«ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА ЯК ГАСЛО ЧАСУ»
Такою була тема розмови учасників ювілейного міжнародного форуму, присвяченого 290-й річниці від дня народження видатного українського філософа, поета і просвітителя Г. Сковороди. Велелюдне урочисте зібрання відбулося у Духовно-просвітницькому центрі м. Києва «Християнська надія».
Зорганізували його Всеукраїнський народний університет українознавства імені Г. Сковороди, Український фонд культури, Міністерство культури, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Національна спілка письменників, Національна спілка журналістів, київське видавництво «Криниця», Товариство «Знання» України.
Науковці, літератори, музеєзнавці, журналісти обговорювали проблему органічного поєднання морального вчення великого українського філософа з концепцією сталого розвитку суспільства у сьогоденні. Учасники ювілейного форуму прийняли Звернення до громадськості України та світу, в якому визначено основні напрями підготовки до 300-ліття Григорія Сковороди, яке відзначатимемо 2022 року.
Подаємо виклад виступів учасників форуму.
Борис ОЛІЙНИК, Герой України, поет, голова Українського фонду культури, голова Громадського оргкомітету Великого проекту: «Григорій Сковорода-300»:
— Слава Богу, що у нас був і є Григорій Савич Сковорода. Ми часом про себе, українців, без захоплення говоримо,— і дещо вайлуваті, і трошки з хитринкою,— але це можна сказати про всі народи світу. А чи знайдеться народ, який би мав такого Предтечу, постать містичну і досі нерозгадану, яка пережила віки і живе сьогодні у небесних і земних матеріях. Це наша гербова, разом з Тарасом Григоровичем Шевченком, печать українців.
Ми повинні з високо піднятою головою йти по світу. Григорій Савич був тонкою особистістю з притаєним гумором, філософсько глибокий, з умінням поєднувати біблійну лексику з простою народною українською мовою. Сам з козацького роду, він сказав якось: «Лучше быть ослом со львиной психологией, чем львом с ослиной психологией». Так міг сказати лише чоловік, який контактує зі Всесвітом.
Як нам зараз, у цей цинічний час, не вистачає таких любомудрів! Хочеться взятися за голову і подумати, хто ми і де ми. Якщо нами зараз правлять заїжджі олігархи, то тоді нікого не треба винуватити, а лиш себе. Сковорода вчив нас бути господарем на нашій рідній землі, а не ходити в козачках біля столу третіх осіб, які не мають нічого спільного з Україною.
Але пізнання того, що Григорій Савич у нас був і пребуде, дає нам підстави сказати, що ми все-таки недаремно покликані Господом Богом жити на цій землі. Значить ми повинні виконати місію, яку заповів усім нам Сковорода — писати нашу історію, яку зараз переписують туди-сюди,— від Григорія Савича.
Галина САГАЧ, професор, академік Академії наук вищої освіти України, віце-президент Міжнародної академії богословських наук, проректор Всеукраїнського народного університету українознавства:
— Григорій Сковорода звеличив рідний народ і усе людство філософією серця, на формування якої він спрямував увесь Богом даний хист, талант, усе своє життя — праведне і прекрасне, про яке сказав так: «Наше християнське життя — це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас зразком багатьох героїв. Під Його знаменами ми боремося».
Біблійний цар Соломон просив у Господа премудрості. Український геній серця, філософ-поет, великий християнин Григорій Сковорода просив у Господа мудрості й щастя рідному народові, даруючи йому плоди премудрості й вічної Любові.
На святий камінь вічності, на святу могилу Григорія Сковороди ми кладемо нев’янучу квітку любові — блакитну троянду, символ духовності, знак нашої причетності до пілігрима віків, якого «світ ловив, та не спіймав».
Духовний діалог українського Перворозуму з кожним із нас, із людством триватиме довічно, поки на планеті залишиться потяг людини до віри, надії, любові, софійності. Ми йдемо на прощу до Григорія Савича Сковороди — ми йдемо за Сковородою, розбудовуючи Україну Вічну, бо він — наше Духовне Знамено, ідеал християнського життя, взірець євангельського служіння Богові й народу.
