ЯК НЕ ПОТРАПИТИ В ТЕНЕТА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ?
За даними ООН, близько 40 мільйонів жителів нашої планети уражені ВІЛ-інфекцією та СНІДом, а понад 30 мільйонів уже померли. Щоденно від захворювань, зумовлених СНІДом, іде з життя майже п’ять тисяч осіб, а на кожного хворого, який розпочинає лікування, припадає п’ятеро нових ВІЛ-інфікованих.
Якщо теперішня тенденція зберігатиметься надалі, то за кількістю своїх жертв СНІД незабаром випередить серцево-судинні недуги, які лідирують серед причин смертності. За прогнозами Світового банку, кількість ВІЛ-інфікованих українців, якщо не вжити кардинальних заходів щодо призупинення поширення ВІЛ-інфекції та СНІДу, до 2015 року може сягати від 800 тис. до 1,5 млн. При цьому близько 80 відсотків із них становитимуть молоді люди віком від 20 до 35 років.
Прогнози, погодьтеся, страшні, від них стає моторошно: йдеться не просто про здоров’я нації, а й про її виживання.
Кореспондент «ДУ» зустрівся з Тетяною Александріною — головою Державної служби з питань протидії ВІЛ-інфекції та інших соціально небезпечних захворювань і попросив розповісти про ситуацію, що склалася в Україні, заходи, яких уживає держава, щоб зупинити поширення епідемії.
— Перший ВІЛ-інфікований на теренах України був зареєстрований у 1987 році. Звичайно, це викликало певний резонанс і значну кількість суперечливих думок у нашому суспільстві,— говорить Тетяна Андріївна.— Якщо тоді кількість випадків захворювань вимірювалась одиницями, то нині, за оціночними даними міжнародних експертів, маємо понад 230 тисяч людей, уражених цією недугою.
Поширенню інфекції сприяла нестабільна соціально-економічна ситуація в країні, притаманна нашій молоді ризикована поведінка — незахищені статеві контакти, вживання наркотиків.
ВІЛ-інфекція становить суттєву загрозу не лише для країн «третього світу», її відчули розвинуті держави європейського регіону. Однак багатьом країнам удалося взяти епідемію під контроль, приборкати її, досягти належного рівня толерантності й співчуття до ВІЛ-інфікованих з боку суспільства.
Наша країна лише на шляху до цього, однак принципово важливі кроки вже зроблено. Україну визнано лідером серед країн СНД у питанні державної політики протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, налагодження міжсекторальної координації зусиль, спрямованих на боротьбу з епідемією.
Ще десять років тому більшість пересічних громадян з осудом, а то й презирством ставилися до тих, хто «підхопив» ВІЛ-інфекцію, мовляв, це хвороба тих, хто веде розпусний спосіб життя. Нині масштаби стигми і дискримінації серед українців суттєво знизилися.
— Якими цифрами щодо ВІЛ/СНІДу в Україні оперує офіційна статистика?
— Протягом 1987–1994 років серед населення України щороку виявляли 30–50 випадків ВІЛ-інфікування. А далі їх кількість почала стрімко зростати. В Україні під диспансерним наглядом перебуває понад 126 тисяч ВІЛ-інфікованих, у тому числі більш ніж 23 тисячі випадків СНІДу. Показник поширення цієї недуги становить 48 випадків на 100 тисяч населення.
За кількістю хворих лідирують південно-східні області. Зокрема, Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Миколаївська, а також Автономна Республіка Крим. Тут рівень захворюваності — 361–605 випадків на 100 тисяч населення, водночас як по Україні вони сягають в середньому 264.
Від недуг, зумовлених СНІДом, пішли з життя понад 27 тисяч наших співвітчизників.
— Словом, ВІЛ/СНІД продовжує набирати обертів...
— Починаючи з 1999 року, кількість українців, які стали жертвами ВІЛ-інфекції, протягом тривалого часу неухильно збільшувалася. Проте завдяки реалізації комплексу профілактичних заходів, спрямованих на призупинення темпів розвитку епідемії ВІЛ-інфекції, останнім часом окреслилася тенденція до зниження. Наприклад, якщо у 2006 році (порівняно з 2005 р.) захворюваність на ВІЛ-інфекцію зросла майже на 17 відсотків, то у 2011-му, коли порівнювати з 2010 р.— лише на 3,6 відсотка.
Це, як на мене, — свідчення стабілізації епідемічної ситуації. Ці зрушення можуть здатися незначними, але вони показують, що ми на правильному шляху, додають впевненості нашим зусиллям.
