ЧИМ ЗАПАМ'ЯТАВСЯ УКРАЇНІ 2012-й РІК?
Новий, 2013-й рік, уже остаточно вступив у свої права. Утім, наприкінці 2012-го трапилося так багато важливих політичних подій, що в їхньому вирі ми навіть не встигли до пуття підбити підсумки. Отже, сьогодні презентуємо підсумковий погляд на попередній рік.
Січень
22 січня — у День злуки українських земель — відбувся масштабний мітинг опозиційних сил. Значна частина з них оголосила про своє бажання йти на парламентські вибори якщо й не єдиним фронтом, то, принаймні, узгоджуючи власні дії. Подальші події показали, що, бодай частково, такі наміри вдалося реалізувати. Хоч обіцяної перемоги на виборах опозиція так і не здобула...
Також у січні минулого року вже традиційно була спроба домогтися зниження ціни на російський газ. Як відомо, нічого путнього з цього не вийшло, а винними в усьому були оголошені «папєрєднікі» Миколи Азарова.
А ще — у перший місяць минулого року сесія Парламентської асамблеї Ради Європи ухвалила доволі жорстку резолюцію стосовно нашої держави. Називався документ вельми промовисто: «Функціонування демократичних інституцій в Україні».
Водночас Президент Віктор Янукович не залишає своєї ідеї щодо нової Конституції. Цього разу він вдався до підписання указу про так звану Конституційну асамблею.
Лютий
Відбуваються серйозні кадрові зміни у владних структурах. З посади секретаря Ради національної безпеки й оборони Віктор Янукович звільняє Раїсу Богатирьову, котрій вдалося пропрацювати на цій посаді понад чотири роки. Її переводять на більш звичне для неї місце роботи — в Міністерство охорони здоров'я. Окрім цього, Богатирьова отримала ще й посаду віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань.
Натомість з уряду в РНБО перебрався Андрій Клюєв — політик, котрий за свою кар'єру брав участь у багатьох передвиборчих кампаніях. Саме тому експерти й почали припускати, що у переддень парламентських виборів Радбез перетвориться на передвиборчий штаб партії влади. Частково й ці прогнози справдилися.
До великої публічної політики спробував повернутися Валерій Хорошковський. Після майже дворічного перебування в іпостасі голови СБУ, він ще в січні став міністром фінансів. Побувши ним усього місяць і поступившись посадою Юрію Колобову, наприкінці лютого Хорошковський став першим віце-прем'єром.
У Печерському суді міста Києва оголошено вирок колишньому екс-міністру внутрішніх справ Юрію Луценку. Його засуджують до чотирьох років ув'язнення, понад рік з яких він відбув за ґратами ще до оголошення цього, з дозволу сказати, судового рішення.
Березень
У Росії обирають нового-старого президента Володимира Путіна. Українські експерти занепокоєні повторним приходом Путіна на найвищу посаду в контексті того, що одним із головних його завдань, буцімто, є реанімація СРСР у будь-якому вигляді.
В Україні ж відбувається об'єднання, а по суті — приєднання партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка до Партії регіонів. «Сильна Україна» оголосила про саморозпуск, а її членам було рекомендовано вступати до ПР. Згодом за такий політичний «бонус» пан Тігіпко буде включений до першої «п'ятірки» партії влади на парламентських виборах.
Тривають і урядові пертурбації. Міністром економічного розвитку й торгівлі призначено Петра Порошенка. Цікаво, що це призначення відбувається після досить тривалих роздумів останнього: чи варто йому йти в уряд до своїх колишніх опонентів? Зрештою, Порошенко погоджується, але відразу наголошує на тому, що восени балотуватиметься до Верховної Ради як мажоритарник.
Квітень
Опоненти й так заґратованої Юлії Тимошенко не припиняють пошуків нового й нового компромату на неї. Тепер уже йдеться про її, буцімто, причетність до вбивства депутата ВР другого скликання Євгена Щербаня. Підтвердження цієї гіпотези звучить із вуст сина Щербаня — Руслана. У жовтні він став депутатом Верховної Ради від Партії регіонів.
А саму Тимошенко невдовзі після чергового «викриття» її діянь було госпіталізовано. Вивезти засуджену опозиціонерку до Німеччини влада категорично не дозволила — Юлія Тимошенко опинилася в лікарні «Укрзалізниці» в Харкові.