Валерій РЕШЕТИНСЬКИЙ, керівник Духовно-просвітницького центру м. Києва «Християнська надія», директор Інституту генези життя та Всесвіту, кандидат технічних наук:
— Григорій Сковорода протягом багатьох віків привертає увагу дослідників, істориків, літераторів як яскрава і загадкова особистість. Він — український Сократ, народний любомудр, Перворозум земний і небесний, завжди сучасний і вічний. В особі Григорія Савича українська земля дала світову найвеличнішу філософію серця, філософію любові й людського щастя.
Осердечений розум великого мислителя, його любов до істини, до людини дозволили йому осягнути найпотаємніші глибини людської душі, торкнутися самої вічності. Невтомний філософ духу пройшов найземніше життя. Дуже рідко люди чинять саме так, як навчають інших, а слова Григорія Сковороди повністю підтверджені його життям. І все ж таки секрет особистості Сковороди, логіку його поведінки, його сакральність неможливо збагнути лише у чистому вимірі.
Дослідники часто звертають увагу на його природжену жадобу і прагнення до навчання, на його любов до рідної землі, свого народу та інші людські чесноти. Проте не всі зауважують, що в торбинці філософа-мандрівника, крім сопілки, постійно була Біблія. Безумовно, що це животворяще слово Господнє було для Сковороди істиною, яка перебувала в ньому, давала силу і надихала на подвижництво духу і тіла великого мислителя. Такі афоризми, такі пісні й думки дозволили йому осягнути справжній сенс людського буття. Осягнути вічність і сказати наприкінці свого благословенного життя: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Володимир СТАДНИЧЕНКО, публіцист, лауреат Шевченківської премії та премій імені Григорія Сковороди і Івана Франка:
— Нещодавно з редактором-засновником тижневика «Дзеркало тижня» Володимиром Мостовим ми побували ще за однією адресою мандрівок Григорія Савича — в Угорщині, у Токайському краї. Нас зустрів викладач Шарошпатацького колегіуму Вадим Воздвиженський. А зустріч з Григорієм Савичем відбулася, щойно ми переступили поріг готелю «Бодрог» — стіну вестибюля прикрашала велика картина із зображенням філософа на повний зріст.
Угорське місто Токай Григорій Сковорода відвідав з місією царського генерала Федора Вишневського 1745 року. П’ять літ перебував український мораліст за кордоном. Це відіграло велику роль у його формуванні як ученого європейського рівня, філософа нової вільної думки, літератора і художника.
З нагоди 290-ліття від дня народження великого українського філософа в Токаї відбулася церемонія покладання вінків до меморіальної дошки, встановленої на вшанування пам’яті про його перебування в Угорщині. Незалежний дослідник творчості Сковороди Вадим Воздвиженський провів нас шарошпатацькими маршрутами Григорія Савича.
У міській бібліотеці ми оглянули виставку, присвячену 290-річному ювілею українського філософа, у погребку «дядечка Дюли» в Токаї, де полюбляв бувати Сковорода і де його портрет прикрашає одну зі стін, згадали про славетного українця за келишком токайського.
Приємна зустріч відбулась у нас з директором міського музею Ж. Яцком. Він із благоговінням показав нам для ознайомлення старовинні книги-експонати, що ними користувався Григорій Савич. Ж. Яцко пообіцяв представити ці експонати у Київському музеї Григорія Сковороди, коли такий відкриється до 300-ліття від дня народження Перворозуму. Слід зазначити, що у Токайському краї портрети українського філософа висять у кабінетах мерів, у школах, бібліотеках.
Микола КРИВЧУН, заступник голови Чорнухинської районної Ради Полтавської області:
— Серце виповнює гордість за мого славетного земляка Григорія Савича на цьому високоповажному зібранні шанувальників і популяризаторів його надприродного таланту. Сковорода був філософом і поетом, співаком і музикантом, байкарем і педагогом. Наш Перворозум постав на межі між старою і новою епохами історії України, давнім і новим письменством. Нащадок малоземельного козака завдяки природному таланту, самопізнанню, самовдосконаленню став одним із найосвіченіших людей свого часу. Наш земляк володів енциклопедичними знаннями, древніми і новими європейськими мовами, знав античну філософію, вчення батьків церкви.