Приміром, в Україні спостерігається зниження частки випадків захворювань на ВІЛ-інфекцію у віковій групі 15–24 роки серед уперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції з 22% у 2005 році до 9% у 2011 році, що є ознакою стабілізації епідемічної ситуації через зміну поведінки молоді на менш ризиковану. Крім того, у цьогорічному звіті Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією відзначено успіх України в роботі зі споживачами ін’єкційних наркотиків. Рівень поширення ВІЛ серед цієї групи ризику суттєво знижено.
— Ви натякаєте, що не за горами той день, коли з ВІЛ/СНІДом в Україні буде раз і назавжди покінчено.
— ВІЛ-інфекція і СНІД — це захворювання, з якими людство ще довго боротиметься. Жоден учений чи медик не знає достеменної відповіді, скільки саме. Можливо, препарати, які дозволять покінчити з ними, з’являться найближчим часом, а можливо, для цього знадобляться десятиліття. Тому йдеться не про остаточну перемогу над СНІДом, а про те, щоб призупинити його поширення, ефективно лікувати хворих, продовжуючи їхнє життя. Над цим працюють вчені, фахівці-практики в усіх країнах світу.
— Представники яких верств населення найчастіше потрапляють в тенета ВІЛ-інфекції?
— Це зазвичай споживачі наркотиків, які застосовують ін’єкційний шлях споживання наркотичних речовин. Однак їх питома вага у загальній картині передачі ВІЛ останнім часом дещо зменшилася: з 34 відсотків у 2010-му до 31 відсотка у 2011 році. В 2008-му, вперше за останні 13 років, статевий шлях передачі інфекції почав переважати над парентеральним. І в 2011-му кількість осіб, які інфікувалися саме цим шляхом, зросла до 55 відсотків, а число тих, хто інфікувався шляхом уведення ін’єкційних наркотиків, було майже 42 відсотки.
До так званих груп ризику входять також чоловіки, які мають статеві стосунки з чоловіками: останнім часом кількість ВІЛ-інфікованих серед них із кожним роком збільшується. Закритість цієї групи для медиків чи соціальних працівників, високий рівень стигматизації гомосексуальності у суспільстві спричинює значні темпи поширення ВІЛ у цій групі.
Багато ВІЛ-інфікованих з-поміж жінок, які працюють у сфері так званого комерційного сексу — надання інтимних послуг за гроші.
— Жертвами ВІЛ-інфекції стають і діти...
— На превеликий жаль, за помилки батьків часто доводиться розплачуватися нащадкам. Торік в Україні офіційно зареєстровано понад сім тисяч ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку, які народили більш ніж чотири тисячі дітей. Ця сумна статистика зумовлена насамперед гетеросексуальним шляхом передачі ВІЛ-інфекції та збільшенням кількості ВІЛ-інфікованих жінок.
— Що їх очікує в недалекому майбутньому?
— Той факт, що дитина народжена ВІЛ-інфікованою матір’ю, не означає, що й вона отримає у «спадок» цю інфекцію. Попри труднощі на шляху запобігання серед новонароджених цього захворювання, ми досягли певних успіхів щодо профілактики передачі інфекції від матері до дитини.
— Наприклад?
— Минулоріч ми проаналізували показник частоти передачі ВІЛ від матері до дитини. Серед 3,8 тис. дітей, які були народжені ВІЛ-інфікованими матерями у 2009 році, діагноз ВІЛ-інфекції поставлено 169 дітям. Тобто 3,4 тис. дітей знято з диспансерного нагляду через відсутність ВІЛ-інфекції.
Починаючи від 2001 року, Україна досягла прогресу у профілактиці вертикальної трансмісії, оскільки показник частоти передачі ВІЛ від матері до дитини суттєво знижено — від 27,8% у 2001 р. до 4,7% у 2009 р.
Профілактика ВІЛ-інфікування дитини здійснюється трьома антиретровірусними препаратами, починаючи з 24-го тижня вагітності й під час пологів, через кесарів розтин, щоправда, за згодою породіллі. Діти, народжені хворими матерями, протягом одного року безплатно отримують замінники грудного молока. Крім того, проводяться інші заходи, які мінімізують ризик передачі дитині ВІЛ-інфекції.
— Хотілось би почути, Тетяно Андріївно, про заходи, до яких удається держава щодо поліпшення ситуації із захворюваністю на ВІЛ/СНІД.
— Нагадаю, що в нашій країні четвертий рік поспіль реалізується Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки, затверджена відповідним законом, який містить три основні напрями: адміністративно-організаційний, профілактичний та лікувально-діагностичний.
Зважаючи на дефіцит бюджетного фінансування, передбачено альтернативні шляхи фінансування деяких напрямів програми. Це, зокрема, донорські кошти, такі, як гранти Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією. Усвідомлюючи проблему з бюджетним фінансуванням на місцевому рівні, нам удалося додатково виділити кошти на придбання препаратів для лікування тяжких супутніх інфекцій у хворих на СНІД дітей.
