ГРУЗИНСЬКА МРІЯ ПРО КОНСОЛІДАЦІЮ
Початок 2013 року зафіксував факт подальшої дестабілізації внутрішньополітичного становища в Грузії внаслідок загострення боротьби за владу між президентом Грузії Михайлом Саакашвілі та прем'єр-міністром Бідзіною Іванішвілі. Наприкінці 2012 року партія «Грузинська мрія» виграла парламентські вибори й фактично очолила виконавчу владу в Грузії, адже у 2010 році Саакашвілі ініціював зміни до конституції Грузії, відповідно до яких саме прем'єр-міністр став ключовою фігурою у виконавчій владі.
Водночас до жовтня 2013 року тоді були продовжені президентські повноваження самого Саакашвілі. Реагуючи на це, Іванішвілі звинувачував свого опонента в бажанні просто пересісти з президентського крісла, яке він вже не міг займати втретє поспіль, у крісло прем'єр-міністра. Проте політичний вибір громадян Грузії виявився іншим. Його Михайло Саакашвілі прийняв та призначив Бідзіну Іванішвілі на посаду глави уряду, однак на тому конкурентна боротьба двох владних команд за контроль над грузинським політичним простором не закінчилася.
Навпаки, ця боротьба стала ще більш запеклою і непримиренною. Команда Іванішвілі досить швидко «зачистила» вищі органи виконавчої влади країни від політичних соратників президента, причому багато хто з них опинився в ув'язненні. Навколо цих «посадок» і розгорнулася серйозна боротьба. Михайло Саакашвілі почав представляти Бідзіну Іванішвілі на Заході як «агента Кремля» та «ворога демократії». У відповідь команда прем'єр-міністра боляче вдарила президента по його «слабкостях», які стосуються надмірних витрат на утримання президентської вертикалі влади, зловживання службовим становищем, розкрадання коштів із низки будівельних проектів.
Гостроту цій полеміці додають діаметральні позиції Саакашвілі та Іванішвілі щодо стратегії розвитку Грузії. Чинний президент вважає, що Грузія повинна бути регіональним центром туризму і послуг, натомість Іванішвілі зазначає, що ця стратегія помилкова, бо вона спричинила зростання рівня безробіття та зубожіння більшості громадян Грузії.
Економічна стратегія Іванішвілі ґрунтується на залученні іноземних інвестицій у розвиток грузинського сільського господарства і промисловості. Та ця стратегія також вимагає нормалізації грузинсько-російських відносин, що наразі виглядає нереально, зважаючи на жорстку позицію Іванішвілі щодо вступу Грузії в НАТО та невизнання анексії Абхазії й Південної Осетії. Своєю чергою, Росія також як попередні умови нормалізації відносин із Грузією висуває відмову Тбілісі від вимоги анулювати встановлення дипломатичних відносин Москви із Сухумі та Цхінвалі.
Демонструючи волю до переговорів із Кремлем, наприкінці 2012 року уряд ухвалив рішення про помилування деяких громадян Грузії, які відбували різні терміни ув'язнення за звинуваченнями у «шпигунстві на користь Росії». Однак це рішення максимально підняло градус конфронтації між Іванішвілі і Саакашвілі.
Президент Грузії пригрозив розпуском парламенту та достроковими виборами. У відповідь партія «Грузинська мрія» Іванішвілі провела в багатьох містах країни акції з вимогою негайної відставки президента. Усе це засвідчило передчасність висновків про консолідованість демократії в Грузії, критерієм чого є цивілізоване ставлення влади до опозиції і навпаки. Замість цього Грузія вкотре отримала фактичне двовладдя з неприхованим бажанням конфліктуючих сторін остаточно усунути від влади одна одну. Такий внутрішньополітичний розклад сил ще більше ускладнює перспективи подолання країною і суспільством економічної кризи, яка віднині додатково обтяжена гострою внутрішньополітичною кризою.
також у паперовій версії читайте:
- ДВІ АМЕРИКИ ЧЕКАЮТЬ НА ДОЛЮ ЧАВЕСА
- СИРІЙСЬКІ ПОВСТАНЦІ ЗА КРОК ДО ПЕРЕМОГИ?
- БРИТАНСЬКА «ФОЛКЛЕНДСЬКА ВІДПОВІДЬ» АРГЕНТИНІ
назад »»»