Верховна Рада затверджує нового Уповноваженого з прав людини — Валерію Лутковську — і ухвалює нову редакцію Кримінально-процесуального кодексу. Попри низку обіцянок від найвищих посадовців, цей документ так і не дозволив амністувати засуджених опозиційних лідерів.
А от та опозиція, що наразі перебуває на волі, робить крок до об'єднання — низка партій, найрейтинговіші з яких — «Батьківщина» і «Фронт змін», погоджуються йти на парламентські вибори єдиним списком.
Неупередженість виборчого процесу саме у квітні ставиться під сумнів Конституційним Судом. Він визнав неконституційними два принципових положення закону про вибори народних депутатів, котрий було ухвалено як компромісний варіант восени 2011-го. Одне скасоване положення стосувалося формування виборчих округів, інше — неможливості одночасно балотуватися і за списком якоїсь партії, і в мажоритарному окрузі.
Травень
Лідери понад десяти європейських держав відмовилися їхати в українське місто Ялту на саміт держав Центральної Європи, внаслідок чого українська влада змушена була цей саміт скасовувати. Більше того, чимало європейських політиків виступає із заявами про можливість бойкотування ще й чемпіонату Європи з футболу через переслідування нашою владою опозиціонерів.
У Верховній Раді — бенефіс відверто суперечливих законопроектів. Один із них — «подарунок» від депутатів із Партії регіонів Ківалова та Колесниченка. Їхній бестселер стосувався мовної політики в державі, хоча у травні протестувальникам ще вдалося не допустити голосування за «двуязичіє».
Червень
А от на початку червня цей документ, попри серйозні протести на вулицях (і не надто рішучі з боку депутатів-опозиціонерів), «регіонали» та їхні сателіти ухвалили в першому читанні. Зробивши це, парламент пішов на невеличкі канікули, пов'язані з проведенням Євро-2012.
Власне, практично увесь червень Україна жила майже тільки футболом, і про політику в державі згадували не так уже й багато. Винятком стало хіба що певне розширення об'єднаної опозиції після приєднання до її лав «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка та Європейської партії Миколи Катеринчука.
Липень
На початку місяця ВР ухвалила в другому читанні і в цілому «мовний» законопроект. Ухвалювався він з небаченими досі порушеннями регламенту й процедури. Правильніше буде сказати — елементарно «продавлювався». Після так званого голосування захисники української мови подалися до «Українського дому», де 3 липня мала відбутися прес-конференція Президента. Враховуючи напруженість моменту, цей захід було перенесено. Так от, надзвичайно показово, що прес-конференція не відбулася ще й досі. І взагалі поява перед широкою публікою Віктора Януковича відтоді зведена до мінімуму.
А ще — перипетії щодо «мовного» законопроекту спричинили неабиякі катавасії навколо постаті спікера Володимира Литвина. Він спершу, нібито на знак протесту, написав заяву про свою відставку. Потім народні депутати цю відставку не підтримали. Натомість внесли зміни до Регламенту, згідно з яким голову ВР слід обирати не таємно, бюлетенями, а просто відкритим голосуванням.
У липні ж рішенням Європейського Суду з прав людини було встановлено: арешт колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, що відбувся наприкінці грудня 2010 року, був незаконним.
30 липня офіційно стартувала парламентська виборча кампанія. І саме цього дня свої з'їзди провели найзапекліші політичні опоненти — ПР та об'єднана опозиція. Утім, партійне висування кандидатів та оголошення передвиборчих списків м'яко перекочувало в останній місяць літа.
Серпень
Розпочався активною передвиборчою фазою. Слідом за списочниками «в бій» пішли мажоритарники. На момент припинення висунення кандидатів Центральна виборча комісія офіційно зареєструвала 2 тисячі 643 кандидати за партійними списками (Юлію Тимошенко і Юрія Луценка, котрі значилися в списках «Батьківщини», прогнозовано не зареєстрували). Що ж до мажоритарників, то їх походом на парламент спершу пішло 3 тисячі 130 осіб. Зрозуміло, що за три місяці кампанії чимало зійшло з дистанції і до фінішу не дісталося.