За час підготовки до 290-ліття від дня народження Григорія Савича на Чорнухівщині здійснено багато знакових заходів. Зокрема, закладено діброву з трьох тисяч саджанців дуба, проведено творчий пленер за участю майстрів пензля Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, мистецьке свято «Благословенні ті сліди Григорія Сковороди».
Нещодавно відбулася презентація книги Володимира Стадниченка «Садівник щастя». Рішенням райради встановлено премію імені Григорія Сковороди, якою нагороджують учнів — відмінників навчання шкіл району. На Горловій горі, на якій малий Григорій любив часто бувати, спостерігати за природою, встановлено пам’ятний знак. У стадії завершення ремонт приміщення літературно-меморіального музею Григорія Савича. Хочу зазначити, що багато цих добрих справ зроблено завдяки постійній увазі до нашого району з боку творчої інтелігенції столиці.
Іван ГРИШИН, професор Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка, розробник і провідник Великого проекту: «Григорій Сковорода-300»:
— Розроблений фахівцями навчальних, наукових установ, представників бізнесу Харківської, Полтавської та інших областей Великий проект: «Григорій Сковорода-300» має на меті органічно поєднати сковородинівське вчення про щастя людини із глобальною вимогою сучасності — сталим (гармонійним) розвитком суспільства.
Цей проект стосується й міжнародних проблем, пов’язаних із тим, що Україна — єдина держава, яка відмовилася від атомної зброї. Нині зміни парадигми сталого розвитку суспільства стоять на першому місці. Сталий розвиток означає органічне узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників суспільного поступу і «філософії серця», тобто моральних засад, проголошених нашим Перворозумом.
В Україні налічується 11 тисяч сільських рад. Це потенціал, на якому будується вся система управління державою. Саме через видатних особистостей, які народилися в цих громадах, слід утілювати в життя актуальні ініціативи.
Наша модель складається з триєдності ідей Григорія Сковороди: це — природа — нескінченний макросвіт; це людина — мікросвіт; це — світ символів, який треба внести до процесу розвитку України і всієї світової спільноти.
Учення Сковороди мало використовувалося у практичній діяльності людства. Проте через проблеми і виклики ХХ і на початку ХХІ ст. виникла потреба більш повного залучення його ідей до практичних дій.
Іван ЯЦКАНИН, голова Спілки українських письменників Словаччини, лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди:
— Давнє знайомство інтелігенції Чехії й Словаччини з українським філософом Григорієм Сковородою відбулося за посередництва тодішніх російськомовних видань. Лише 1983 року празьке видавництво «Вишеград» випустило у світ вибрані вірші, трактати та кореспонденції Сковороди «Розмова про мудрість».
Тексти упорядкувала і написала до них передмову відома україністка Зіна Телік-Березовська. Нині творчість мандрівного українського філософа знають майже в усіх країнах Європи. Він долучається до пантеону творців, які засвідчують про злет філософсько-літературних традицій ХVІІІ ст., поповнюючи наше уявлення про впливову для європейської культури людиномудрість.
Читання творів Сковороди — нелегка справа. Сучасний читач вважає, що перед ним дотепні твори давньої літератури. Багатьох і нині приваблює чарівність, чиста, хоча й своєрідна наївність, яка, відбиваючи певну обмеженість тогочасних культурних форм, приховує у собі силу духовної цілісності.
Популяризації творів Григорія Сковороди сприяли активні контакти, започатковані у ХІХ–ХХ ст. між українськими і словацькими письменниками. У трнавському євангелічному календарі на 1975 рік вийшла велика добірка творів і листування Григорія Сковороди у перекладі словацькою мовою.
У 1978 році його ім’я з’являється у «Малій енциклопедії письменників світу». А 2004 року у Братиславі на будинку на вулиці Панській було відкрито меморіальну дошку Григорію Сковороді. Активним популяризатором спадщини українського філософа у Словаччині нині є літературознавець, академік Микола Неврли.
