ОБЛИЧЧЯМ ДО ПОТЕРПІЛОГО
Правам злочинця або особи, яку підозрюють у скоєнні злочину, в Кримінально-процесуальному кодексі, що діяв донедавна, було присвячено понад 70 статей, правам жертви — майже 25. Через це практики і науковці навіть називали старий КПК законом для підозрюваних, а не потерпілих.
Проблеми з добросовісністю і професіоналізмом
Чому так відбувалося? Недотримання прав підозрюваного та обвинуваченого — це суттєве порушення вимог КПК, наслідком якого є скасування вироку. Права зазначеної категорії учасників кримінального процесу перебувають під пильною увагою з боку міжнародних організацій, Омбудсмана, вітчизняних правозахисників. Про права жертв згадують вряди-годи.
Інша вагома причина — підхід до оцінки результатів роботи слідчих. На першому місці йдеться про стан злочинності, поширеність окремих видів злочинів, їхнє розкриття, якість і строки слідства, зазначає голова спілки «Твій захист» Всеволод Оберкович. Відомості про те, як дотримано норм закону стосовно потерпілих, до цієї системи не входять, тому слідчі не приділяють їм належної уваги.
Потерпілі зазвичай вважають, що вся правоохоронна машина працюватиме на захист їхніх інтересів. На практиці все інакше і зводиться до машинального «Розпишіться тут, розпишіться там... Вам зателефонують».
Забезпечення навіть куцого обсягу прав, визначеного в КПК, залежало від добросовісності й професіоналізму слідчого. А з цим часто виникали проблеми.
Верховний Суд, який свого часу вивчав ситуацію в цій сфері, звернув увагу на те, що у більшості кримінальних справ слідчі обмежуються формальним винесенням постанови про накладення арешту на майно підозрюваного і майже автоматичним, без будь-якої перевірки, складанням протоколу про те, що воно відсутнє. Хоча, згідно із законодавством, мали б ужити заходів для забезпечення цивільного позову потерпілого.
Часто підозрювані під час слідства укладають фіктивні угоди про продаж належного їм майна родичам чи знайомим, однак слідчий на такі факти уваги не звертає. Прокурори теж не поспішають виявляти ініціативу з вимогами визнати ці оборудки недійсними.
Потерпілі мають право ознайомлюватися з матеріалами кримінальної справи, але часто позбавлені можливості скористатися ним. У багатьох випадках це виглядає як знущання, адже слідчий в один і той же день передає матеріали до суду та інформує потерпілого про можливість ознайомитися з ними у нього. Інколи дата, на яку призначено ознайомлення, збігається з датою, коли слідчий відправляє потерпілому таке повідомлення.
Органи досудового слідства часто не з'ясовують у повному обсязі суми позовних вимог потерпілих і обсяг шкоди, яку їм завдано. Не краща ситуація з правом заявляти клопотання, зокрема з приводу неповноти розслідування справи. Відомі випадки, коли слідчий не тільки ігнорував заяви потерпілого про те, що низка важливих обставин так і залишалася нез'ясованою, а й не допускав його адвоката до участі в справі.
Компенсацію не отримують 30% жертв
Ще один «фокус» слідчих, який дорого коштує жертвам злочину, — зупинення на тривалий час слідства через хворобу обвинуваченого або відсутність даних про його місцезнаходження у випадках, коли це не відповідає дійсності. Були роки, коли прокурори скасовували десятки тисяч таких постанов.
Ігноруючи інтереси потерпілих, арешт на майно обвинувачених або не накладають, або роблять це з великим запізненням. Тож за повідомленням прес-служби Верховного Суду, від часу ухвалення нового Кримінального кодексу щороку 30% жертв злочинів не отримують компенсацію за заподіяну їм шкоду. На цьому тлі про такі «дрібниці», як формальне роз'яснення потерпілим їхніх прав, годі й говорити.
Більшість потерпілих займає у кримінальному процесі пасивну позицію і сподівається, що їхні права захистять органи, які ведуть слідство, та суд. Однак це безпосередньо залежить від рівня професіоналізму слідчих, прокурорів, суддів, а ще від того, як вони поставляться до виконання службових обов'язків, простіше кажучи, від їхньої совісті.
Між тим, як свідчить статистика, кількість потерпілих і величина заподіяної їм шкоди, враховуючи й моральну, з кожним роком зростає. Слід також урахувати масштаби латентної злочинності, котра виникає внаслідок приховування працівниками міліції злочинів від реєстрації.