У серпні ж таки уже згаданий «мовний» закон було підписано Президентом. І почалося: ще до кінця літа ціла низка місцевих рад почала ухвалювати рішення про регіональні мови на своїй території. Зрозуміло, перед тут беззаперечно вела російська. Хоча деінде — на Закарпатті та на Буковині — місцеві ради поухвалювали рішення про угорську та румунську регіональні мови відповідно. Восени цей «регіонально-мовний» процес також тривав, хоч і з дещо меншим ентузіазмом.
А Печерський суд Києва виносить ще один вирок Юрієві Луценку — цього разу дворічний, за нібито організацію стеження за колишнім водієм голови СБУ. Щоправда, з поглинанням попереднім — чотирирічним — терміном.
Вересень
Юрія Луценка було доставлено до Менської колонії, де він має відбувати своє ув'язнення. Відтоді було кілька спроб його адвокатів домогтися переведення екс-міністра внутрішніх справ до лікарні за станом здоров'я... Наразі жодна з таких спроб не увінчалася успіхом.
А Верховна Рада шостого скликання, напередодні свого відходу в небуття, продовжує дивувати своєю «продукцією». Один з ухвалених (щоправда, лише в першому читанні) законопроектів стосується повернення кримінальної відповідальності за наклеп. Згідно з нормами документа, кинути за ґрати фактично можна було б будь-кого з представників опозиції і навіть журналістів. Преса підняла з цього приводу неабияку протестну хвилю, а окремі видання навіть вийшли з білими шпальтами на знак протесту. Можливо, й завдяки цьому після позитивного голосування в першому читанні цей псевдопроект було відкликано автором — «регіоналом» Віталієм Журавським.
Жовтень
Місяць ознаменувався передусім фінальною частиною парламентського «забігу». Вибори відбувалися ще зовсім недавно, щоб нагадувати про їхні результати, — п'ять партій-переможниць відомі всім. Що ж до депутатів-мажоритарників, то тут, як і прогнозувалося багатьма експертами, усе складніше.
У жовтні трапився ще один інцидент — викрадення на вулицях Києва російського опозиціонера Леоніда Развозжаєва. Показово, що цей політик прибув до столиці України саме для того, щоб просити політичного притулку. А викрадений був буцімто російськими спецслужбами.
Приблизно водночас, коли трапився інцидент з Развозжаєвим, в Україну повернувся й опальний екс-майор Микола Мельниченко. Зрозуміло, його було допитано відповідними службами, оскільки Мельниченко на той момент перебував у розшуку. Нині ж екс-охоронець Леоніда Кучми став... невиїзним.
Листопад
Насамперед, це місяць підбиття підсумків виборів і опозиційних мітингів під ЦВК. Нагадаємо: на п'яти округах Центрвиборчком так і не встановив результатів волевиявлення, і вибори мають бути призначені повторно. На багатьох округах опозиційним кандидатам та їхнім виборцям справді вдалося відстояти голоси. Чи не найпоказовіша ситуація — в столиці, де не пройшов не лише жоден протеже від партії влади, а навіть ні один так званий самовисуванець.
А парламент шостого скликання, уже зовсім на завершення своєї каденції, ухвалив бюджет-2013 (щоправда, у грудні) та закон про референдум. Обидва документи — відверто суперечливі. Скажімо, бюджет до другого читання готувався так, що його не бачили навіть самі обранці, а закон про референдум — узагалі тема окремої розмови. На думку багатьох експертів, після підписання цього бестселера Президентом виникла реальна загроза втрати навіть територіальної цілісності України.
Грудень
Нарешті перший місяць зими і водночас останній місяць минулого року запам'ятався початком роботи Верховної Ради сьомого скликання, зокрема неабиякими політичними пристрастями у перший день засідання — 12 грудня. Запам'ятався місяць урядовою відставкою і призначенням на посаду Прем'єр-міністра нового-старого... Миколи Азарова, а також обранням новим спікером ВР Володимира Рибака.
Також у грудні було сформовано новий уряд і парламентські комітети, котрі традиційно очолили найкращі та найбільш підготовлені обранці...
Ви в цьому ще сумніваєтеся? Ну, тоді вам із сучасною політикою не по дорозі. Хіба що нині, коли святкові дні усе ще тривають.
Політичний календар-2012 гортав Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»