Петро ПЕРЕБИЙНІС, поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:
— Шановні сковородознавці! Саме такого зимового дня всенародний референдум засвітив «зелене світло» нашій незалежності. Спадщину Григорія Сковороди слід розглядати в єдності фундаментального і прикладного аспектів. Ось лише одне свідчення. Мене, як і усіх нас, постійно бентежать роздуми про нескінченність космічного простору. Коли намагаєшся якось уявити це, відчуваєш розгубленість, безсилля та нездатність щось осягнути. А Сковорода вирішує все геніально просто: нескінченність — це Дім Божий, у якому, виявляється, може бути затишно нашій неприкаяній душі.
Ми живемо в часи, коли кожному доступна Книга Книг — Біблія. Та чи всі люди спроможні збагнути глибоко закодовані істини, символи і пророцтва Святого Письма? Чи всі готові належно сприйняти його філософію? Але й тут нам допомагає всемудрий Сковорода. У нього Біблія — це «рай слова Божого». Водночас він застерігає, що в цьому раї «приховані диявольські сіті», що «Біблія наповнена безоднями й спокусами», що «треба діяти з великою обережністю, щоб не заплутатися нам у сіті лукаві».
І справді, коли стоять перед людьми складні дилеми — добро і зло, любов і ненависть, милосердя і жорстокість — кожний вирішує по-своєму, кожний вибирає своє.
У сузір’ї імен блискучих промовців, у затишній залі гостинного дому «Християнська надія» відбулося чудотворне Воскресіння небосяжного духу і планетарного слова нашого Учителя вічності Григорія Савича Сковороди. Нехай ця знакова подія стане прологом до недалекого вже трьохсотліття нашого Мудрослова.
Леонід АНДРІЄВСЬКИЙ, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, директор видавництва «Криниця»:
— Серед багатьох мудрих афоризмів Григорія Сковороди знаний і такий: «Життя ж наше — мандрівка». Обмежуючи себе у повсякденних потребах, задовольняючись лише найнеобхіднішим з їжі та одягу, він переходив з одного дому в інший, навчав дітей і дорослих прикладом непорочного існування і подавав їм життєві настанови, образно й доступно навчав людей правічних істин.
Як, наприклад, у своїх знаменитих «Байках Харківських», які поширювалися у численних списках, чи у своїх піснях, які вже на той час почали виконувати кобзарі. На Харківщині, усамітнюючись, він почав створювати свої філософські діалоги, притчі, трактати. Вони поширювалися серед освічених людей, його колишніх учнів. Повага до Григорія Сковороди ширилася, вважалося за особливе благословення Боже тому дому, в якому поселявся він хоч на кілька днів.
Григорій Савич міг би жити в достатку, зібрати великий скарб із подарунків, які йому дарували, але він відмовлявся, кажучи: «Дайте неімущому».
Життя і творчість Григорія Сковороди упродовж століть подвигнули багатьох поетів викарбувати його образ у поетичному слові й залишити по собі пам’ять, поєднану зі Сковородинським духом. Відгукнулися на цю тему і сучасні поети.
Зокрема, у літературно-художньому виданні відомого і присутнього тут публіциста-сковородознавця Володимира Стадниченка «Садівник щастя» в одному з розділів Сковорода постає перед нами вирізьблений поетичним рядком сучасних відомих поетів. Як активний учасник Великого проекту: «Григорій Сковорода-300» Володимир Якович готує до 295-ліття від дня народження мислителя наступну книгу. Я з готовністю також беруся за цю відповідальну справу. Разом із автором ми реалізуємо цей творчий задум.
Василь КУШЕРЕЦЬ, доктор філософських наук, голова правління Товариства «Знання» України:
— Григорій Сковорода виріс в оточенні надзвичайно потужної української філософської думки. Він узяв усе найкраще, що було в його попередників: Петра Могили, Георгія Кониського та інших. Творчість філософа, який вклав особливу душу в розуміння свободи життя, настільки глибинна, що її важко осмислити. Водночас є центральні моменти, що характеризують Сковороду як мислителя світу. Григорій Савич розкрив нам поняття «свобода життя».
«Свобода,— говорив він,— подолати в собі свої прихоті від якихось моментів, що не відзначають її у вищій якості». Треба уміти думати, тоді ми зрозуміємо сенс життя. Свободу він поєднував зі щастям. Щастя — це розуміння та бачення свободи. Тільки зараз ми починаємо розуміти його символи і означення світу макросвіту, мікрокосмосу, Біблії. Людина за своєю величчю рівномірна космосу. Нескінченність, вічність перебувають в людині. Саме людина виражає вічність, безсмертність і таким чином зобов’язана пізнати себе у своїй вічності та нескінченності, пізнати Бога. Це надзвичайно гуманістична лінія у філософській думці українців.
