, блюванням, збільшенням печінки та селезінки, жовтяницею, численними підшкірними та внутрішніми крововиливами. Причому нерідко ця безрадісна картина обтяжується ще й застоєм жовчі з розвитком загрозливої печінкової недостатності та ймовірними летальними наслідками.
— Сергію Олександровичу, скажіть кілька слів про передавання інфекції статевим шляхом, адже ми живемо в епоху моральної анархії та вседозволеності...
— Тут ви маєте рацію, бо генітальний герпес поширюється через невпорядкованість інтимних стосунків. Хоча слід уточнити, що в дітей молодших вікових груп ураження статевих органів теж може інколи мати місце, але вторинним шляхом, тобто коли інфекцію заносять через інфіковані руки, рушники, білизну. Та все одно вони проявляються майже однаково, а саме: почервонінням та набряком великих і малих сороміцьких губ (у дівчаток) чи мошонки (у хлопців), а також численними пухирцевими висипами у пахово-лонній ділянці. Надалі ці пухирці швидко лускаються, утворюючи ерозивні або виразкові поверхні. Виникає свербіж і біль в уражених місцях; підвищується температура тіла.
У дітей з вираженим імунодефіцитом рецидиви генітального герпесу супроводжуються тяжкими місцевими змінами ерозивно-виразкового характеру, поширенням патологічного процесу на промежину, піхву, шийку матки, уретру та сечовий міхур. Якщо ж долучаються лімфатичні судини, то це призводить до лімфостазу, далі — до слоновості статевих органів.
— Як часто трапляється зараження плоду у хворих жінок під час пологів?
— Приблизно у половини випадків. Причому клінічні прояви недуги можуть розвиватися у немовлят третього дня від народження. Та все ж чи не найприкрішим є, мабуть, те, що саме зі збудником HSV-2 зараз багато фахівців напряму пов'язує виникнення в інфікованих породіль злоякісних пухлин матки.
— Тож які повсякденні засоби дієвої профілактики можна запропонувати для уникнення дитячих, сімейних і особистих контактів із цією непереможеною поки напастю?
— Дітям, які перебувають у дошкільних установах і мають видимі прояви герпесу шкіри, необхідно закрити уражені ділянки марлею чи бинтом. При неможливості цього, тобто при надто великих ураженнях, таких дітей слід ізолювати від здорового колективу на весь період загострення процесу.
Персонал пологових будинків, жіночих консультацій і спеціалізованих імунодефіцитних відділень під час рецидивів у них герпес-інфекції шкіри чи слизових оболонок також не допускається до роботи.
Вагітним, у яких лабораторно підтверджений висновок про наявність генітального герпесу, рекомендовано робити кесарів розтин, а їхні діти підлягають обов'язковому ретельному обстеженню на HSV-2.
Дітям, народженим від генітально інфікованих матерів, необхідно уникати будь-яких зайвих маніпуляцій на голові.
Категорично неприпустимо цілувати немовлят і дітей першого року життя. Втім, те саме стосується підлітків із явними слідами шкірно-запальних процесів, екземою, а також хворих на СНІД.
Нові рецидиви хвороби можуть бути спричинені надмірним ультрафіолетовим опроміненням. Тому будь-хто з потенційних герпес-носіїв має уникати прямого сонячного світла.
Оскільки сам по собі вірус порівняно чутливий до висихання та високих температур, краще і надійніше він знищується упродовж 30 хвилин при температурі 56 °С і вище. Крім того, легко інактивується під дією ефіру, спиртів та інших органічних розчинників.
— Наостанок — про реальні здобутки сучасної антивірусної терапії.
— Першим протигерпетичним засобом, запропонованим для широкого вжитку 40 років тому, був відарабін. Проте він мав значну нейро-, гепато- і гематотоксичність.
Від 1982 року почалося впровадження у клінічну практику ацикловіру (препарату, який пригнічує синтез вірусної ДНК). Слід сказати, що це суттєво поліпшило загальну ефективність комплексного лікування.
Однак при рецидивуючому герпесі шкіри та слизових оболонок ацикловір виявляє клінічну ефективність тільки під час загострення запального процесу, не запобігаючи виникненню нових рецидивів хвороби. Це пов'язано з тим, що препарат здатний заблокувати тільки активну реплікацію вірусу, яка після його відміни відновлюється. Тож у фаховій літературі з'являються рекомендації із застосування непропорційно підвищених, «кінських» доз ацикловіру, котрі, на думку авторів, можуть звести нанівець будь-яку загрозу чергових наступних рецидивів.
Проте, крім противірусних препаратів, у комплексній терапії герпес-інфекції слід також активно використовувати антиоксиданти (вітаміни А та Е), рослинні адаптогени (елеутерокок, алое, женьшень, ехінацею), різноманітні ліки із дослідженого сімейства інтерферонів.
Інтерв'ю провів Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
- АКЦЕНТ— НА ПРОФІЛАКТИЦІ Й РЕТЕЛЬНОМУ ДОТРИМАННІ НОРМ МОРАЛІ
- РАДІОХВИЛІ ПРОТИ ГІПЕРТЕНЗІЇ
- УЛЬТРАЗВУК ДОПОМОЖЕ ПОЗБУТИСЯ РУБЦІВ
назад »»»