Доповнює й без того нерадісну картину те, що рішення про ухвалення в першому читанні 2006 року законопроекту «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину» 2007-го скасували. Варто нагадати, що в окремих випадках таке відшкодування передбачено в Цивільному кодексі. В ст. 1177 і 1207 йдеться про гарантію держави компенсувати завдану шкоду, якщо не будуть знайдені винні у скоєнні злочину.
Проте ця норма залишилася декларативною, механізм отримання такої компенсації відсутній. Тому подекуди люди навіть не подають заяви про вчинення щодо них кримінального злочину, адже слідство тягнеться не один місяць, забирає багато часу, нервів, а іноді й коштів на адвоката. Однак навіть якщо суд призначить виплату відшкодування, потерпілий його не отримує.
Чи виправдаються сподівання?
Є сподівання, що новий КПК, котрий набрав чинності наприкінці минулого року, змінить ситуацію на краще. В цьому документі значно розширено обсяг прав потерпілих. Їхній перелік зріс настільки, що тепер передбачено вручення жертві злочину спеціальної пам'ятки (про необхідність законодавчо закріпити таку процедуру говорили вже давно).
Уперше права потерпілого розподілено на три групи: права протягом кримінального провадження, під час досудового слідства та під час судового провадження.
До першої групи належить право бути поінформованим про свої права та обов'язки, право знати суть підозри і обвинувачення. Жертву злочину мають повідомити про те, який запобіжний захід обрано щодо підозрюваного чи підсудного, а також про зміну заходу чи його скасування. За певних підстав потерпілий має право на гарантування власної безпеки, а також безпеки членів своєї сім'ї, житла і майна. Він наділений правом не тільки давати пояснення, а й відмовитися це робити.
Серед інших прав цієї групи — оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, мати представника, а також у будь-який момент відмовитися від його послуг, застосовувати технічні засоби під час процесуальних дій, в яких потерпілий бере участь.
Друга група включає право на негайне прийняття і реєстрацію заяви про злочин, визнання особи потерпілою, право брати участь у слідчих чи розшукових та інших процесуальних діях, під час яких ставити запитання, подавати зауваження і заперечення, які повинні бути занесені до протоколу, ознайомлюватися з протоколами процесуальних дій, виконаних за його участю.
Третя група охоплює право висловлювати свою думку під час обрання покарання обвинуваченому, а також під час вирішення питання про призначення стосовно нього примусових медичних або виховних заходів.
Серед новел КПК, що стосуються потерпілого,— право примиритися з підозрюваним чи обвинуваченим на будь-якій стадії кримінального провадження і укласти відповідну угоду. Якщо потерпілий — неповнолітня або недієздатна особа, то до участі в будь-якій процесуальній дії з нею вперше передбачено залучення її законного представника.
Підсумовуючи, можна сказати: законодавець нарешті повернувся до потерпілого обличчям. Чи діятимуть згадані норми щодо захисту його прав, залежить від того, якою мірою запрацює новий КПК. Адже становище цієї категорії учасників кримінального процесу могло б бути не таким розпачливим, якби куці норми старого кодексу слідчі, прокурори і судді виконували повною мірою.
За будь-яких умов загрозою для захисту інтересів потерпілих є фінансова складова. Тож із метою пошуку коштів для компенсації шкоди слід доповнити ст. 104 Кримінально-виконавчого кодексу («Оперативно-розшукова діяльність в колоніях») завданням з виявлення легальних та інших джерел фінансового, матеріально-технічного та іншого стану засуджених, котрі відбувають покарання, за рахунок яких може бути відшкодована завдана злочином шкода, пропонують правозахисники. Тобто продовжити пошук прихованого майна навіть тоді, коли особа перебуває в місцях позбавлення волі.
Експерти вважають, що для реальної зміни ситуації в сфері захисту прав потерпілих слід невідкладно ухвалити згаданий Закон «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину». Підставою для цього є те, що його необхідність безпосередньо випливає з положення ст. 56 Конституції, згідно з яким кожний має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної й моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Саме у розвиток цих конституційних положень були ухвалені згадані вище норми Цивільного кодексу, в яких, зокрема, йдеться про те, що умови і порядок такого відшкодування встановлюються законом. Тож у ланцюгу бракує останньої ланки.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- НОМЕР БЕЗОПЛАТНОЇ ДОПОМОГИ
назад »»»