Сковорода безліч разів згадував про серце. З нього починається філософія серця, сердечність. Він дав розуміння властивості світу через свої категорії й поняття, притчі з тим, щоб людина зрозуміла цей світ і стала «свобідною». Не можна уявити духовної свободи без вибору.
«Життя — це книга і книга, написана самим Богом»,— говорив Сковорода.— Не шукайте нового, а шукайте вічного». На засадах сковородинівського вчення продовжує розвиватися сучасна гуманістична школа.
Борис ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ, культуролог, почесний громадянин селища Чорнухи:
— Утілення в життя заходів, запланованих у Великому проекті: «Григорій Сковорода-300», знайшло своє продовження у сьогоднішньому велелюдному форумі. Вшановуючи пам’ять українського мислителя світового рівня з нагоди 290-ліття від дня його народження, ми визначимо й основні напрями підготовки до його наступного ювілею, який відзначатимемо у 2022-му. А що зроблено вже сьогодні?
Нині у містах і селах України, де жив і трудився Григорій Сковорода, крім монументальних, йому створюють «живі пам’ятники». Зокрема, посаджено гай на околиці села Ковалі, поблизу Чорнух; діброва з-понад трьох тисяч дубків в урочищі Горлова гора на околиці Чорнух, на якій любив проводити дозвілля юний Грицько.
Ім’ям Григорія Сковороди названо дендропарк, закладений колективом Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету, алеї у Прилуках, у Мамаєвій слободі міста Києва. Студенти харківських навчальних закладів посадили цієї осені 290 дубків, а їхні попередники під час традиційних студентських сковородинівських читань висадили в землю жолуді з дуба — сина дерева-велетня, під яким працював і відпочивав Григорій Савич. Створює сковородинівські «живі пам’ятники» студентська і учнівська молодь Брусилівщини, Чорнухівщини, Прилуччини, Талалаївщини, Сріблянщини, Переяславщини.
Нині ім’ям Григорія Сковороди названо Харківський і Переяслав-Хмельницький педагогічний університети, вулиці у Харкові, Полтаві, Києві, Одесі, Переяслав-Хмельницькому та інших містах України. Видатний філософ залишив нам у спадок чимало символів, які ще досі не розгадані. Ми ж, його нащадки, лишаємо для прийдешніх поколінь монументальні та живі символи, названі його уславленим у віках іменем.
Сергій ГАЛЬЧЕНКО, кандидат філологічних наук, заступник директора Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України:
— Під час перебування у творчому відрядженні в Нью-Йорку мені пощастило придбати книжечку графа Бобринського «Старчик Григорий Сковорода. Жизнь и ученье», видану в Парижі 1929 року. У першому абзаці читаємо: «Цель этого очерка — рассказать о жизни старчика Сковороды, русского мыслителя, богослова и поэта».
Як тут уже говорив Іван Яцканин, зарубіжний читач ХІХ–ХХ ст. знайомився з творчістю українського філософа здебільшого через посередництво російськомовних видань. На жаль, ми досі не маємо повного академічного видання творів Григорія Савича. Зібрання його творів, яке вийшло у 70-ті роки минулого століття, можна хіба що умовно вважати академічним.
Зокрема, в його упорядників вийшов якийсь русифікований Сковорода. Приміром, лист до Михайла Ковалинського (першого біографа Г. Сковороди, написаний розкішною поетичною давньоукраїнською мовою: «Дорогий друже Михайле, дарую тобі цей дарик». А в академічному виданні читаємо: «Дорогой друже мой Міхаілє, я дарю тєбє сей дарик». Ось такий, з дозволу сказати, переклад...