Асигнування на розв’язання проблем, пов’язаних із ВІЛ-інфекцією та СНІДом, з кожним роком зростають. Якщо впродовж 2004–2008 років для цього було виділено близько 300 мільйонів гривень, то протягом останніх трьох років — понад мільярд гривень. Витрати на боротьбу з цим захворюванням у 2012 році порівняно з 2004-м зросли майже в 17 разів. Однак ми повинні зрозуміти, що зростають і потреби, тому, як я сказала, держава знаходить додаткові шляхи фінансування.
— Лікування уражених ВІЛ-інфекцією — не з дешевих. Переважна більшість хворих належить до так званих незахищених верств населення і воно їм не по кишені...
— Лікування ВІЛ-інфікованих у нас безплатне. В Україні діє розгалужена мережа спеціалізованих лікувальних закладів: 41 центр профілактики і боротьби зі СНІДом — 27 регіональних і 14 міських, де працюють понад дві тисячі фахівців, із яких близько 600 лікарів.
Хворі зі складною патологією отримують високоспеціалізовану медичну допомогу в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. Громашевського, а діти — у Національній спеціалізованій лікарні ОХМАТДИТ.
Кожний українець, незалежно від статі, віку, соціального статусу може пройти тестування на наявність ВІЛ-інфекції. Для цього функціонують понад сто лабораторій та 755 кабінетів «Довіра», які здійснюють скринінг на антитіла до ВІЛ. Більше того, у кожному регіоні є мобільні пункти і амбулаторії, які працюють з найуразливішими щодо ВІЛ-інфекції групами населення.
— Коли йдеться про боротьбу з ВІЛ/СНІДом, часто згадується антиретровірусна терапія. Розкажіть, будь ласка, детальніше про її застосування.
— Доведено, що антиретровірусна терапія (АРТ) не лише дає змогу зберегти здоров’я та продовжити життя людини, а й виконує профілактичну функцію. Іншими словами, хворий, який її отримує, перестає бути джерелом інфекції, що, погодьтеся, має неабияке значення.
Рівень охоплення хворих АРТ повинен становити не менш ніж 80 відсотків від загальної кількості тих, хто перебуває під диспансерним наглядом. Завдяки програмі, про яку я говорила, ми зуміли охопити нею близько 38 тисяч хворих: нині вона надається в 115 закладах МОЗ України та 74 кабінетах «Довіра».
Зважаючи на ефективність АРТ, фінансування на закупівлю антиретровірусних препаратів з року в рік зростає. Кошти, передбачені державним фінансуванням, виділяють. Протягом першого півріччя 2012-го АРТ було забезпечено понад 34 тис. хворим, а до кінця року її отримають, сподіваємося, 48 тис. громадян. Для порівняння: у 2004-му нею було забезпечено лише 519 осіб.
— Отже, ситуація із ВІЛ/СНІДом складна. Будь-яка пересічна людина може стати їх жертвою. Порадьте, яких правил поведінки потрібно дотримуватися, щоб ризик звести до мінімуму?
— Щоб не потрапити в тенета ВІЛ-інфекції, насамперед слід дотримуватися загальноприйнятих для будь-якого цивілізованого суспільства принципів: бути розбірливим у виборі сексуальних партнерів, утримуватися від незахищеного сексу, особливо, коли партнер належить до груп ризику, вести здоровий спосіб життя, не піддаючись спокусі наркотиків тощо.
Ми повинні більше уваги приділяти вихованню дітей, говорити про норми моралі та поведінки, поваги до свого здоров’я та здоров’я близьких. Ці, здавалося б, прості загальновідомі істини, якими ми часто нехтуємо. Жодна загальнодержавна програма не забезпечить подружньої вірності чи бажання бути здоровим, якщо цього не хочуть самі громадяни.
А ще я б порадила періодично проходити тестування в кабінетах «Довіра» або в мобільних пунктах і амбулаторіях. У разі позитивного результату відразу звертатися по медичну допомогу, яку надають в центрах СНІДу.
— Насамкінець, Тетяно Андріївно, поділіться планами вашої служби на майбутнє. Які заходи, спрямовані на поліпшення ситуації із захворюванням на ВІЛ/СНІД, реалізовуватимуть в Новому році?
— Ми активно працюватимемо над ефективною реалізацією Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу, лікування, догляду і підтримки хворих. Зокрема, значні зусилля спрямовуватимемо на просвітницьку роботу серед населення. Адже хвороби, про яку йдеться, можна уникнути, якщо вести відповідний спосіб життя. Кожний має пам’ятати, що ВІЛ-інфекції легше запобігти, ніж вилікуватися.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»