Моя ідея, внесена до плану заходів Великого проекту: «Григорій Сковорода-300» — здійснити повне академічне видання творів Григорія Сковороди. Оскільки цей проект підтримано Президентом України і урядом, сподіватимемося, що до наступної ювілейної дати це видання нарешті побачить світ. Наш Інститут літератури надав дозвіл Канадському інституту літературних студій виставити рукописи Григорія Сковороди в інтернеті. Наразі у нашому інституті, крім рукописів, є всі його листи, зокрема 77 оригіналів листів до Михайла Ковалинського, сім автографів ранньої збірки «Сад божественних пісень» та перша редакція «Наркіса».
Людмила РІНГІС, керівник культурологічного клубу «Дорогами до прекрасного» Національного економічного університету імені В. Гетьмана:
— Пам’ятники — завжди відкрита поглядам людей книга історії. Скульптура — одне з найдавніших мистецтв, і вшанування встановленням пам’ятників теж іде з прадавен. По пам’ятниках можна судити про суспільні ідеали, традиції, рівень культури, а ще про тенденції державної політики.
Спробуймо порівняти вшанування у скульптурі двох Великих українців. Загальна кількість пам’ятників Кобзареві вимірюється сотнями (понад 500), чимала цифра авторських робіт у різних країнах. А ще є незліченна кількість тиражованих погрудь для встановлення у скверах, на подвір’ях шкіл, у вестибюлях організацій і т. п.
Пам’ятників Г. Сковороді кратно, а може й багатократно менше.
Із тих скульптурних портретів Перворозуму українців, що стали пам’ятниками (знайшла більш як 20), установлено у широкодоступних, людних місцях тільки три: у Лохвиці, у Києві на Подолі та у Харкові, всі вони роботи Івана Кавалерідзе. Інші (напівзакритого типу!) розміщено на подвір’ях деяких музеїв.
А, напевно, могли б бути в усіх містах, які сходив мандрівний філософ. Одначе тепер, на превеликий жаль, нема єдиного грандіозного плану, згідно з яким надаються держзамовлення, який надихає скульпторів підвищувати майстерність і перемагати в конкурсах проектів, а місцеві адміністрації спонукає віднаходити кошти на встановлення пам’ятників для гідного вшанування видатного сина українського народу.
Віктор ПАСАК, перший заступник генерального директора Газетно-журнального видавництва Міністерства культури України, заслужений журналіст України:
— 2009 року я був учасником засідання «круглого столу», зініційованого лауреатом Міжнародної премії імені Григорія Сковороди — Володимиром Стадниченком і за підтримки газети «Урядовий кур’єр», Держкомтелерадіо, інститутів — філософії та літератури НАН України, Українського фонду культури, видавництва «Криниця». Тоді ж було створено оргкомітет Великого проекту: «Григорій Сковорода-300» на чолі з Героєм України, поетом-академіком Борисом Олійником. Окремим рядком у цьому документі наголошувалося на популяризації творчої спадщини Григорія Савича у засобах масової інформації. Відтоді усі заходи, що проводять за планом Великого проекту, висвітлюють у багатьох ЗМІ.
Тема «Григорій Сковорода» широко представлена в журналі «Українська культура», газетах «Урядовий кур’єр», «Демократична Україна», «Культура і життя», «Кримська світлиця». Дослідниками та популяризаторами життя і творчості Учителя вічності виступають історики, науковці, журналісти. Гадаю, що кращі публікації слід розглянути оргкомітетом і запропонувати до видання окремою книгою.
* * *
Організаційний комітет форуму складає глибоку подяку за участь у його організації й проведенні Миколі Корпанюку, доктору філологічних наук, директорові Центру сковородинознавства Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Г. Сковороди, Олександрові Шокалу, вченому-сковородознавцю, редактору журналу «Україна і світ», Інні Більченко, завідуючій відділом Переяслав-Хмельницького музею Г. Сковороди, Вірі Мельник, кінознавцю і кінодраматургу, поетесі Тетяні Майданович, директорові Центру «Українознавство» Товариства «Знання» України Анатолію Мартинюку, письменникові Миколі Махінчуку, професорові, доктору богословських наук, академіку Дмитрові Степовику, лауреату Шевченківської премії, оператору фільму «Відкрий себе» Олександрові Ковалю.
Павло ЛАРІОНОВ, заслужений працівник культури України, медіа-координатор Ювілейного міжнародного форуму «Григорій Сковорода як гасло часу»
також у паперовій версії читайте:
назад »»»